ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 500/458/19
адміністративне провадження № К/9901/33925/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Дашутіна І.В.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 (головуючий суддя Запотічний І.І., судді Довга О.І., Матковська З.М.),
У С Т А Н О В И В :
У лютому 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС, відповідач) у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2018: №0219281306 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 390 951,32 грн (з яких 312 761,05 грн - основний платіж, 78 190,27 грн - штрафні (фінансові) санкції), №0219291306 - про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 35 605,57 грн (з яких 28 484,45 грн - основний платіж, 7 121,12 грн - штрафні (фінансові) санкції), вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-0219261306 на 130 590,29 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску №0219251306 на 18 696,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що використовує у господарській діяльності сідельні тягачі та напівпричепи, які відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) належать до товарної позиції 870120 «трактори колісні для перевезення напівпричепів». Контролюючий орган безпідставно кваліфікував сідельні тягачі та напівпричепи як вантажні автомобілі та зробив висновок, що вони є основними засобами подвійного призначення. Позивач зазначає, що правомірно відніс до витрат у декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік витрати на ремонт зазначених основних засобів у сумі 553 879,95 грн, а також витрати на їх утримання (шини та шиномонтаж) у сумі 355 063,10 грн.
Також позивач доводить, що висновок контролюючого органу в акті перевірки про завищення задекларованих ним за 2016 та 2017 роки витрат на відрядження водіїв на 255 000,00 грн та на 630 000,00 грн відповідно, внаслідок не підтвердження цих сум документами, є безпідставним. Позивач зазначив, що під час проведення перевірки посадовою особою контролюючого органу залишено без уваги та не перевірено частину документів, на підставі яких ним формувались витрати та доходи у 2016-2017 роках.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачем витрати на ремонт та утримання (шини та шиномонтаж) сідельних тягачів та напівпричепів в загальному розмірі 908 943,05 грн безпосередньо пов`язані із здійсненням ним підприємницької діяльності та з отриманням доходу, у зв`язку з чим такі витрати підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу. Суд відхилив довід ГУ ДПС, що сідловий тягач і напівпричіп відносяться до основних засобів подвійного призначення, зазначивши, що напівпричепи та сідлові тягачі є транспортними засобами спеціального призначення.
Також суд зазначив, що позивач спростував належними та допустимими доказами викладені в акті перевірки судження контролюючого органу про завищення витрат на відрядження водіїв на загальну суму 885 000,00 грн за 2016, 2017 роки. До такого висновку суд дійшов на підставі оцінки доказів у справі (показання свідка, висновку судово-економічної експертизи від 19.12.2019 №1113/1402-1403/19-22, платіжних відомостей, наказів про відрядження, звітів про використання коштів, видних на відрядження або під звіт), та виснував, що витрати на відрядження водіїв відповідають напрямку підприємницької діяльності позивача, пов`язані з нею та документально підтверджені.
Додатковим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 758, 44 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 02.11.2020 скасував рішення суду першої інстанції і прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд виходив з того, що висновок контролюючого в акті перевірки про завищення позивачем витрат, пов`язаних з провадженням його господарської діяльності, за рахунок витрат на утримання основних засобів подвійного призначення - сідельних тягачів та напівпричепів до них, тобто вантажних автомобілів, витрат на відрядження водіїв та їх зарплату (з відповідними обов`язковими нарахуваннями) за 2016-2017 роки, - є правильним. Суд виснував, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт» відносяться до транспортних засобів, а тому повинні класифікуватися за критеріями, визначеними цим Законом. Сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд, як один транспортний засіб, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів.
Окремою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 скасовано додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 та відмовлено в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про стягнення з ГУ ДПС на його користь витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.
ФОП ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020, у якій просить скасувати вказані судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при помилковому врахуванні висновку Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 (справа №807/250/18) у неподібних правовідносинах; не застосування норми підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК) за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач доводить, що суд апеляційної інстанцій помилково застосував до спірних правовідносин норми підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК, в той час як контролюючим органом в акті перевірки встановлено порушення ним підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК. Позивач доводить, що суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 (справа №807/250/18), не звернув увагу на відмінність обставин у справі №807/250/18 та у справі, якої стосується касаційний перегляд, оскільки ним не нараховувалися та не включались до витрат амортизаційні відрахування на основні засоби, тоді як такі обставини були встановлені у справі №807/250/18. Позивач зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» вантажний автомобіль відноситься до транспортних засобів загального призначення, а сідельний тягач - до транспортних засобів спеціалізованого призначення, відтак, «вантажний автомобіль», «напівпричіп» та «сідельний тягач» є окремими транспортними засобами. Зазначає, що транспортні засоби, які він використовує у господарській діяльності, відповідно до УКТ ЗЕД класифікуються за кодами 8716 (причепи та напiвпричепи; iншi несамохiднi транспортнi засоби; їх частини) та 8701 (трактори), тому не відносяться до вантажних автомобілів, а є спеціальними транспортними засобами.
Також позивач доводить, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою його доводи та відповідні докази у справі щодо його витрат на відрядження водіїв, оскільки в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 не досліджено первинні документи щодо зазначених витрат; не надано оцінку висновку експерта, який підтвердив правомірність включення позивачем до витрат витрати на відрядження.
Верховний Суд ухвалою від 23.12.2020 відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 2, 3, 4 частини четвертої статті 328, пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
ГУ ДПС не реалізувало право подати відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 .
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, за результатами якої складений акт перевірки від 17.10.2018 №2303/19-00-13-06/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
Відповідно до висновків, зроблених в акті перевірки, контролюючим органом було встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 , зокрема:
-підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2, підпунктів 177.4.2, 177.4.3, 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на 312 761,05 грн (у тому числі, за 2016 рік - 46 124,11 грн, за 2017 рік - 266 636,94 грн);
- пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2 статті 177 ПК, внаслідок чого занижено військовий збір на 28 484,45 грн (у тому числі, за 2016 рік - 3 843,67 грн, за 2017 рік - 24 640,78 грн);
-абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено зобов`язання зі сплати єдиного внеску на 130 590,29 грн (у тому числі, за 2016 рік - 56 373,88 грн, за 2017 рік - 74 216,41 грн).
Перевіркою встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу за 2016 рік на 256 245,08 грн та за 2017 рік на 1 642 718,85 грн, в результаті:
-завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу, у зв`язку з віднесенням позивачем до складу витрат за 2017 рік витрат на утримання основних засобів подвійного призначення: на ремонт вантажних автомобілів - 553 879,95 грн; на шини та шиномонтаж - 355 063,10 грн, - тоді як відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК витрати такого роду не підлягають включенню до складу витрат фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування;
- завищення витрат на відрядження водіїв на 255 000,00 грн за 2016 рік та на 630 000,00 грн за 2017 рік, які перевіркою документально не підтверджені;
- завищення витрат на виплату заробітної плати (з нарахуванням сум єдиного соціального внеску) на 1 245,08 грн за 2016 рік та на 28 253,12 грн за 2017 рік, що є порушенням пункту 177.2 статті 177 ПК, відповідно до якого, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Висновки в акті перевірки про заниження позивачем сум зобов`язань з військового збору та з єдиного соціального внеску є похідними від вище наведеного висновку про заниження позивачем оподатковуваного доходу, який є базою нарахування таких обов`язкових платежів.
Ці висновки в акті перевірки стали підставою для прийняття 20.11.2018 стосовно позивача податкових повідомлень-рішень: №0219281306 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 390 951,32 грн (з яких 312 761,05 грн - основний платіж, 78 190,27 грн - штрафні (фінансові) санкції), №0219291306 - про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 35 605,57 грн (з яких 28 484,45 грн - основний платіж, 7 121,12 грн - штрафні (фінансові) санкції), вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-0219261306 на 130 590,29 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску №0219251306 на 18 696,42 грн.
Спірним питанням в межах касаційного перегляду справи є, зокрема кваліфікація сідельних тягачів і напівпричепів до них як основних засобів подвійного призначення - вантажних автомобілів і, як наслідок, можливість віднесення витрат на їх утримання (ремонт, придбання запасних частин, шин шиномонтаж тощо) до складу витрат фізичної особи-підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до статті першої цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб); автомобілем вантажним - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.
Закон України «Про автомобільний транспорт» встановлює класифікацію транспортних засобів за їх призначенням, розкриваючи відповідні поняття, а саме:
загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;
спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач;
спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.
Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у главі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568), таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Системний аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними цим Законом.
Сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд - транспортний засіб, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, а відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів.
Такий висновок щодо віднесення сідельного тягача і напівпричепа до вантажних автомобілів зроблено у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №807/250/18, який в подальшому підтриманий в низці постанов Верховного Суду зокрема, але не виключно від 04.03.2021 у справі №500/2170/19, від 04.11.2021 у справі №620/1384/20, від 03.06.2021 у справі №540/1969/19, від 11.10.2021 у справі №140/8956/20, від 16.12.2021 у справі №140/3766/19, від 03.02.2022 у справі №280/2750/19. Згідно з висновком Верховного Суду застосування УКТ ЗЕД, яка відповідно до Закону України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 №584-VII лежить в основі Митного тарифу України, визначеного цим Законом для цілей визначення призначення основних засобів є неприйнятним, враховуючи цільове призначення УКТ ЗЕД - систематизація товарів з метою визначення ставки ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України.
Підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Довід позивача у касаційній скарзі, що правовідносини у цій справі не є подібними з правовідносинами у справі №807/250/18 (цей довід позивача обґрунтований тим, що у справі №807/250/18 Верховний Суд вирішував питання правомірності віднесення до складу витрат амортизаційні нарахування на вартість вантажних автомобілів), колегією суддів відхиляється, оскільки висновок Верховного Суду у справі №807/250/18 стосується застосування норм Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568), Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженої Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 №584-VII, саме щодо кваліфікації сідельних тягачів і напівпричепів як вантажних автомобілів, а тому висновок Верховного Суду з цього питання підлягає застосуванню у справі, щодо якої здійснюється касаційний перегляд.
Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 «Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування» ПК (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само) не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
До основних засобів подвійного призначення нормами підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК віднесено земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.
Підсумовуючи наведене, витрати позивача на утримання (ремонт, вартість шин та робіт з шиномонтажу) сідельних тягачів з напівпричепами не відносяться до його витрат, які можуть враховуватися при визначенні оподатковуваного доходу.
Відтак, висновок апеляційного суду, що позивач завищив витрати, які підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу, а значить і занизив оподатковуваний дохід за 2017 рік на 908 943,05 грн (витрати на ремонт основних засобів (сідельних тягачів та напівпричепів) - 553 879,95 грн, витрати на їх утримання (шини та шиномонтаж) 355 063,10 грн) відповідає правильному застосуванню норм підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК.
Як вже зазначено, позивач в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС, посилається на те, що суд апеляційної інстанції зробив висновок про відмову в задоволенні позову без з`ясування всіх обставин у справі щодо підстав, з яких контролюючий орган визначив йому податкові зобов`язання згідно з оскаржуваними ним податковими повідомленнями- рішеннями; не дав оцінку доказам у справі.
Як свідчить зміст акта перевірки, висновок контролюючого органу про заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за 2016 рік на 256 245,08 грн та за 2017 рік на 1 642 718,85 грн сталося через: 1) завищення витрат за 2017 рік, пов`язаних з отриманням доходу, у зв`язку з віднесенням позивачем до їх складу витрат на ремонт у розмірі 553 879,95 грн та утримання основних засобів подвійного призначення (шини та шиномонтаж) у розмірі 355 063,10 грн; 2) завищення витрат на відрядження водіїв на 255 000,00 грн за 2016 рік та на 630 000,00 грн за 2017 рік, як на суми, які документально не підтверджені; 3) завищення витрат на виплату заробітної плати з нарахуванням сум єдиного соціального внеску на 1 245,08 грн за 2016 рік та на 28 253,12 грн за 2017 рік.
Разом з тим, відповідно до мотивувальної частини постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 суд апеляційної інстанції встановив, однак, тільки обставини щодо витрат позивача на утримання основних засобів подвійного призначення і надав їм юридичну оцінку. Апеляційний суд не дослідив докази у справі, на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог (показання свідка, висновок судово-економічної експертизи від 19.12.2019 №1113/1402-1403/19-22, платіжні відомості, накази про відрядження, звіти про використання коштів, видних на відрядження або під звіт) та не встановив обставини у справі щодо віднесення позивачем до витрат за 2016, 2017 роки витрат на відрядження водіїв в розмірі 255 000,00 грн та 630 000,00 грн відповідно, витрат на виплату заробітної плати (з нарахуванням сум єдиного соціального внеску) за 2016, 2017 роки в розмірі 1 245,08 грн та 28 253,12 грн, хоча й виснував про відмову у задоволенні позову повністю.
Обставини щодо завищення позивачем витрат на виплату заробітної плати не встановлені і судом першої інстанції, що свідчить про порушення судами норми частини четвертої статті 9 КАС щодо офіційного з`ясування всіх обставин справи.
У разі оскарження особою податкових повідомлень-рішень, в судовому процесі вимагається встановлення всіх обставин щодо підстав, з яких ці податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом, та правової оцінки таких підстав.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
З урахуванням викладеного, довід позивача щодо наявності підстави касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС, знайшов підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частинами першою-третьою статті 242 КАС встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
Згідно з пунктом першим частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020, як невід`ємна частина рішення, ухваленого за результатами розгляду позову, підлягає скасуванню безвідносно до підстави її оскарження.
У зв`язку з реформуванням податкової системи і реорганізацію податкових органів, на час розгляду цієї справи органом, який виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, є Державна податкова служба України та її територіальні органи. Отже, у цій справі наявні підстави для задоволення клопотання ГУ ДПС та здійснення заміни відповідача у справі відповідно до статті 52 КАС шляхом заміни Головного управління ДПС у Тернопільській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Тернопільській області, яке утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44143637).
Керуючись статтями 52 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020, додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон І.В. Дашутін