Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 499/1223/16-ц

провадження № 61-37420св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ФІРМА «ОДЕСА-БЛАСКО» МАЛЕ ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Погорєлова І. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» МАЛЕ ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО (далі - ФІРМА «ОДЕСА-БЛАСКО») про заміну предмету застави та звернення стягнення на предмет застави.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 10 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким він, як правонаступник кредитора, набув право вимоги:

за договором про надання майнової поруки від 15 вересня 2005 року, укладеним між ФІРМОЮА «ОДЕСА-БЛАСКО» та ОСОБА_3 , згідно з яким останній надав майнову поруку за боржника ФІРМУ «ОДЕСА-БЛАСКО» та передав під заставу акціонерному комерційному банку «Інвестбанк» (далі-АКБ «Інвестбанк») належні ОСОБА_3 майнові права на гроші у розмірі 540 000 грн за договором банківського вкладу про відкриття строкового вкладу від 13 квітня 2005 року;

за договором застави від 15 вересня 2005 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФІРМОЮ «ОДЕСА-БЛАСКО», згідно з яким остання передала у заставу ОСОБА_3 майнові права на виноматеріал в кількості 360 000 літрів вартістю 288 000 грн; договором застави від 16 вересня 2005 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФІРМОЮ «ОДЕСА-БЛАСКО», згідно з яким остання передала в заставу ОСОБА_3 рухоме майно (устаткування) кількістю 225 одиниць вартістю 1 674 982,66 грн, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

Крім того, йому передано право вимоги за боргом в сумі 1 072 624,58 грн, який стягнуто рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2011 року з ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» на користь ОСОБА_3 , у зв`язку з невиконанням договору про надання майнової поруки від 15 вересня 2005 року.

В подальшому, рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року з ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО`на його користь додатково стягнуто 63 888 грн.

Ураховуючи те, що майно, яке перебуває в заставі знищене та пошкоджене, позивач, уточнивши вимоги, просив: замінити предмет застави за договором застави майнових прав від 15 вересня 2005 року та договором застави від 16 вересня 2005 року в частині боргу в розмірі 765 501 грн на інше майно боржника рівнозначною вартістю 765 501 грн, а саме: комплекс нежитлових будівель загальною площею 3 464,40 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,9710 га, розташованої за цією ж адресою, що належать на праві власності ФІРМІ «ОДЕСА-БЛАСКО»; звернути стягнення на предмет застави вартістю 765 501 грн за договором про надання майнової поруки від 15 вересня 2005 року у частині 765 501 грн та передати йому у власність вищевказане майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки відповідно до частини другої статті 580 ЦК України, статті 8 Закону України «Про заставу», а також п.п. 2.2 договору застави майнових прав від 15 вересня 2005 року заставодавець має право замінити майнові права на аналогічні, в той час як позивач просив замінити предмет застави з рухомого на нерухоме майно. Крім того, позивачем не доведено факту розтрати, знищення та пошкодження устаткування, що було предметом застави за договором від 16 вересня 2005 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для заміни предмета застави та звернення стягнення на предмет застави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суперечать статті 589 ЦК України, якою передбачено, зокрема, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Суди залишили поза увагою, той факт, що грошові зобов`язання ФІРМОЮ «ОДЕСА-БЛАСКО» не виконано до цього часу. Вказані обставини підтверджуються рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» про стягнення коштів за договором майнової поруки від 15 вересня 2005 року, інфляційних втрат та трьох процентів річних, яке до цього часу не виконане. Також заявник зазначає, що предмет застави за договором застави майнових прав від 15 вересня 2005 року, а саме виноматеріал у кількості 360 000 літрів вартістю 288 000 грн фактично відсутній, а також предмет застави за договором застави від 16 вересня 2005 року, а саме устаткування вартістю 1 674 982,66 грн відповідачем розтрачено, знищено, пошкоджено про що ним було надано належні та достатні докази, а саме: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; копію заяви про вчинення кримінального правопорушення; копію пам`ятки про права та обов`язки потерпілого. Судами не враховано, що договором застави передбачено, що у випадку пошкодження, або знищення, або втрати (повістю або частково, або псування предмету застави, заставодержатель має право вимагати від заставодавця відновлення предмету застави або заміни іншим майном не меншої вартості, а якщо це не зроблено - вимагати виконання забезпечених заставою зобов`язань, або звернути стягнення на предмет застави, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань за договором майнової поруки від 15 вересня 2005 року. Крім того, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання заставодавцем будь-якого із зобов`язань за договором майнової поруки від 15 вересня 2005 року у випадку, зокрема, фактичної відсутності предмета застави.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ФІРМА «ОДЕСА-БЛАСКО» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. При цьому зазначено, що позивачем не надано жодних доказів факту розтрати, знищення чи пошкодження заставленого майна. На даний момент ФІРМА «ОДЕСА-БЛАСКО» знаходиться на стадії консервації, тобто довгостроковому збереженні ресурсів фірми та її устаткування, та всі предмети перелічені в описі майна, переданого під заставу ОСОБА_3 знаходяться на даний момент на території ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» в незмінному технічно-справному стані, придатному до використання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 поданої представником ОСОБА_2 , здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ФІРМОЮ «ОДЕСА-БЛАСКО» укладено договір про надання майнової поруки, згідно з яким ОСОБА_3 надав майнову поруку зазначеній фірмі та надав Акціонерному комерційному банку «Інвестбанк» свої майнові права на грошові кошти в сумі 540 000 грн за договором банківського депозиту.

При цьому ФІРМА «ОДЕСА-БЛАСКО» зобов`язалась виплатити ОСОБА_3 винагороду в сумі 28 876,70 грн в строк до 20 лютого 2006 року та у разі звернення банком стягнення на заставлені майнові права в повному обсязі в строк до 15 жовтня 2005 року відшкодувати останньому суму майнових прав у строк до 15 жовтня 2005 року 40 000 грн, у строк до 20 лютого 2006 року 500 000 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вищевказаним договором між ФІРМОЮ «ОДЕСА-БЛАСКО» та ОСОБА_3 укладені договори застави від 15 та 16 травня 20105 року, відповідно до умов яких ФІРМА «ОДЕСА-БЛАСКО» передала у заставу відповідно: майнові права на виноматеріал в кількості 360 000 літрів вартістю 288 000 грн, який буде отримано заставодавцем у лютому 2006 року внаслідок переробки винограду; рухоме майно (устаткування) кількістю 225 одиниць вартістю 1 674 982,66 грн, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із тим, що ФІРМА «ОДЕСА-БЛАСКО» не виконала зобов`язання перед АКБ «Інвестбанк» за кредитним договором від 08 листопада 2002 року, банком було звернуто стягнення на належні ОСОБА_3 кошти в сумі 540 000 грн.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» про стягнення заборгованості та відшкодування збитків, у зв`язку з тим, що до нього як поручителя, який виконав зобов`язання забезпечене порукою, перейшли усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2011 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» на його користь основний борг у сумі 532 876,70 грн, втрати від інфляції за період з 01 березня 2006року по 01 жовтня 2010 року у сумі 459 872,59 грн, 3% річних від суми основного боргу за період з 15 жовтня 2005року по 01 січня 2011року у сумі 78 145,29 грн, сплачені судові витрати у сумі 1 730 грн, а всього стягнуто - 1 072 624,58 грн.

В процесі виконання вищезазначеного судового рішення державним виконавцем 04 травня, 30 липня та 03 вересня 2012 року ухвалено постанови про арешт відповідного майна боржника, а саме майновий комплекс та земельну ділянку на якій він розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене рішення суду до теперішнього часу не виконано.

10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого позивач набув право вимоги за наведеними вище: договором про надання майнової поруки від 15 вересня 2005 року; договором застави майнових прав від 15 вересня 2005 року на виноматеріал в кількості 360 000 літрів вартістю 288 000 грн; договором застави від 16 вересня 2005 року на рухоме майно (устаткування) кількістю 225 одиниць вартістю 1 674 982,66 грн, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; боргом в сумі 1 072 624,58 грн, який стягнуто з ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» на користь ОСОБА_3 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2011 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2013 року, яка набрала законної сили, у виконавчому провадженні ВП №3409870 щодо стягнення з ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» на користь ОСОБА_3 1 072 624,58 грн проведено заміну сторони виконавчого провадження з стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1

В подальшому, у зв`язку з невиконанням рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2011 року, ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» про відшкодування збитків, які складаються з інфляційних втрат на суму 16 089,36 грн та 3 % річних на суму 47 166,09 грн, який рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року, яке набрало законної сили, було задоволено.

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про зміну способу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2011 року в порядку статті 373 ЦПК України 2004 року шляхом передачі йому у власність майна боржника вартістю 1 072 624,58грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2015року заява ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду задоволена частково. В рахунок погашення заборгованості ФІРМИ «ОДЕСА-БЛАСКО» перед ОСОБА_1 в розмірі 1 072 624,58 грн звернуто стягнення на нерухоме майно фірми, а саме на майновий комплекс нежитлових будівель загальною площею 3 464,40 кв. м та земельну ділянку загальною площею 0,9710 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ФІРМІ «ОДЕСА-БЛАСКО».

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року зазначена ухвала скасована та постановлена нова про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною першою статті 573 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Виходячи з вимог статті 579 ЦК України та статті 7 Закону України «Про заставу», предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 580 ЦК України встановлено, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов`язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Відповідно до частини другої статті 587 ЦК України заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов`язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 2.2 договору застави майнових прав від 15 вересня 2005 року передбачено, що заставодавець має право за згодою з заставодержателем замінити майнові права на аналогічні.

Відповідно до пункту 12.5 договору застави від 16 вересня 2005року у випадку пошкодження, або втрати (повністю або частково), або псування предмету застави -заставодержатель має право вимагати від заставодавця відновлення предмету застави, або заміни іншим майном не меншої вартості, а якщо це не зроблено - вимагати виконання забезпечених заставою зобов`язань, або звернути стягнення на предмет застави, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань за основним договором.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просив замінити предмет застави за договором майнових прав від 15 вересня 2005 року - виноматеріал в кількості 360 000 літрів вартістю 288 000 грн та за договором застави від 16 вересня 2005 року - устаткування вартістю 1 674 982,66 грн на комплекс нежитлових будівель, загальною площею 3 464,40 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , вартістю 709 484 грн та земельну ділянку загальною площею 0,9710 га, розташовану за цією ж адресою, вартістю 56 017,00 грн, які належать на праві власності ФІРМІ «ОДЕСА-БЛАСКО».

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні положення містять статті 76, 81 чинної редакції ЦПК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову про заміну предмета застави, оскільки умовами договору застави майнових прав від 15 вересня 200 року передбачено заміну майнових прав на аналогічні, тобто лише на інші майнові права, а не на нерухоме майно, як просив позивач. Що стосується заміни предмета застави за договором застави від 16 вересня 2005 року, то суди також дійшли обґрунтованого висновку щодо недоведеності позивачем факту розтрати, знищення та пошкодження устаткування, що було предметом застави за договором застави від 16 вересня 2005 року.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет застави, а саме комплекс нежитлових будівель, розташований по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,9710 га, розташовану за цією ж адресою, оскільки позивач просить звернути стягнення на майно, яке просить замінити, а в цій частині в задоволенні позову відмовлено.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що предмет застави за договором застави від 16 вересня 2005 року - устаткування вартістю 1 674 982,66 грн розтрачено, знищено, пошкоджено спростовується матеріалами справи, які не містять належних доказів зазначених обставин, а наданий до Верховного Суду заявником протокол огляду від 26 лютого 2020 року, як доказ факту розтрати зазначеного майна не досліджувався судами попередніх інстанцій. Крім того, він не містить відомостей про те, що майно, яке є предметом застави за договором застави від 16 вересня 2005 року було розтрачено і на даний час його не існує.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та постанова Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко