Постанова
Іменем України
10 червня 2022 року
м. Київ
справа № 500/4430/19
провадження № 61-15308св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,
третя особа - Первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павловича Євгенія Володимировича на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 червня 2020 року у складі судді Жигуліна С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа - Первинна профспілкова організація Ізмаїльського порту, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у червні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:
- поновити її на посаді контролера на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України»);
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 217 822,88 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у розмірі 24 860,22 грн.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що наказом від 15 травня 2019 року № 85-ос її було звільнено з посади контролера на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності та штату.
Вважає звільнення незаконним, оскільки воно проводилось без консультації з профспілковим комітетом, а скорочення штату фактично не відбулось. Окрім того відсутня згода профспілкового комітету на її звільнення.
Її повідомили про вакантні посади, разом із тим вони її не задовольняють через нерівноцінність.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 01 червня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що договір від 25 січня 2019 року № 4-В-13Ф-19 передбачає скорочення штату контролерів на контрольно-пропускному пункті, який є чинним, оскільки до матеріалів справи не долучені докази про визнання договору недійсним або про його скасування. Наявність скорочення контролерів на контрольно-пропускному пункті підтверджено витягом із штатного розпису, введеного в дію з 16 травня 2019 року у порівнянні з витягом із штатного розпису, введеного в дію з 15 травня 2019 року.
Місцевий суд дійшов висновку про те, що на підприємстві відбулося скорочення штату контролерів на контрольно-пропускному пункті, з посади яких звільнено позивача.
Також суд визнав доведеним посилання представника відповідача про те, що звільнення відбулось через відсутність обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, у зв`язку із чим відповідач на законних підставах мав право звільнити позивача без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі.
Одеський апеляційний суд постановою від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу Павловича Є. В. - представника ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 червня 2020 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції оцінивши докази у справі, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову з підстав відсутності у рішенні ППО Ізмаїльського порту належного правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , а відповідач мав право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним, оскільки були дотримані й інші передбачені законодавством вимоги для звільнення.
Також судом правильно зазначено, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, тому у їх задоволенні слід відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представника ОСОБА_1 - адвокат Павлович Є. В. у вересні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано практику Верховного Суду, висловлену у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 200/1562/18, від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17, від 30 січня 2019 року у справі № 166/1262/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16, а також у постановах Верховного Суду по аналогічних справах між працівниками та ДП «Адміністрація морських портів України» №№ 487/2727/17, 487/2197/17, 487/2201/17, 487/2198/17, 487/2202/17, 487/2200/17, 487/6172/16-ц, 487/6899/16-ц, 487/2189/17, 487/2205/17, 487/959/17, 487/2206/17, 487/2208/17, 487/2209/17, 487/2217/17, 487/2219/17, 487/4106/16-ц, 487/6340/17, 487/2224/17, 487/2195/17, 487/2234/17, 487/2196/17, 487/2233/17.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач належним чином виконав вимоги законодавства і повідомив позивача про наявні вакантні на час звільнення.
Апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що представник позивача був змушений звернутися з адвокатськими запитами щодо надання інформації про вакантні посади на час звільнення до Одеського, Херсонського, Миколаївського та інших центрів зайнятості, які підтвердили станом на 15 травня 2019 року наявність вакантних посад на підприємстві.
Враховуючи зазначене, відповідач не виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, покладені на нього частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ДП «Адміністрація морських портів України» у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій.
Наведена заявником судова практика стосується численних трудових відносин та обставин, що не є тотожними тим, що склалися між сторонами у цій справі та не можуть бути застосовані до цієї справи.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи врахував правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19 (провадження № 61-19233св20).
Єдиним належним підтвердженням факту наявності вакансії на підприємстві в Центрі зайнятості є подана підприємством форма № 3-ПН. Однак зазначена форма не надана ні позивачем, ні Одеським і Херсонським центрами зайнятості.
Позивачем цій справі є ОСОБА_1 , однак лист Одеського обласного центру зайнятості створений як відповідь на запит щодо захисту прав ОСОБА_3 , яка не є стороною цього спору.
Позивачу неможливо було зайняти жодну із вакантних посад, оскільки у неї відсутня відповідна освіта.
Крім того, ОСОБА_1 пропонувалась вакантна посада по Ізмаїльській філії прибиральника виробничих приміщень комплексу обслуговування флоту служби експлуатації, що відповідає кваліфікаційному рівню працівника, однак позивач відмовилася від переведення, про що зробила відповідну позначку.
Позивач також відмовилася і від працевлаштування в ТОВ «Охоронна компанія «Альфа безпека», про факт чого свідчить лист товариства від 13 березня 2019 року та підпис позивача про відмову в отриманні даного листа.
ОСОБА_1 також було ознайомлено із графіком навчальних груп Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» на 2019 рік та списками вакантних посад від Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості станом на 20, 28 березня, 05, 09, 17 квітня та 11 травня 2019 року, однак у позивача відсутнє бажання як щодо працевлаштування на інші посади, так і в отриманні професійно-технічної освіти за допомогою служби зайнятості.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 жовтня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
Справа № 500/4430/19 надійшла до Верховного Суду 03 листопада 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом від 11 жовтня 2017 року № 298 на ДП «Адміністрація морських портів України» з метою удосконалення процесу надання охоронних послуг по охороні морських портів створено робочу групу, до складу якої увійшов представник Ізмаїльської філії.
24 жовтня 2017 року начальник адміністрації Ізмаїльського морського порту направив заступнику голови ДП «Адміністрація морських портів України» з морської та внутрішньої безпеки лист, в якому зазначив, що за результатами проведеного дослідження розрахунки свідчать про економічну доцільність залучення сторонніх охоронних організацій з вартістю послуг в межах вказаного тарифу.
Упродовж часу роботи робочої групи ДП «Адміністрація морських портів України» прийнято висновок, який затверджено головою робочої групи 02 листопада 2017 року та погоджено виконуючим обов`язки голови ДП «Адміністрація морських портів України», на підставі чого винесено окреме доручення від 04 грудня 2017 року № 69 в частині опрацювання питань та заходів щодо оптимізації чисельності та штату працівників охорони та пом`якшення несприятливих наслідків реформування у колективах служби морської безпеки.
Листом від 14 лютого 2018 року № 10/1/06-64 ДП «Адміністрація морських портів України» отримано висновок ДП «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України» щодо доцільності здійснення ДП «Адміністрація морських портів України» оптимізаційних заходів щодо залучення сторонніх охоронних послуг для підтримання режиму перебування в окремих морських портах для отримання запланованої економічної ефективності (розрахункової економічної вигоди) від таких заходів, за умови проведення тендеру з визначення переможця для надання послуг за ціновим критерієм, а також при обов`язковому додержанні всіх передбачених чинним законодавством процедур та здійснення інших необхідних заходів щодо вирішення виникаючих соціальних проблем, в тому числі щодо пріоритетного працевлаштування вивільнюваних працівників вважається доцільним.
На підставі викладеного, 14 травня 2018 року відбулась нарада керівництва Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» щодо запровадження змін в організації виробництва і праці служби морської безпеки, на якій було визнано доцільними зміни в організації виробництва та праці служби морської безпеки та передачу функцій з підтримання режиму перебування і переміщення в морському порту стороннім організаціям.
Згідно з висновком судового експерта від 18 червня 2018 року № 1/05-18 в результаті порівняння розрахункових показників витрат на забезпечення роботи ЗОМП (загони охорони морського порту), які визначені на підставі відомостей, наданих для проведення дослідження з витратами на роботу ССОО (сторонні спеціалізовані охоронні організації) за умови збереження складу та вартості витрат на утримання ЗОМП та оплату роботи ССОО впродовж 2018 року встановлено, що загальна вартість на утримання ЗОМП, яка складається з витрат на оплату праці та інших витрат, пов`язаних з забезпеченням функціонуванням ЗОМП, та скорочується у випадку заміни ЗОМП на ССОО, розрахована на 12 календарних місяців, перевищує витрати на оплату роботи ССОО на 32 387,40 грн. Економічний ефект у випадку заміни ЗОМП на ССОО з 01 липня 2018 року за умови відсутності витрат на скорочення ЗОМП та збереження розрахункових витрат на утримання ЗОМП та оплату роботи ССОО станом на 31 грудня 2018 року може дорівнювати 18 892,65 грн. Результати дослідження підтверджують висновки про економічну доцільність зміни ЗОМП Одеської, Ізмаїльської та Іллічівської філій АМПУ на підрозділи ССОО, зазначені у висновку від 02 листопада 2017 року.
Керівництвом ДП «Адміністрація морських портів України» 23 березня 2018 року було проведено спільну нараду з представниками профспілкових організацій щодо обговорення заходів з реалізації комплексу дій, направлених на пом`якшення наслідків, пов`язаних із залученням сторонніх охоронних послуг, за результатами якої було складено протокол № 24 та вирішено, що всі організаційно-правові заходи щодо розгляду питання про можливу зміну працівників ЗОМП на охоронців приватних охоронних структур проводити з суворим дотриманням норм чинного законодавства; організувати роботу відповідних підпорядкованих структурних підрозділів, які відповідають за роботу з персоналом, щодо проведення організаційно-правових заходів з дотриманням чинного законодавства про працю відносно кожного працівника, який потенційно підпадає під можливе вивільнення, у зв`язку з проведенням тендеру на закупівлю охоронних послуг.
Між ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Охоронна компанія «Альфа безпека» 25 січня 2019 року, за результатами проведеної процедури відкритих торгів, було укладено договір № 4-В-ІЗФ-19 про надання послуг з підтримання режиму перебування і переміщення в морському порту. Додатком до даного договору є Меморандум про взаємопорозуміння, основною метою якого є надання пріоритетного права на працевлаштування вивільняємих працівників відповідача.
01 лютого 2019 року Адміністрація направила до ППО Ізмаїльського порту повідомлення про заплановане скорочення чисельності штату. Також 01 лютого 2019 року Адміністрація направила повідомлення про заплановане скорочення чисельності штату Голові професійної спілки працівників морського транспорту України.
ДП «Адміністрація морських портів України» 05 лютого 2019 року видано наказ № 17/14 «Про скорочення чисельності та штату служби морської безпеки» про виключення з 16 травня 2019 року із штатного розпису Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» штат та чисельність загону охорони морського порту СМБ, а саме, посаду контролера на контрольно-пропускному пункті з посадовим окладом 5 300 грн (48 штатних одиниць).
ДП «Адміністрація морських портів України» 05 лютого 2019 року направило ОСОБА_1 попередження про вивільнення з 15 травня 2019 року. З вказаним попередженням ОСОБА_1 22 лютого 2019 року була ознайомлена особисто.
22 лютого 2019 року ОСОБА_1 були надані пропозиції про переведення на посаду, яким запропоновано ознайомитись із списком вакантних посад філій ДП «Адміністрація морських портів України» станом на 18 лютого 2019 року. З вказаними пропозиціями ОСОБА_1 22 лютого 2019 року була ознайомлена особисто та не згодна на переведення на запропоновані посади.
28 лютого 2019 року ОСОБА_1 ознайомилась зі списком вакантних посад філій ДП «Адміністрація морських портів України», на переведення на запропоновані посади не погодилась, про що особисто склала підпис.
Також вона була ознайомлена зі списком вакантних посад 06, 14, 20, 28 березня, 05, 09, 17 квітня та 11 травня 2019 року.
ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації Ізмаїльського порту.
Листом від 11 квітня 2019 року № 466/14-01-08/Вих/14 Адміністрація порту направила подання до ППО Ізмаїльського порту про надання згоди на звільнення контролерів на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Ізмаїльської філії ДП «АМПУ» в кількості 48 штатних одиниць.
Відповідно до виписки з протоколу від 23 квітня 2019 року № 56 профспілкова організація відмовила адміністрації Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» у наданні згоди на звільнення за скороченням чисельності та штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, в зв`язку з порушенням вимог чинного законодавства, Галузевої угоди і Колективного договору.
Наказом від 15 травня 2019 року № 85-ос позивач звільнена з посади контролера на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням чисельності та штату.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в Ізмаїльській філії ДП «Адміністрація морських портів України» відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, що стали підставою для вивільнення 48 контролерів на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідач, як роботодавець, у встановлений частиною першою статті 49-2 КЗпП України строк персонально попередив позивача про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Враховуючи викладене, ДП «Адміністрація морських портів України» виконало інші обов`язки, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу усі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам (професії чи спеціальності позивача, іншу роботу), які існували у філіях ДП «Адміністрація морських портів України». Своєї згоди на переведення на запропоновані посади позивач не надала.
У відповідності до положень частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником (частина першої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Таким чином, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (статті 8 Конституції України, статті 3 ЦК України, статей 2 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно зазначили про те, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав відповідають вимогам закону.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 квітня 2019 року адміністрація Ізмаїльського порту звернулась до ППО Ізмаїльського порту з поданням про надання згоди на звільнення 48 контролерів на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності та штату (у тому числі позивача).
ППО Ізмаїльського порту 23 квітня 2019 року прийнято рішення № 56 про відмову у наданні згоди на звільнення за скороченням чисельності та штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України контролерів на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки, в переліку яких вказана позивач.
Судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дана належна оцінка висновку профспілкового органу про ненадання згоди на звільнення позивача, за результатами оцінки якої суд дійшов обґрунтованого висновку, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не містить належного правового обґрунтування щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 .
Крім того, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що посилання ППО Ізмаїльського порту на те, що вищезазначена процедура скорочення відбувається в тому числі на підставі окремого доручення ДП «Адміністрація морських портів України» № 29 від 04 травня 2018 року, законність якого профспілкова організація оскаржує у судовому порядку, не могло бути підставою для відмови у наданні згоди на звільнення працівників, оскільки на час прийняття відповідного рішення вказане окреме доручення у встановленому законом порядку скасовано не було.
Разом з тим, місцевим судом встановлено, що рішенням Ізмаїльского міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2019 року у справі № 500/3187/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог ППО Ізмаїльського порту до ДП «Адміністрація морських портів України» про скасування окремого доручення № 29 від 04 травня 2018 року.
Посилання ППО Ізмаїльського порту у протоколі № 56 від 23 квітня 2019 року на приписи пункти 1.3, 2.7 Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України і спільним представницьким органом профспілок у сфері морського транспорту щодо необхідності залучення підприємствами представників профспілкових організацій до розроблення фінансових планів у частині соціально-економічного розвитку державних підприємств також є необґрунтованими, оскільки доказами, що містяться в матеріалах справи, підтверджено наявність відповідного соціального діалогу між ДП «Адміністрація морських портів України» та представниками профспілкових організацій, зокрема з питань удосконалення процесу надання охоронних послуг по охороні морських портів.
З тих же підстав є необґрунтованими і посилання на пункт 2.22 вказаної Галузевої угоди щодо рекомендацій підприємствам не проводити масових звільнень працівників без проведення спеціальних консультацій з профспілками.
Крім того, звільнення 48 працівників відповідачем не підпадає під визначені частиною першою статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» ознаки масового вивільнення працівників з ініціативи роботодавця.
Також ППО Ізмаїльського порту у протоколі № 56 від 23 квітня 2019 року не досліджені фактичні обставини, не відображені індивідуальні підстави та деталізоване правове обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення за скороченням чисельності та штату по кожному конкретному працівнику, зазначеному у поданні, окремо.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 з підстав відсутності у рішенні ППО Ізмаїльського порту належного правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , оскільки відповідач мав право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним, оскільки ним були дотримані й інші передбачені законодавством вимоги для звільнення.
Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19 (провадження № 61-19233св20).
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій проігноровано практику Верховного Суду, висловлену у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 200/1562/18, від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17, від 30 січня 2019 року у справі № 166/1262/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16, а також у постановах Верховного Суду по аналогічних справах між працівниками та ДП «Адміністрація морських портів України» №№ 487/2727/17, 487/2197/17, 487/2201/17, 487/2198/17, 487/2202/17, 487/2200/17, 487/6172/16-ц, 487/6899/16-ц, 487/2189/17, 487/2205/17, 487/959/17, 487/2206/17, 487/2208/17, 487/2209/17, 487/2217/17, 487/2219/17, 487/4106/16-ц, 487/6340/17, 487/2224/17, 487/2195/17, 487/2234/17, 487/2196/17, 487/2233/17 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].
Згідно з правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), …[суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію].
Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, та узгоджуються із останньою правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19 (провадження № 61-19233св20).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павловича Євгенія Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров