ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30 квітня 2024 року

справа № 500/262/23

адміністративне провадження № К/990/7754/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів - Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року (суддя - Осташ А.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року (судді: Мікула О.І., Курилець А.Р., Пліш М.А.)

у справі №500/262/23

за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу, -

УСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі - податковий орган, контролюючий орган, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просило суд ухвалити рішення про стягнення з відповідача податкового боргу в сумі 24428 гривень 52 копійки.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року, позов задоволено, стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в сумі 24428 (двадцять чотири тисячі чотириста двадцять вісім) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійок по наступних платежах: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості - 12195,97 гривень; земельному податку з фізичних осіб в сумі 9978,50 гривень; орендній платі з фізичних осіб - 2254,05 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на день розгляду справи сума податкового боргу відповідача в розмірі 24428 гривень 52 копійки є узгодженою та у встановлені законом строки не сплаченою, тому відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначається сумою податкового боргу.

17 липня 2023 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла заява відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 24 428 гривень 52 копійки.

В обґрунтування заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами зазначено, що інформація у листах податкового органу від 16 червня 2023 року та від 29 червня 2023 року про те, що земельна ділянка площею 0,15 га власником якої є ОСОБА_1 тепер розташована у с.Байківці є нововиявленою обставиною, адже в цій справі, як вважає відповідач, позивач не мав наміру, інформувати суд про те, що у складі суми заборгованості він мав намір отримати від суду рішення про стягнення із ОСОБА_1 земельного податку за 2021 рік з об`єкту оподаткування, який, не є його власністю, тобто по суті - з повітря, про що він дізнався тільки 16 червня 2023 року.

Такі висновки відповідач робить на підставі того, що у податковому повідомлені-рішенні від 05 жовтня 2022 року №1926839-2407-1918 Головне управління ДПС в Тернопільській області зазначило місце розташування об`єкта оподаткування -земельної ділянки площею 0,15 га у с. Чистилів. Саме неправильне визначення місцезнаходження земельної ділянки на думку заявника є нововиявленою обставиною, на підставі якої слід скасувати рішення суду від 06 квітня 2023 року.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №500/262/23 за нововиявленими обставинами.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність нововиявлених обставин, зокрема, вказавши, що вказана відповідачем обставина не є нововиявленою та такою, яка б вплинула на висновок суду про задоволення позовних вимог, який був зроблений у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/262/23 від 06 квітня 2023 року.

В обґрунтування судових рішень суди попередніх інстанцій вказали на те, що підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідач вважає, що у податковому повідомлені-рішенні від 05 жовтня 2022 року №1926839-2407-1918 Головне управління ДПС в Тернопільській області зазначило місце розташування об`єкта оподаткування - земельної ділянки площею 0,15 га у АДРЕСА_1 , а тому саме неправильне визначення місцезнаходження земельної ділянки, на думку заявника, є нововиявленою обставиною, на підставі якої необхідно скасувати рішення суду від 06 квітня 2023 року.

При цьому, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №500/262/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року, стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в сумі 24428 (двадцять чотири тисячі чотириста двадцять вісім) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки по наступних платежах: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості - 12195 гривень 97 копійок; земельному податку з фізичних осіб в сумі 9978 гривень 50 гривень (с. Байківці); орендній платі з фізичних осіб - 2 254 гривень 05 копійок.

Суди встановили, що технічна помилка щодо адреси розташування земельної ділянки допущена у податковому повідомленні - рішенні від 05 жовтня 2022 року №1926839-2407-1918, яке є відкликаним контролюючим органом, у зв`язку з виявленою технічною помилкою, та яке у предмет доказування у спорі про стягнення боргу не входило. Разом з тим, у податковому повідомленні-рішенні №4651263-2404-1918 від 30 квітня 2021 року, яке було підставою виникнення заявленого податкового боргу у цій справі у сумі 9978 гривень 50 копійок помилок немає, місце знаходження земельної ділянки вказано с. Байківці.

Суди звернули увагу на те, що істотними обставинами справи можуть бути такі, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду по цій адміністративній справі в адміністративному суді у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі суду, особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які беруть участь у справі, ні суду, який розглядав її та вирішував спір по суті.

Проаналізувавши зазначене, суди дійшли до висновку, що вказані заявником обставини, не змінюють правового регулювання спірних відносин, не доводять факту допущення судом помилки при розгляді спору та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому такі не є нововиявленою обставиною.

Не погодившись з ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі № 500/262/23, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ці рішення, у якій із посиланням на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задовольнити, та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач окрім іншого вказує на те, що суд апеляційної інстанції розглянув клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за день до судового засідання, що фактично позбавило позивача права на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В день судового засідання відповідач приїхав до Восьмого апеляційного адміністративного суду, у зв`язку з тим, що не отримав ухвали про проведення судового засідання в режимі відео конференції, проте не зміг потрапити в засідання, оскільки у м. Львів була оголошена повітряна тривога. ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції, не допустивши відповідача у судове засідання, провів його в режимі відеоконференції під час повітряної тривоги.

Також скаржник звернув увагу на те, що при поданні апеляційної скарги, ним було заявлено клопотання про витребування доказів, яке було проігнороване судом апеляційної інстанції.

Крім іншого, ОСОБА_1 вказав на те, що 20 жовтня 2023 року Тернопільський окружний адміністративний суд під головуванням судді Осташа А.В. зобов`язаний був постановити ухвалу іменем України, проте цього не вчинив.

У відзиві на касаційну скаргу податковий орган просив Суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні касаційної скарги та залишити ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №500/262/23 без змін.

Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2024 року відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував з Тернопільського окружного адміністративного суду та/або Восьмого апеляційного адміністративного суду справу №500/262/23.

10 квітня 2024 року справа №500/262/23 надійшла на адресу Верховного Суду.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Досліджуючи доводи касаційної скарги, Суд вважає за необхідне звернути увагу на дотримання процесуального законодавства судом апеляційної інстанції при ухваленні спірної постанови.

Так, 18 грудня 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалами відкрив провадження у справі №500/262/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначив її до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 17 січня 2024 року 11 годину 00 хвилин.

03 січня 2024 року відповідач подав до суду повторне клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої просив доручити Тернопільському окружному адміністративному суду (перше клопотання подане в апеляційній скарзі, проігнороване судом апеляційної інстанції).

16 січня 2024 року (за день до судового засідання в суді апеляційної інстанції) Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою задовольнив клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте докази надіслання вказаної ухвали ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Не отримавши ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду про задоволення клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції відповідач 17 січня 2024 року приїхав до суду апеляційної інстанції для безпосередньої участі в судовому засіданні.

В той же час відповідач не був допущений до судового засідання, у зв`язку з тим, що у місті Львів тривала повітря тривога (17 січня 2024 року з 10 години 30 хвилин до 12 години 09 хвилин).

Відповідно до протоколу засідання у справі №500/262/23, яке відбулося 17 січня 2023 року, суд апеляційної інстанції розпочав розгляд справи о 12 годині 13 хвилин (через чотири хвилини після закінчення повітряної тривоги) та вийшов до нарадчої кімнати з метою прийняття судового рішення у справі о 12 годині 23 хвилини (через чотирнадцять хвилин після закінчення повітряної тривоги).

Частиною першою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Відповідно до частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Положення щодо участі в судовому засіданні в суді в режимі відеоконференції передбачені статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Так, за наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, саме суд, виконуючи передбачене частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання, зобов`язаний створити учасникам справи належні можливості для використання всіх процесуальних прав, визначених Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Суд наголошує на тому, що суди зобов`язані вчиняти всі можливі від них дії з метою реалізації сторонами їх прав визначених процесуальним законодавством.

Аналіз Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі статті 195 Кодексу, свідчить про те, що проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом сторони.

Суд звертає увагу на те, що задовольняючи клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за день до судового засідання та не повідомляючи ОСОБА_1 про прийняте рішення, суд апеляційної інстанції фактично позбавив відповідача скористатися своїм правом на проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Більш того, розпочавши судове засідання в такий короткий час після закінчення повітряної тривоги (через чотири хвилини), суд фактично позбавив відповідача можливості взяти участь у цьому засіданні.

Статтею 313 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт повідомлення ОСОБА_1 про час початку розгляду апеляційної скарги після завершення повітряної тривоги (наприклад телефонограма), відтак Суд вважає, що в суду апеляційної інстанції була відсутня інформація про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Відсутність вказаної інформації позбавляла суд апеляційної інстанції можливості здійснювати розгляд справи по суті.

Підсумовуючи наведене, Суд знаходить помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для розгляду справи без участі відповідача, оскільки суд позбавив, зокрема, ОСОБА_1 можливості довести суду переконливість своєї позиції на стадії апеляційного розгляду, відтак порушив його право на справедливий і публічний розгляд його справи.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи відповідно до пункту 6 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Одночасно забезпечення апеляційного перегляду справи є гарантією уникнення можливої судової помилки.

Щодо посилання відповідача у касаційні скарзі на те, що при поданні апеляційної скарги, ним було подано клопотання про витребування доказів, яке було проігнороване судом апеляційної інстанції, Суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України вказує, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Подання заяв та клопотань є також правом учасників справи, яке визначене пунктом 3 частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Вказане положення процесуального законодавства свідчить про обов`язок (а не право) суду розглянути подані заяви та клопотання.

Суд має можливість повернути клопотання без розгляду, проте підстави такого повернення чітко встановленні процесуальним законодавством, зокрема, статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд наголошує на тому, що процесуальне законодавство не надає можливості судам ігнорувати подані сторонами заяви та клопотання.

Відповідач звертаючись до суду апеляційної інстанції в апеляційній скарзі на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року, просив суд «В процесі підготовки справи до розгляду в апеляційній інстанції витребувати від позивача - Головного управління ДПС України в Тернопільській області належним чином засвідчені: 2.1. Паперову копію податкового повідомлення-рішення від 30.04.2021 року №4651263-2404-1918 з Єдиного реєстру податкових повідомлень-рішень - це клопотання. 2.2. Паперову копію форми 19 від 09.06.2021 року до податкового повідомлення-рішення від 30.04.2021 року № 4651263-2404-1918, який був особисто отриманий ОСОБА_1 та в якій наявний його власноручний підпис, а також дані, за якими відбулась 09.06.2021 року верифікація його особи перед отриманням цього ППР - це клопотання».

Разом з тим, в матеріалах справи відсутня ухвала (письмова або протокольна), якою було б здійснено розгляд вказаного клопотання, що також свідчить про порушення прав відповідача.

Зважаючи на наведені мотиви Верховний Суд не розглядає інші доводи касаційної скарги як такі, що не впливають на загальний висновок колегії суддів у цій справі. Їх докладний аналіз є недоцільним.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

При цьому, в силу приписів частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Зважаючи на викладене та положення статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року скасувати, а справу №500/262/23 направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова

Судді Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк