ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 500/1119/24
адміністративне провадження № К/990/46441/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 500/1119/24,
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. 28.02.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області (далі - відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 16.01.2018 індексації грошового забезпечення у повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого поставною Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
1.2. зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 16.01.2018, із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого поставною Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
2. Позов обґрунтований тим, що позивач проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області. Під час проходження служби позивачу протиправно не було нараховано та невиплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.01.2018.
3. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
4. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області про залишення позовної заяви без розгляду.
5. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 позов задоволено.
6. Не погоджуючись з указаним судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
7. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 скасовано, адміністративний позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 та частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
8. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про залишення позову без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до витягу з наказу від 16.01.2018 № 15 позивач знятий з усіх видів грошового забезпечення та звільнений зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України. Однак щодо спірного питання про виплату індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише 28.02.2024, що свідчить про порушення ним строку звернення до суду. Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду із позовними вимогами в цій справі.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
9. Не погодившись з указаною постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, і залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024.
10. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано правових позицій Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, про поширення дії частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
11. Скаржник наполягає на тому, що висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду базуються на хибному судженні щодо застосування вказаних приписів частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, адже спірні правовідносини виникли до набрання вказаним законом чинності, а відтак, право звернутися до суду з позовом про стягнення належної позивачеві заробітної плати не обмежується будь-яким строком.
12. Указана касаційна скарга надійшла до Суду 03.12.2024.
13. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М.І., Мацедонській В.Е.
14. Ухвалою Суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024.
15. Від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування.
16. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
17. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
18. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
19. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.
20. Частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
21. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, то суд залишає позовну заяву без розгляду.
22. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
23. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
24. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
25. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
26. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
27. Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
28. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
29. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
30. Законом № 2352-IX внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
31. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
32. Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України, набрали чинності з 19.07.2022.
33. Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
ІV. Позиція Верховного Суду
34. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.01.2018 у належному розмірі. Позивач звернувся до суду з вимогами щодо цієї виплати лише 28.02.2024.
35. Суд апеляційної інстанції вказав на пропуск позивачем тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19.07.2022.
36. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
37. Індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати, як це передбачено статтею 233 КЗпП України.
38. На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
39. З приводу того, яка редакція статті 233 КЗпП України підлягає застосовуванню в цьому випадку, то, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
40. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
41. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 і 2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
42. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
43. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
44. У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
45. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
46. Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
47. Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин. У інших постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, міститься аналогічна правова позиція щодо поширення статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
48. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зауважує, що позивачем заявлено вимоги про нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.01.2018, яка відносяться до заробітної плати (грошового забезпечення).
49. Оскільки спірні правовідносини, що охоплюють період з 01.01.2016 по 16.01.2018, виникли до 19.07.2022, то вони регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом №2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Водночас судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України (після 19.07.2022), чинну на момент звернення позивача до суду із цим позовом.
50. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами позивача про дотримання ним строків звернення до суду та відсутність правових підстав для залишення його позовної заяви без розгляду.
51. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск строку звернення позивача до суду та наявність підстав для застосування пункту 8 частини першої статті 240 та частини третьої статті 123 КАС України, є помилковими та свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
52. Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
53. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
54. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
55. У цій справі суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
56. Зважаючи на викладене, Суд уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції з направлянням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Вимоги касаційної скарги, у частині залишення в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024, Судом не підлягають задоволенню, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції по суті спору не переглядалося.
57. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
58. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
59. Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, а справу №500/1119/24 направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
60. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович