ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 500/48/24
адміністративне провадження № К/990/32346/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 500/48/24
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, постановлену в складі: головуючого судді Мартиць О.І., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Мікули О.І., суддів Курильця А.Р., Пліша М.А.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
1.1. визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 03.02.2021 розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704);
1.2. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 03.02.2021 по 31.12.2021 включно, на підставі Постанови № 704, перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
1.3. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення ОСОБА_1 з 01.01.2022 перерахунку на підставі Постанови № 704, грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
1.4. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01.01.2022 по 27.01.2022 включно, на підставі Постанови № 704, перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
1.5. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 03.02.2021 по 27.01.2022 за весь час затримки виплати, а саме за період з 03.02.2021 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач за час служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебуванні на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 з 03.02.2021 по 27.01.2022 (день виключення зі списків особового складу військової частини) провів позивачу виплату грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а мав, відповідно, з 01.01.2021 та 01.01.2022 з урахуванням змін до Постанови № 704 від 29.01.2020.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 відкрито провадження у справі № 500/48/24 за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
4. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху із наданням п`ятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.
4.1. Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 27.01.2022 № 17 виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення як такий, що звільнений з військової служби у відставку наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.08.2021 № 372.
4.2. З набранням чинності 19.07.2022 Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), частини перша і друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) діють в новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Тож з 19.07.2022 для звернення до суду з таким позовом, як цей, передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022, тобто з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ, а відтак тримісячний строк для звернення до адміністративного суду з цим позовом завершився 19.10.2022, проте на підставі пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30.06.2023 (до припинення дії карантину згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
4.3. У цьому зв`язку суд першої інстанції зауважив, що у пункті 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України, отже строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину (до 30.06.2023).
4.4. Тож, ураховуючи, що з цим позовом позивач звернувся до суду 02.01.2024, тобто через шість місяців після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду із цим позовом.
5. На виконання вимог цієї ухвали ОСОБА_1 20.03.2024 подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, на обґрунтування якої зазначив, що предметом спору у цій справі є виплата позивачу грошового забезпечення за період з 03.02.2021 по 27.01.2022, а на момент виключення його зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (27.01.2022) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, до внесення в неї змін Законом № 2352-IX та передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, на переконання скаржника, за вказаних обстави звернення позивача із адміністративним позов не обмежується будь-яким строком.
6. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
6.1. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами частини другої статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, суд цієї інстанції констатував, що позивач був ознайомлений з розміром виплаченого грошового забезпечення за період проходження військової служби з 03.02.2021 по 27.01.2022, однак до суду звернувся 02.01.2024.
6.2. Суду першої інстанції не погодився з доводами позивача про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до внесення змін Законом № 2352-IX, та дійшов висновку, що позивач не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду із цим позовом упродовж встановленого законом строку, а наведені у заяві обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб`єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, є неповажними.
7. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 09.07.2024 залишив без змін ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду із адміністративним позовом і наведені ним причини пропуску строку не є поважними.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
8. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024, а справу № 500/48/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
8.1. На обґрунтування доводів скарги касатор підкреслює, що на момент виключення позивача зі списків особового складу (27.01.2022) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала строк звернення до суду щодо стягнення належної працівнику заробітної плати (грошового забезпечення) при порушенні законодавства про оплату праці.
8.2. У цьому зв`язку касатор наголошує на позиції Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 58 Конституції України про недопустимість зворотної дії законів у часі, викладеної в численних Рішеннях Суду, серед інших, від 09.02.1999 № 1-рп/99 та від 05.04.2001 № 3-рп/2001, відповідно до яких надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принцип незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
8.3. З огляду на ці висновки, на думку касатора, дія статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ХІХ поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Оскільки спірні правовідносини, які формують підстави та предмет позову у справі № 500/48/24, охоплюють період з 03.02.2021 по 27.01.2022, то право позивача на звернення до суду з позовною заявою щодо порушення законодавства про оплату праці, не обмежене будь-яким строком.
8.4. Також касатор наполягає на тому, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать сформованій позиції Верховним Судом у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 02.03.2023 у справі № 460/14618/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22 та від 24.04.2023 у справі № 420/14777/22, де Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ХІ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
9. Ухвалою Суду від 02.09.2024 відкрито касаційне провадження № К/990/32346/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
10. За інформацією з системи «Діловодство спеціалізованого суду», військова частина НОМЕР_1 отримала касаційну скаргу в електронному кабінеті 19.08.2024 о 18:26, а ухвалу про відкриття касаційного провадження - 03.09.2024 о 03:40. Правом подати відзив на касаційну скаргу військова частина НОМЕР_1 не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
11. Ухвалою Суду від 21.03.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Джерела права й акти їхнього застосування.
12. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
13. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
14. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.
17. Частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
18. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
19. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
20. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
21. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
22. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
23. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
24. Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
25. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
26. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
27. Законом № 2352-IX внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
28. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
29. Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
30. Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Позиція Верховного Суду
31. У цій справі позивач просить перерахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період з 03.02.2021 по 27.01.2022 за обставин, вказаних у позові. До суду з такими вимогами позивач звернувся 02.01.2024.
32. Суди попередніх інстанцій вказали на пропуск тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022.
33. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, у частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
34. У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України, у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
35. У постанові від 28.07.2022 у справі № 300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до «усіх виплат» належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.
36. На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
37. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
38. У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
39. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
40. Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
41. Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин. У інших постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, міститься аналогічна правова позиція щодо поширення статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
42. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зазначає, що 27.01.2022 позивача, звільненого з військової служби у відставку наказом від 27.01.2022 № 17, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Спір у цій справі стосується перерахунку та виплати грошового забезпечення, які пов`язані із фактом звільнення позивача зі служби в Збройних Силах України.
43. Оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до 19.07.2022, то вони не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про їхній перерахунок та виплату. Водночас судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію статті 233 КЗпП України (після 19.07.2022), чинну на момент звернення позивача до суду з цим позовом.
44. За таких обставин Суд погоджується з аргументами позивача про дотримання ним строків звернення до суду та відсутність правових підстав для залишення його позовної без розгляду.
45. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск позивачем строку та наявність підстав для застосування статті 123 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
46. Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
47. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
48. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
49. Зважаючи на викладене, Суд уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій з направлянням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
50. З огляду на результат касаційного оскарження судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, а справу № 500/48/24 направити до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак