Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 500/2266/18
провадження № 61-19297св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 . Відповідач є власником 5/8 частки вказаної квартири.
Сторони не можуть між собою визначити порядок користування спірною квартирою.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив встановити порядок користування квартирою за висновком експерта від 12 вересня 2018 року № 38/45-2018, який визначає ідеальну частку у житлі та не вимагає переобладнання житла.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 за висновком експерта від 12 вересня 2018 року.
Виділено у безпосереднє користування ОСОБА_1 з часткою 3/8 приміщення № 3-6 - жила кімната, площею 8,3 кв. м.
Виділено у безпосереднє користування ОСОБА_2 з часткою 5/8 приміщення № 3-5 - жила кімната, площею 9,7 кв. м.
Виділено у спільне сумісне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення № 3-1 - коридор, площею 4,1 кв. м, № 3-2 - санвузол, площею 2,4 кв. м, № 3-3 - кухня, площею 5,5 кв. м, № 3-4 - жила кімната, площею 19,1 кв. м, загальною площею 31,1 кв. м, жилою площею - 19,1 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги та встановлюючи порядок користування сторонами спірною квартирою, суд першої інстанції виходив із того, що порядок користування квартирою слід встановити за варіантом, який передбачений висновком експерта від 12 вересня 2018 року № 38/45-2018, оскільки вказаний варіант передбачає виділ житлової площі позивачу без надлишків, а за висновком експерта від 09 червня 2019 року № 52/46-2019 передбачене перепланування, на яке не отримано технічну дозвільну документацію.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Виділено у користування ОСОБА_1 з часткою 3/8 приміщення, позначені в плані: № 3-6 - жила кімната площею 8,3 кв. м; частину приміщення № 3-4 - житлова кімната (може бути позначена в новому плані № 3-7 -коридор), площею 3,0 кв. м, всього у безпосереднє користування 11,3 кв. м.
Виділено у користування ОСОБА_2 з часткою 5/8 приміщення, позначені в плані: № 3-5 - жила кімната площею 9,7 кв. м, частину приміщення № 3-4 - житлова кімната площею 13,9 кв. м, всього у безпосереднє користування 23,6 кв. м.
Виділено у спільне сумісне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення, позначені в плані: № 3-1 - коридор площею 4,1 кв. м, № 3-2 - санвузол площею 2,4 кв. м, № 3-3 - кухня площею 5,5 кв. м, частину приміщення № 3-4 - житлова кімната (може бути позначена в новому плані № 3-7 - коридор,) площею 2,2 кв. м, всього у спільне користування 14,2 кв. м.
Зобов`язано ОСОБА_1 виконати демонтаж дверного блоку і закласти дверний проріз у стіні, яка розділяє приміщення № 3-4 та № 3-6, улаштувати дверний проріз із встановленням дверного блоку в стіні, яка розділяє приміщення № 3-4 та № 3-6, встановити перегородки по осьовим лініям.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із доцільності встановити порядок користування квартирою за варіантом, який передбачений висновком експерта від 09 червня 2019 року № 52/46-2019.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про встановлення порядку користування квартирою за варіантом, який передбачений висновком експерта від 09 червня 2019 року № 52/46-2019, не врахував, що вказаний варіант, на відміну від варіанта, передбаченого висновком експерта від 12 вересня 2018 року № 38/45-2018, передбачає перепланування та призводить до порушення часток сторін, а саме зменшення належної йому частки жилої площі та збільшення частки житлової площі, належної відповідачу.
Підставами касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,
а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 333/3048/16-ц (провадження № 61-3994св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року продовжено строк для усунення недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 - 3/8 частки, а ОСОБА_2 - 5/8 частки.
Квартира № 3, загальною площею 49,1 кв. м, жилою площею 37,1 кв. м, розташована на першому поверсі чотириповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 та складається із: таких приміщень: № 3-1 - коридор площею 4,1 кв. м, № 3-2 - санвузол площею 2,4 кв. м, № 3-3 - кухня площею 5,5 кв. м, № 3-4 - жила кімната площею 19,1 кв. м, № 3-5 - жила кімната площею 9,7 кв. м, № 3-6 - жила кімната площею 8,3 кв. м, загальною площею 49,1 кв. м, жилою площею 37,1 кв. м.
Згідно з висновком експерта № 38/45-2018 за результатами судової будівельно-технічної експертизи, складеним 12 вересня 2018 року судовим експертом Цурканом В. І., на розгляд суду надано варіант встановлення порядку користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , за яким пропонується:
виділити у безпосереднє користування ОСОБА_1 з часткою 3/8 приміщення, позначені в плані: № 3-6 - жила кімната площею 8,3 кв. м (блакитний колір на рис. 1);
виділити у безпосереднє користування ОСОБА_2 з часткою 5/8 приміщення, позначені в плані: № 3-5 - жила кімната площею 9,7 кв. м (жовтий колір на рис. 1);
виділити у спільне сумісне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення, позначені в плані: № 3-1 - коридор площею 4,1 кв. м, № 3-2 - санвузол площею 2,4 кв. м, № 3-3 - кухня площею 5,5 кв. м, 3-4 - жила кімната площею 19,1 кв. м, загальною площею 31,1 кв. м, у тому числі жилої - 19,1 кв. м (зелений колір на рис. 1).
Відповідно до висновку експерта № 52/46-2019 за результатами експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 09 червня 2019 року судовим експертом Цурканом В. І. за зверненням ОСОБА_2 , з огляду на наявне планувальне вирішення можливо запропонувати відповідний ідеальному варіант порядку користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , встановлення якого можливе за погодженням співвласників, оскільки потребує часткового перепланування із встановленням перегородок у приміщенні № 3-4 із поділом його на два підсобних та одне житлове приміщення, а саме:
виділити у безпосереднє користування ОСОБА_1 з часткою 3/8 приміщення, позначені в плані: № 3-6 - жила кімната площею 8,3 кв. м; частину приміщення № 3-4 - житлова кімната (може бути позначена в новому плані № 3-7 - коридор) площею 3,0 кв. м, всього у безпосереднє користування - 11,3 кв. м (блакитний колір на рис. 1);
виділити у безпосереднє користування ОСОБА_2 з часткою 5/8 приміщення, позначені в плані: № 3-5 - жила кімната площею 9,7 кв. м, частину приміщення № 3-4 - житлова кімната площею 13,9 кв. м, всього у безпосереднє користування - 23,6 кв. м (жовтий колір на рис. 1);
виділити у спільне сумісне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення, позначені в плані: № 3-1- коридор площею 4,1 кв. м, № 3-2 - санвузол площею 2,4 кв. м, № 3-3 - кухня площею 5,5 кв. м, частину приміщення № 3-4 житлова кімната (може бути позначена в новому плані № 3-7 - коридор) площею 2,2 кв. м, всього у спільне користування - 14,2 кв. м (зелений колір на рис. 1).
Для забезпечення такого порядку користування необхідно виконати демонтаж дверного блоку і закласти дверний проріз у стіні, яка розділяє приміщення № 3-4 та № 3-6; улаштувати дверний проріз із встановленням дверного блоку в стіні, яка розділяє приміщення № 3-4 та № 3-6, як зображено на схемі (рис. 1); встановити перегородки по осьовим лініям, як зображено на схемі (рис. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їхніх прав як власників.
За правилами статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За змістом статей 47 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
У справі, яка переглядається, установлено, що загальна площа спірної квартири становить 49,1 кв. м, жила - 37,1 кв. м.
Частка ОСОБА_1 у спірній квартирі становить 3/8, а ОСОБА_2 - 5/8.
Ідеально, з огляду на частки, сторонам припадає: ОСОБА_1 - 18,4 кв. м (49,1 кв. м х 3/8) загальної площі квартири, з якої 13,91 кв. м - жила площа (37,1 кв. м х 3/8); ОСОБА_2 - 30,7 кв. м (49,1 кв. м х 5/8) загальної площі, з якої 23,18 кв. м - жила площа (37,1 кв. м х 5/8).
Виділяючи у користування ОСОБА_1 з часткою 3/8 жилу кімнату площею 8,3 кв. м та 3,0 кв. м підсобного приміщення (частина приміщення № 3-4 - житлова кімната, яка може бути позначена в новому плані № 3-7 - коридор), всього 11,3 кв. м, апеляційний суд не врахував, що визначений порядок користування квартирою не відповідає частці позивача у праві власності на квартиру, а саме щодо жилої площі, та призведе до погіршення житлових умов позивача, виходячи з розміру належної йому частки у спірному майні.
Також апеляційний суд не врахував, що виділення відповідачу у користування жилої кімнати площею 9,7 кв. м та частини приміщення № 3-4 - житлова кімната площею 13,9 кв. м, а всього 23,6 кв. м, перевищує належну йому частку жилої площі, яка становить 23,19 кв. м, а виділення позивачу кімнати площею 8,3 кв. м, зменшує належну йому частку жилої площі, яка становить 13,91 кв. м, що є значним відступленням від відповідності реальних часток ідеальним, не відповідає інтересам позивача.
Крім того, запропонований висновком експерта від 09 червня 2019 року № 52/46-2019 варіант встановлення порядку користування квартирою потребує часткового перепланування із встановленням перегородок у приміщенні № 3-4 (жила кімната площею 19,1 кв. м) із поділом його на два підсобних та одне житлове приміщення, проти чого заперечував позивач.
При цьому, апеляційний суд не врахував, що, уточнюючи позовні вимоги, позивач просив встановити порядок користування квартирою саме за висновком експерта від 12 вересня 2018 року № 38/45-2018, який визначає ідеальну частку у житлі та не вимагає переобладнання житла.
Апеляційний суд, не встановивши будь-які нові факти та без дослідження нових доказів, не встановивши порушення судом першої інстанції правил оцінки доказів, фактично переоцінив докази у справі і дійшов протилежного висновку про визначення порядку користування квартирою за варіантом, який передбачений висновком експерта від 09 червня 2019 року № 52/46-2019, в результаті чого скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яким визначено порядок користування квартирою за варіантом, передбаченим висновком експерта від 12 вересня 2018 року № 38/45-2018, який передбачає виділ житлової площі позивачу без надлишків.
Також слід зазначити, що резолютивна частина постанови апеляційного суду не містить адреси, за якою розташована квартира, порядок користування якою встановив апеляційний суд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, постанова апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та залишення в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2019 року, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені ним за подання касаційної скарги, у розмірі 1 681,60 грн.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року скасувати, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 681,60 грн
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець