№ 496/967/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 496/967/16-ц

провадження № 61-9820св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 ,ОСОБА_1 , Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня

2018 року у складі судді Трушиної О. І., постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості безпідставно набутого майна.

Позовна заява мотивована тим, що він з 23 вересня 1995 року

до 24 листопада 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі

з ОСОБА_2 .

Зазначав, що 05 липня 1995 року ОСОБА_2 купила житловий будинок під АДРЕСА_1 , житловою площею 41,2 кв. м, без надвірних споруд.

Вказував, що під час перебування у шлюбі технічний стан зазначеного будинку значно змінився, загальна площа збільшилась до 269 кв. м, житлова - до 88,1 кв. м, а також були добудовані надвірні споруди, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Одеської області

від 13 березня 2015 року у справі № 22-ц/785/1334/15. Також вказаним рішенням встановлено вартість робіт з реконструкції та добудови будинку

у період перебування подружжя ОСОБА_1 у шлюбі, яка становить

272 686,00 грн. При цьому рішенням Апеляційного суду Одеської області

від 19 лютого 2015 року (справа № 22-ц/785/1138/15) за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частини будинку та земельної ділянки площею 0,1028 га, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Вважав, що отримавши у власність 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , фактичною площею 269 кв. м, відповідачка безпідставно збагатилась на 1/2 частини поліпшень, добудов будинку та надвірних споруд за його рахунок, а тому повинна відшкодувати йому 1/2 частини вартості поліпшень, добудов будинку та надвірних споруд, яка, згідно з висновком судового оціночно-будівельного експертного дослідження від 15 березня 2016 року № 6-16-0903 становить 380 371,00 грн.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути

з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти у розмірі 190 185,50 грн.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» Одеської міської ради) про стягнення вартості безпідставно набутого майна, матеріальної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії про стягнення вартості безпідставно набутого майна.

Позовна заява мотивована тим, що протягом тривалого часу між нею ОСОБА_1 ведуться судові спори з приводу розподілу рухомого та нерухомого майна. Зазначала, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2015 року, яке ухвалено за результатами розгляду її апеляційної скарги на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 червня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до неї про стягнення коштів, з неї на користь колишнього чоловіка як компенсацію витрачених коштів на будівництво 1/4 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по

АДРЕСА_1 , стягнуто грошові кошти у розмірі 68 172,00 грн, з урахуванням того, що за її донькою ОСОБА_3 рішенням Апеляційного суду Одеської області

від 19 лютого 2015 року у справі № 22-ц/785/1138/15 визнано право власності на 1/2 частини зазначеного будинку. Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції зобов`язав її оновити технічний паспорт на спірний житловий будинок з надвірними спорудами, у зв`язку з чим 13 лютого

2014 року вона звернулась до Біляївської філії КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - Біляївська філія КП «Одеського МБТІ та РОН») з відповідною заявою та копіями документів, зокрема з технічним паспортом на житловий будинок

від 04 червня 2004 року.

16 січня 2014 року працівником БТІ було виготовлено новий технічний паспорт, який складений з порушеннями, а саме: надвірні споруди: вбиральня літ. «Б», літня кухня літ. «В», гараж літ. «Г», не вказані як самочинне будівництво, про що було зазначено у попередньому технічному паспорті, а також не вказано рік їх побудови; відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 10 липня 2001 року

за № 582/5773, з наступними змінами (далі - Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна) така архітектурна споруда як вбиральня під літ. «Б» із «самочинного будівництва» стала допоміжним тимчасовим приміщенням, як мощення, огорожа, цистерна, про що також повинно було зазначено у технічному паспорті.

Вказувала, що час розгляду справи в Апеляційному суді Одеської області вона не звернула на це увагу. У зв`язку з тим, що у технічному паспорті

від 16 січня 2014 року надвірні споруди не були вказані як самочинне будівництво і не зазначено рік їх побудови, експертом Гончар Н. В. складено висновок на підставі недостовірних даних, що потягло за собою неправильне визначення вартості нерухомого майна, 1/2 частини якого на підставі судового рішення вона повинна сплатити ОСОБА_3 ,

а 1/4 частини - ОСОБА_1 . На її думку, вищевказані обставини

є підставою для анулювання стягнутих з неї платежів. Через деякий час вона виявила вищевказані помилки та 20 серпня 2015 року звернулась до БТІ з відповідною заявою.

21 серпня 2015 року Біляївською філією КП «Одеського МБТІ та РОН» було відкориговано технічний паспорт від 16 січня 2014 року, згідно

з договором купівлі-продажу від 05 липня 1995 року, але знову ж таки не зазначено, на якій підставі було змінено статус приміщення вбиральні під літ. «Б», яка у технічному паспорті 2004 року вказана як самочинне будівництво, а у 2016 році - як допоміжна архітектурна споруда. Внаслідок допущених Біляївською філією КП «Одеське МБТІ та РОН» помилок під час виготовлення технічного паспорта у 2014 році на житловий будинок

з надвірними спорудами, який розташований по

АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 безпідставно набули майно у вигляді вартості будівельних матеріалів за такими господарськими спорудами: вбиральня літ. «Б», літня кухня літ. «В», гараж літ. «Г», які не були вказані у технічному паспорті як самочинне будівництво, а тому суми коштів, безпідставно стягнутих з неї рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2015 року на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , повинні бути їй повернуті, за вирахуванням вартості веранди у розмірі 63 949,00 грн, яка була зазначена

в технічному паспорті 2014 року як самочинне будівництво та яка є єдиним приміщенням, добудованим до житлового будинку за роки спільного проживанням з ОСОБА_1 . У свою чергу, надвірні споруди: вбиральню, літню кухню та гараж, вона у 1995 році придбала разом з будинком

у ОСОБА_5 , який побудував їх самочинно та не ввів в експлуатацію. Вказує, що внаслідок неякісної роботи працівників БТІ їй було спричинено матеріальну шкоду, яка становить 156 552,25 грн.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд:

- зобов`язати КП «БТІ» Одеської міської ради в технічному паспорті

від 16 січня 2014 року, відкоригованим 21 серпня 2015 року, внести інформацію про те, що на підставі пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (зі змінами

і доповненнями № 2 (z0113-13), з від 08 січня 2013 року така мала архітектурна споруда як вбиральня під літ. «Б» із «самочинного будівництва» перейшла у статус тимчасової споруди, такої як тротуар, паркан, цистерна, які обслуговують основну споруду - будинок;

- стягнути з КП «БТІ» Одеської міської ради на її користь суму матеріальної шкоди у розмірі 156 552,25 грн;

- повернути їй грошову суму у розмірі 104 368,50 грн як компенсацію витрачених грошових коштів на будівництво, безпідставно стягнутих з неї на користь ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України;

- повернути їй грошову суму у розмірі 52 184,75 грн як компенсацію витрачених грошових коштів на будівництво, безпідставно стягнутих з неї на користь ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24 травня

2016 року залучено до участі у справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмет спору у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення вартості безпідставно набутого майна, - ОСОБА_2 .

Прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , КП «БТІ» Одеської міської ради про стягнення вартості безпідставно набутого майна, матеріальної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії про стягнення вартості безпідставно набутого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти

у розмірі 95 092,75 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У решті позовних вимог відмовлено.

Позовні вимоги третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти

у розмірі 95 092,75 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У частині позовних вимог про зобов`язання КП «БТІ та РОН»Одеської міської ради в технічному паспорті від 16 січня 2014 року, відкоригованому 21 серпня 2015 року, внести інформацію про те, що на підставі пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (зі змінами і доповненнями № 2 (z0113-13) від 08 січня 2013 року така мала архітектурна споруда, як вбиральня під літ. «Б»

із «самочинного будівництва» перейшла у статус тимчасової споруди, такої як тротуар, паркан, цистерна, які обслуговують основну споруду - будинок, тому на даний момент споруда «вбиральня» не відображається «самочинним будівництвом», про стягнення з КП «БТІ та РОН» Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі

156 552,25 грн, про повернення ОСОБА_2 грошової суми у розмірі

52 184,75 грн як компенсації витрачених грошових коштів на будівництво, безпідставно стягнутих з неї на користь ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності на

1/2 частини житлового будинку під АДРЕСА_1 ОСОБА_3 набула на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2015 року. На час ухвалення судового рішення право власності на спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу

від 05 липня 1995 року, посвідченого нотаріально. Договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , недійсним не визнався, тобто згідно з вимогами статті 204 ЦК України цей договір

є правомірним. Таким чином, судом встановлено, що 1/2 частини житлового будинку відповідач набула правомірно, що є достатньою правовою підставою для виникнення права власності на це майно, а тому остання не може бути визнана особою, яка набула майно без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2015 року встановлено факт, що будівництво сторонами (подружжям ОСОБА_1) здійснювалось під час перебування у шлюбі, несення ними за спільні

кошти подружжя, і оскільки через нездачу будинку в експлуатацію ОСОБА_1 позбавляється можливості набути право на майно, яке істотно збільшилося у своїй вартості за час перебування у шлюбі, то він має право на компенсацію затрат, витрачених на його будівництво.

Суд першої інстанції вважав, що позовна вимога ОСОБА_2 щодо зобов`язання КП «БТІ та РОН» Одеської міської ради в технічному паспорті від 16 січня 2014 року, відкоригованому 21 серпня 2015 року, внести інформацію про те, що на підставі пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (зі змінами

і доповненнями № 2 (z0113-13)) від 08 січня 2013 року така мала архітектурна споруда, як вбиральня під літ. «Б» із «самочинного будівництво» перейшла в статус тимчасової споруди, такої як тротуар, паркан, цистерна, які обслуговують основну споруду - будинок, тому на даний момент споруда «вбиральня» не відображається «самочинним будівництва», є передчасною, оскільки вищевказаною Інструкцією не передбачено обмежень стосовно осіб, які можуть бути замовниками технічної інвентаризації, а тому ОСОБА_2 має можливість звернутися до БТІ для виготовлення нового технічного паспорта.

Суду не надано доказів того, що КП «БТІ та РОН» Одеської міської ради відмовлено ОСОБА_2 у виготовленні нового технічного паспорта

з внесенням відповідних змін до нього та доказів спричинення їй КП «БТІ та РОН» Одеської міської ради матеріальної шкоди у розмірі 156 552,25 грн.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня

2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів, витрачених на реконструкцію належної ОСОБА_3 частини будинку, і у зв`язку з тим, що будівництво здійснювалось під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , частка, яка може бути стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , становить 1/4 частини, тобто 95 092,75 грн, з урахуванням рівності витрат на реконструкцію будинку і прибудов, здійснених подружжям ОСОБА_1.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 щодо зобов`язання КП «БТІ» Одеської міської ради внести інформацію в технічний паспорт від 16 січня 2014 року, відкоригований 21 серпня 2015 року, про те, що на підставі

пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна з наступними змінами, суд першої інстанції правильно вважав, що вищевказаною Інструкцією не передбачено обмежень стосовно осіб, які можуть бути замовниками технічної інвентаризації, а тому ОСОБА_2 має можливість звернутися до

КП «БТІ» Одеської міської ради для виготовлення нового технічного паспорта. При цьому суд правильно виходив із того, що КП «БТІ» Одеської міської ради було відмовлено ОСОБА_2 у виготовленні нового технічного паспорта з внесенням відповідних змін до нього.

Крім цього, суд також обґрунтовано вказав, що ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження спричинення їй органом КП «БТІ» Одеської міської ради матеріальної шкоди у розмірі 156 552,25 грн.

Що стосується позовних вимог про повернення ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 104 368,50 грн як компенсації витрачених грошових коштів на будівництво, безпідставно стягнутих з неї на користь ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 1212 та частини другої статті 1213 ЦК України, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що реконструкція житлового будинку по

АДРЕСА_1 здійснювалася під час перебування подружжя ОСОБА_1 у шлюбі, частка, яка може бути стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , становить 1/4, тобто 95 092,75 грн з урахуванням рівності витрат на будівництво подружжям та вартості відтворення (заміщення) добудов вищевказаного житлового будинку в цінах на час проведення дослідження з врахуванням вартості, вказаної у відповіді на питання № 2 висновку від 09 вересня 2014 року

№ 405/24 додаткової судової будівельно-технічної експертизи, що складає 380 371 грн.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про повернення їй грошової суми у розмірі 52 184,75 грн як компенсації витрачених грошових коштів на будівництво, безпідставно стягнутих з неї на користь ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України, ОСОБА_2 не надала суду належних

і допустимих доказів зазначених позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року

у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення вартості безпідставно набутого майна, за позовом третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , КП «БТІ» Одеської міської ради про стягнення вартості безпідставно набутого майна, матеріальної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Заяву ОСОБА_2 про виправлення описок задоволено частково.

Із сторінки першої абзацу першого описової частини та із сторінки четвертої абзацу восьмого мотивувальної частини постанови Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, відповідно, виключено слова такого змісту: «…який є її батьком…» та «…доньки подружжя ОСОБА_1…».

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року

у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення

Заяву ОСОБА_2 про виправлення описок задоволено частково.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 фактично просить переглянути рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, висловлює незгоду з висновками, викладеними

у вказаних судових рішеннях. Однак наведені доводи заявника не можуть слугувати підставою для ухвалення додаткового рішення, оскільки суд, який ухвалив судове рішення, не вправі змінювати зміст цього судового рішення та правові результати перегляду справи. Разом з тим, заява ОСОБА_2 про виправлення описок підлягає задоволенню, оскільки знайшла своє підтвердження у матеріалах справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки тому, що сторони у справі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що надвірні споруди, а саме убиральня літ. «В», гараж літ. «Г», є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того суди попередніх інстанцій не встановили року побудови самочинної добудови надвірних споруд, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про те, що технічний стан будинку під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 значно змінився, що є помилковим.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень,

ОСОБА_3 зазначає, що справу розглянуто за її відсутності (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував обставин, що встановлені у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2015 року.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив їй

у задоволенні клопотання про призначення додаткової технічно-будівельної експертизи надвірних споруд та не заслухав пояснень ОСОБА_6 як свідка.

Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на порушення, які були здійснені КП «БТІ» Одеської міської ради, щодо складеного підприємством технічного паспорта від 16 січня 2014 року, не врахували факту корегування помилок КП «БТІ» Одеської міської ради

21 серпня 2015 року, внесені на листку № 2 та 5 технічного паспорта

від 16 січня 2014 року, де зазначено рік самочинної побудови «1995» надвірних будівель і споруд, тому вважає, що її позовні вимоги до КП «БТІ» Одеської міської ради підлягають задоволенню.

Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу без її участі.

Зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази щодо правильності нарахування та сплати судового збору.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

ОСОБА_2 зазначає те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначає, що касаційна скарга

є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому зазначає, що касаційна скарга

не підлягає задоволенню. Просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Подружжя ОСОБА_1 перебувало у зареєстрованому шлюбі з 23 вересня 1995 року до 24 листопада 2011 року.

05 липня 1995 року ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_5 житловий будинок, загальною житловою площею 41,2 кв. м, без надвірних споруд, розташований по АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріально.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 0,1028 га, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , про що видано державний акт на право приватної власності на землю від 10 липня 2000 року серії Ш-ОД № 016433.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2015 року, постановленим за результатами розгляду апеляційної скарги

ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області, державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_5 , про визнання права власності на 1/2 частини будинку та земельної ділянки, за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частини житлового будинку

АДРЕСА_1 , загальною житловою площею 41,2 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Калашніковою Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № 22152, зареєстрованого в Нерубайській сільській раді за № 14/858 від 05 липня 1995 року, рішення про реєстрацію права власності від 22 лютого 2005 року, реєстраційний номер 99716221, номер запису: 399 в книзі: 99-ж-8, у КП «БТІ та РОН», а також право власності на 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 0,1028 га, за зазначеною адресою, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 10 липня 2010 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 747. Вказане рішення набрало законної сили

(а.с. 16-21, т. 1).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2015 року, постановленим за результатами розгляду апеляційної скарги

ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 , третя особа - Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області, про стягнення коштів, з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в розмірі 68 172,00 грн та судові витрати в розмірі 453,00 грн. Вказане рішення набрало законної сили

(а.с. 14-15, т. 1).

Технічний стан спірного будинку на час виникнення спору істотно змінився, загальна площа збільшена до 269 кв. м, житлова площа збільшена

до 88,1 кв. м, добудовані надвірні господарські споруди: вбиральня літ. «Б» площею 2,3 кв. м, літня кухня літ. «В» площею 35,2 кв. м, гараж літ. «Г» площею 53,6 кв. м, але будинок у такому стані в експлуатацію не зданий. Декларація про готовність об`єкта до експлуатації була скасована за заявою ОСОБА_2 . Висновком судової будівельно-технічної експертизи Одеського науково-дослідний інститут судових експертиз (далі - Одеський НДІСЕ) від 09 вересня 2014 року визначено, що за час перебування сторін

у шлюбі були виконанні роботи із реконструкції будинку та добудовані надвірні споруди вартістю 272 686,00 грн.

На підтвердження вартості відтворення (заміщення) добудов житлового будинку по АДРЕСА_1 представником позивача надано висновок, складений 15 березня 2016 року судовим експертом ПП «Відкриття» Андреєвою О. А. , відповідно до якого вартість заміщення добудов зазначеного житлового будинку

в цінах на час проведення дослідження з врахуванням вартості, вказаної

у відповіді на питання № 2 висновку від 09 вересня 2014 року № 405/24 додаткової судової будівельно-технічної експертизи складає 380 371,00 грн (а.с. 22-24, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_3 , отримавши у власність 1/2 частини будинку

АДРЕСА_1 фактичною площею 269 кв. м, безпідставно збагатилась на 1/2 частини поліпшень, добудов будинку та надвірних споруд за його рахунок, а тому повинна відшкодувати йому 1/2 частини вартості поліпшень, добудов будинку та надвірних споруд, що згідно з висновком судового оціночно-будівельного експертного дослідження від 15 березня 2016 року

№ 6-16-0903 становить 380 371,00 грн.

Згідно з частинами першою та шостою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Одеської області

від 19 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до

АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційний суд Одеської області від 13 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області, про стягнення коштів, встановлено, що будівництво та реконструкція будинку АДРЕСА_1 , сторонами (подружжям ОСОБА_1) здійснювалось під час перебування у шлюбі, за спільні кошти; через нездачу будинку до експлуатації ОСОБА_1 позбавляється можливості набути право на майно, яке істотно збільшилося у своїй вартості за час перебування у шлюбі, а тому він має право на компенсацію затрат, витрачених на його будівництво.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до висновку судового експерта ПП «Відкриття» Андреєвої О. А. від 15 березня 2016 року, вартість добудов зазначеного житлового будинку в цінах на час проведення дослідження з врахуванням вартості, вказаної

у відповіді на питання № 2 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 405/24 від 09 вересня 2014 року складає

380 371,00 грн. При складанні висновку експерта використовувались положення Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», які є обов`язковими при визначенні ринкової вартості нерухомого майна (а.с. 22-24, т. 1).

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , правильно вважав, що позивач має право на відшкодування коштів, витрачених на реконструкцію належної відповідачці частини будинку,

і у зв`язку з тим, що будівництво здійснювалось під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , частка, яка може бути стягнута з відповідачки на користь позивача, становить 1/4, тобто 95 092,75 грн з урахуванням рівності витрат на будівництво подружжям.

При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надали належних доказів того, що вказані висновки судової будівельно-технічної експертизи ПП «Відкриття» Андреєвої О. А. не відповідають дійсності, клопотання про призначення експертизи для визначення вартості відтворення (заміщення) добудов домоволодіння по

АДРЕСА_1 суду першої інстанції не заявляли.

Щодо позовних вимог третьої особи ОСОБА_2 про повернення

їй грошової суми у розмірі 104 368,50 грн як компенсації витрачених грошових коштів на будівництво, безпідставно стягнутих з неї на користь ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, встановивши, що реконструкція житлового будинку

по АДРЕСА_1 здійснювалася під час перебування подружжя ОСОБА_1 у шлюбі, правильно вважав, що частка, яка може бути стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , становить 1/4, тобто 95 092,75 грн з урахуванням рівності витрат на будівництво подружжям.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про повернення їй грошової суми у розмірі 52 184,75 грн як компенсації витрачених грошових коштів на будівництво, безпідставно стягнутих з неї на користь

ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 1212, частини другої статті 1213 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки

ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження цих позовних вимог.

Також ОСОБА_2 , звертаючись до суду із цим позовом, посилалася на те, що внаслідок допущених Біляївською філією КП «БТІ та РОН» помилок під час виготовлення технічного паспорта у 2014 році, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 безпідставно набули майно у вигляді вартості будівельних матеріалів за такими господарським спорудам: вбиральня літ. «Б», літня кухня літ. «В», гараж літ. «Г», які не були вказані у технічному паспорті як самочинне будівництво, а тому суми коштів, стягнутих з неї рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2015 року на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повинні бути їй повернуті. Крім того, внаслідок неякісної роботи працівників БТІ їй було спричинено матеріальну шкоду, яка становить 156 552,25 грн.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що згідно з даними технічного паспорта, складеного КП «БТІ» Одеської міської ради 16 січня 2014 року, самочинно збудованими або переобладнаними приміщеннями є: 1-1 прихожа, 1-2 ванна, 1-3 кладова, 1-4 уборна, 1-5 кухня, 1-11 лоджія, 1-12 житлова кімната, 1-13 хол, 1-14 кабінет, 1-15 житлова кімната, а також надвірні споруди: літня кухня та гараж, дійшли правильного висновку про те, що зазначене спростовує твердження ОСОБА_2 про відсутність вказівки у технічному паспорті надвірних споруд, як самочинно збудованих та не є підставою для скасування стягнутих з неї судовим рішенням коштів на користь ОСОБА_1 .

Вимога ОСОБА_2 щодо зобов`язання КП «БТІ» Одеської міської ради внести інформацію в технічному паспорті від 16 січня 2014 року, відкоригованому 21 серпня 2015 року, про те, що на підставі пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 10 липня 2001 року

за № 582/5773, з наступними змінами, така мала архітектурна споруда як вбиральня під літ. «Б» із «самочинного будівництва» перейшла

в статус тимчасової споруди, такої як тротуар, паркан, цистерна, які обслуговують основну споруду - будинок. З цих підстав суди попередніх інстанцій, врахувавши, що споруда «вбиральня» не відображається як «самочинне будівництво», правильно вважали, що вимога ОСОБА_2

є передчасною, оскільки вищевказаною Інструкцією не передбачено обмежень стосовно осіб, які можуть бути замовниками технічної інвентаризації, а тому ОСОБА_2 має можливість звернутися до

КП «БТІ» Одеської міської ради для виготовлення нового технічного паспорта.

Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення,якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Отже, частина перша статті 270 ЦПК України містить вичерпний перелік випадків, у яких може бути ухвалене додаткове рішення.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 фактично просить переглянути рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, висловлює незгоду

з висновками, викладеними у вказаних судових рішеннях. Однак наведені доводи заявника не можуть слугувати підставою для ухвалення додаткового рішення, оскільки суд, який ухвалив судове рішення, не вправі змінювати зміст цього судового рішення та правові результати перегляду справи.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив заяву ОСОБА_2 про виправлення описок, оскільки такі знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності, що відповідно до

пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, не заслуговують на увагу.

Справа у суді апеляційної інстанції перебувала тривалий час. Так справа була призначена на 11 квітня 2019 року, проте у судове засідання сторони не з`явилися. Справу відкладено на 05 вересня 2019 року (а.с. 195, т. 2).

05 вересня 2019 року у судове засідання з`явилися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та надали свої пояснення. Суд оголосив перерву до 23 січня 2020 року (а.с. 199-219, т. 2).

21 січня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надіслала телефонограму про перенесення судового засідання (а.с. 227, т. 2).

23 січня 2020 року відкладено розгляд справи на 13 травня 2020 року

(а.с. 228, т. 2).

13 травня 2020 року, на 13.00 год. учасники справи до суду не з`явились, хоча і були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с. 230-238, т. 2).

Інші доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають,

а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, то касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня

2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк