ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 500/7140/23
адміністративне провадження № К/990/35525/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №440/9/24
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою адвоката Джумеля Володимира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, прийняту у складі головуючого судді Мартиць О.І., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Гудима Л.Я., суддів Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05 квітня 2022 року по 19 грудня 2022 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних місяців служби за призовом під час мобілізації з 05 квітня 2022 року по 19 грудня 2022 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05 квітня 2022 року по 19 грудня 2022 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 календарних місяців служби за призовом під час мобілізації з 05 квітня 2022 року по 19 грудня 2022 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених раніше виплат;
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких вона втратила право у зв`язку з усуненням її від виконання службових обов`язків заступника командира батальйону військової частини НОМЕР_1 в період з 11 листопада 2022 року по 19 грудня 2022 року з урахуванням змін у розмірах грошового забезпечення, протиправною;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких вона втратила право у зв`язку з усуненням її від виконання службових обов`язків заступника командира батальйону військової частини НОМЕР_1 в період з 11 листопада 2022 року по 19 грудня 2022 року з урахуванням змін у розмірах грошового забезпечення;
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2022 рік, протиправною;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2022 рік;
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 11 листопада 2022 року по 19 грудня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», протиправною;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 11 листопада 2022 року по 19 грудня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року про повернення позовної заяви у справі №500/7140/23 скасовано та прийнято постанову, якою справу №500/7140/23 направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. У вказаній постанові апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не з`ясував коли позивачка ознайомилася із наказом, а, відповідно, і момент з якого починається тримісячний строк на звернення до суду про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, передбачений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.
5. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
6. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
7. На виконання вимог вказаної ухвали, представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій заявник зазначає про те, що позивачем не було отримано жодного письмового повідомлення про виплачені суми при звільненні, натомість позивачем вживалися заходи щодо одержання вказаних документів, а також додано до позовної заяви відповідні докази таких звернень. Вказує, що грошовий атестат №34 від 19.12.2022, у якому перелічено усі види грошового забезпечення по яких здійснювалися виплати та зазначено конкретні суми, які отримала при звільненні лейтенант ОСОБА_1 та наказ про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення від 19.12.2022 №235, який виданий командиром військової частини НОМЕР_1 , в якому зазначено, які види грошового забезпечення та за який період необхідно виплатити ОСОБА_1 позивач вперше отримала 27.05.2024 разом із відзивом на позовну заяву, а відповідно вказана дата і моментом коли позивач дізналася про порушення її прав.
8. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
9. Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивач пропустила тримісячний строк звернення до суду із позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, передбачений частиною другою статті 233 Кодексу Законів про працю України.
10. Суди виходили з того, що позивачці при звільненні було видано припис №49/847/п від 19.12.2022, службову характеристику, грошовий атестат №34 від 19.12.2022 та витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2022 №235. Таким чином, 19 грудня 2022 року позивачка була повідомлена про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, відтак саме з цієї дати вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, однак до суду за захистом своїх прав позивач звернулася лише 02 листопада 2023 року, тобто з пропуском тримісячного строку, передбаченого чинним законодавством України. При цьому, позивачкою не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду упродовж встановленого законом строку, а наведені нею у заяві обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб`єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Адвокат Джумеля Володимир Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
12. У касаційній скарзі представник позивача посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновку Конституційного Суду України у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013. Так, спірні правовідносини виникли у зв`язку з виплатою позивачці грошового забезпечення (заробітної плати) у меншому, ніж належало, розмірі, оскільки в даному випадку грошове забезпечення позивачки є її заробітною платою, тому звернення до суду з цим позовом не обмежене будь-яким строком.
13. Також касатор посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що наказ про звільнення, грошовий атестат №34 від 19.12.2022 можна вважати письмовим повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні, а тому датою початку строку для звернення до суду є саме дата її звільнення, оскільки як при звільненні, так і в подальшому позивачці не надавалися жодні документи, на звернення про отримання будь-яких документів відповідачі не реагували. Вперше ці документи отримані позивачкою 27.05.2024 разом із відзивом на позовну заява, а відповідно і 27.05.2024, у разі, якщо наказ про виключення із списків особового складу вважати письмовим повідомленням про всі нараховані та виплачені суми при звільненні, є датою коли позивач дізналася про порушення її прав.
14. На наданих відповідачем документах (грошовий атестат №34 від 19.12.2022, наказ про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення від 19.12.2022 №23) відсутні будь-які відмітки про ознайомлення (доведення) їх до відома позивачки. Відтак єдиним днем одержання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (що передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України) можна уважати лише 27.05.2024, а відповідачем не надано підтвердження одержання позивачкою такого повідомлення. Крім того, на думку касатора, наказ про виключення зі списків особового складу від 19.12.2022 не може бути письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, оскільки не містить конкретних сум грошового забезпечення.
15. Крім того касатор вказує на порушення судами частини сьомої статті 169 КАС України, відповідно до якої у разі скасування ухвали про повернення позовної заяви за результатами її перегляду та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. Так, представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції не мав права повертати позовну заяву або залишати її без розгляду після відкриття провадження, тим більше, з тих підстав, які слугували причиною постановлення ухвали про перше повернення позовної заяви, що в подальшому була скасована апеляційним судом.
IV. Позиція інших учасників справи
16. Військова частина НОМЕР_1 надала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
V. Рух справи в суді касаційної інстанції
17. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Прокопенка О.Б., Уханенка С.А., від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Джумеля Володимира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року.
18. Підставою відкриття касаційного провадження є оскарження судових рішень, зазначених у частині другій статті 328 КАС України та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
19. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 21 жовтня 2024 року №1219/0/78-24 за допомогою автоматизованої системи документообігу суду для розгляду цієї справи здійснено заміну судді Прокопенка О.Б. на суддю Соколова В.М.
20. Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 31 жовтня 2024 року.
VI. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції
21. Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду з вимогами про виплату їй грошового забезпечення за період з 05 квітня 2022 року по 19 грудня 2022 року, Суд зазначає таке.
22. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
23. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
24. Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
25. У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
26. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
27. Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
28. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
29. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
30. Верховний Суд враховує, що 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
31. Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
32. У цій справі судами встановлено, що ОСОБА_1 02 листопада 2023 року звернулася до суду із позовом, в тому числі, про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 05 квітня 2022 року по 19 грудня 2022 року.
33. Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд дійшов висновку, що у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 05 квітня 2022 по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
34. До вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
35. Ураховуючи наведене, Суд уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин за період з 05 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року редакції статті 233 Кодексу законів про працю України, чинну на момент звернення до суду із позовом, а тому висновок судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду в цій частині є передчасним.
36. Стосовно позовних вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року, то неправильними є висновки судів про застосування до цих позовних вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 01.07.2022 №2352-IX, якою врегульовано питання щодо строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові саме при звільненні, оскільки у цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження позивачем військової служби, а тому на спірні правовідносини щодо періоду з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року розповсюджуються приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, якою тримісячний строк звернення до суду обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
37. У зв`язку із цим, судами не було досліджено питання коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права при зверненні до суду 02 листопада 2023 року із позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року.
38. В частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2022 рік, Верховний Суд погоджується з висновками судів про застосування до цих вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, відповідно до якої тримісячний строк звернення до суду починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, оскільки за приписами частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
39. При цьому, залишаючи без розгляду вказані позовні вимоги, суди дійшли висновку про те, що матеріалами справи підтверджено, що позивачці при звільненні було видано припис №49/847/п від 19.12.2022, службову характеристику, грошовий атестат №34 від 19.12.2022 та витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2022 №235, а тому 19 грудня 2022 року позивачка була повідомлена про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, відтак саме з цієї дати вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, однак до суду за захистом своїх прав позивачка звернулася лише 02 листопада 2023 року, тобто, з урахуванням терміну дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України, який діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року №211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року №651), з пропуском тримісячного строку, передбаченого чинним законодавством України.
40. Однак Верховний Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 19.12.2022 було видано припис №49/847/п від 19.12.2022, службову характеристику, грошовий атестат №34 від 19.12.2022 та витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2022 №235.
41. Також позивачка посилалася на вказану обставину в апеляційній скарзі, однак судом апеляційної інстанції не було надано оцінки вказаним доводам.
42. Верховний Суд уважає, що з огляду на сутнісний зміст грошового атестату №34 від 19.12.2022 щодо виплаченого військовослужбовцю при звільненні грошового забезпечення, копія якого міститься у матеріалах справи, вказаний документ можна уважати письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні.
43. У зв`язку з цим, висновки судів попередніх інстанцій про залишення позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2022 рік є передчасними.
44. Верховний Суд уважає безпідставними посилання касатора на те, що в порушення частини сьомої статті 169 КАС України суд першої інстанції не мав права повертати позовну заяву або залишати її без розгляду після відкриття провадження, тим більше, з тих підстав, які слугували причиною постановлення ухвали про перше повернення позовної заяви, що в подальшому була скасована апеляційним судом, оскільки частина сьома статті 169 КАС України встановлює, що суд не має права повторно повертати позовну заяву після направлення справи для продовження розгляду, а в цій справі після направлення судом апеляційної інстанції справи для продовження розгляду, за наслідками скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, суд першої інстанції залишив без розгляду позовну заяву, що не забороняється приписами вказаної статті.
45. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
46. Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
47. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу адвоката Джумеля Володимира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
2. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року скасувати, а справу №500/7140/23 направити до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко