Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 501/1437/16-ц

провадження № 61-45332св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В., від 23 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»

(далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 12 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 65 500 доларів США під 12,5% річних на строк до 11 червня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 12 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцю квартира АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 06 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмір 159 595,74 доларів США, яка складається з:

56 218 доларів США - тіло кредиту; 59 078,51 доларів США - проценти за користування кредитом; 23 072,44 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 21 226,78 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом його реалізації з прилюдних торгів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у складі судді Пушкарського Д. В. від 11 квітня 2017 року у задоволенні позову

ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки поза межами позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської областівід 23 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 квітня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 159 595,74 доларів США та у рахунок погашення цієї заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну відповідачу квартиру

АДРЕСА_1 , шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строк

дії кредитного договору сторони визначили 11 червня 2017 року, а тому звернувшись до суду із цим позовом 15 червня 2016 року, банк не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України. У зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у відповідача перед банком виникла заборгованість, в рахунок якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що останній платіж був здійснений ним у грудні 2008 року, а тому з січня 2009 року почався перебіг трирічної позовної давності, у зв`язку із чим звернувшись до суду із цим позовом 15 червня

2016 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що на час звернення банку до суду із цим позовом строк дії кредитного договору не сплив, не звернув уваги на те, що про порушення свого права як кредитора банк дізнався саме з моменту несплати ним наступного платежу за останнім сплаченим платежем, тобто з січня 2009 року, однак жодних дій щодо стягнення заборгованості банком вжито не було.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою цього ж суду від 24 березня

2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 червня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є

ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі

65 500 доларів США під 12,5% річних на строк до 11 червня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 12 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцю квартира АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 06 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмір 159 595,74 доларів США, яка складається з:

56 218 доларів США - тіло кредиту; 59 078,51 доларів США - проценти за користування кредитом; 23 072,44 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 21 226,78 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 4.5. укладеного між сторонами кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплачувати кредитору проценти),

3.3.9. (своєчасно та у повному обсязі повертати кредиту порядку, встановленому договором) цього договору, протягом більше

ніж 60 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.

Судом першої інстанції установлено, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснив 04 грудня 2008 року і протягом наступних 60 календарних днів позичальник не виконував обов`язки, передбачені пунктами 3.3.8, 3.3.9 кредитного договору, тому відповідно до пункту 4.5 договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 60 календарних днів, тобто 02 лютого 2009 року.

Таким чином, з 03 лютого 2009 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише 09 червня 2016 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України.

Ураховуючи те, що сторони погодили у кредитному договорі (пункт 4.5) зміну строку основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору протягом більше ніж шістдесят календарних днів, врахувавши закінчення строку дії договору, а також те, що останній платіж відповідачем був здійснений 04 грудня 2008 року, а з позовом до суду банк звернувся 09 червня 2016 року, неподання позивачем до суду першої інстанції доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог

ПАТ «Укрсоцбанк» у зв`язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем (а. с. 43-44).

Таке застосування умов договору відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі

№ 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня

2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18).

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, вказуючи на строк дії кредитного договору до 11 травня 2017 року, положення статті 1050 ЦК України та пункту 4.5. укладеного між сторонами договору, якою останні врегулювали зміну строку основного зобов`язання, не врахував, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про звернення банком із цим позовом в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що у пункті 7.3 кредитного договору сторони дійшли згоди щодо збільшення позовної давності, однак такий висновок суду є помилковим, оскільки передбачена цим пунктом умова дії договору до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, не є домовленістю про збільшення позовної давності у розумінні положення статті 259 ЦК України.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Одеської областівід 23 серпня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 квітня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович