Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 501/5213/13-ц

провадження № 61-21849св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Дубінчук Жанни Михайлівни на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року у складі судді Пушкарського Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2015 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Ісаєвої Н. В., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого володіння та стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 29 квітня 2010 року він передав відповідачу грошові кошти в сумі 160 000 грн за придбання автомобіля марки «VOLVO», модель «F12», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , про що сторони підписали договір від 29 квітня 2010 року і ОСОБА_2 власноруч написав розписку та надав нотаріально посвідчену довіреність на право управляти (користуватися), здавати в найм, обміняти, продати автомобіль. Відповідач не передав йому зазначений автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а договір від 29 квітня 2010 року є нікчемним та не створює будь-яких правових наслідків, так як його укладено без дотримання вимог чинного законодавства, зокрема без попереднього зняття автомобіля з реєстраційного обліку у зв`язку з його відчуженням. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 160 000 грн та судові витрати.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 160 000 грн та судові витрати в розмірі 2 080,10 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторонами не було дотримано форми та порядку укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, а зміст та умови укладеного між сторонами договору від 29 квітня 2010 року не відповідають вимогам закону, що має наслідком його нікчемність. Відповідач безпідставно отримав від позивача грошові кошти в сумі 160 000 грн, тому вони підлягають поверненню відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2015 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дубінчук Ж. М. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2015 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що грошові кошти ОСОБА_2 отримав на виконання укладеного між сторонами договору, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини першої статті 1212 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2015 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 квітня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

19 вересня 2018 року до Верховного Суду з Іллічівського міського суду Одеської області надійшла справа № 501/5213/13-ц.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 квітня 2010 року сторони підписали договір купівлі-продажу автомобіля, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив за 160 000 грн автомобіль марки «VOLVO», модель «F12», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до пункту 5 зазначеного договору для самостійного зняття з обліку та переоформлення на ім`я покупця свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу продавцем ОСОБА_2 складено довіреність на розпорядження автомобілем.

Згідно з розпискою від 29 квітня 2010 року відповідач отримав від позивача гроші в сумі 160 000 грн за купівлю-продаж автомобіля марки «VOLVO», модель «F12», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За довіреністю від 29 квітня 2010 року, посвідченою приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Н. М., зареєстрованою в реєстрі за № 601, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 бути його представником, в тому числі під час продажу належного йому автомобіля марки «VOLVO», модель «F12», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Довіреність видана строком на три роки з правом передоручення та дійсна до 29 квітня 2013 року.

На запит місцевого суду листом Центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міста Іллічівськ та Овідіопольського району Управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 28 березня 2014 року № 7/3543 повідомлено, що станом на 28 березня 2014 року сідловий тягач марки «VOLVO», модель «F12», реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 на підставі біржової угоди від 15 серпня 2007 року № гр.-092503.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів.

Згідно з положеннями зазначених нормативно-правових актів продаж транспортного засобу, який має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Відповідно до абзацу першого пункту 33 Поряду № 1388 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також кольору або марки транспортного засобу внаслідок переобладнання чи заміни двигуна або кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Пунктом 42 Поряду № 1388 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі коли транспортний засіб знімається з обліку у зв`язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) або на копії реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію на пластиковій основі, робиться запис: «Транспортний засіб знято з обліку для реалізації в межах України».

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.

Зі змісту статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Отже, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_2 після підписання 29 квітня 2010 року договору купівлі-продажу автомобіля та отримання від позивача грошових коштів у сумі 160 000 грн за його продаж не вчинив дій щодо зняття цього автомобіля з обліку, що на час укладення зазначеного договору відповідно до вимог Поряду № 1388 було необхідною передумовою при відчуженні транспортного засобу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що сторонами в даному випадку не було дотримано форми та порядку укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу. Оскільки сторони не реалізували наміру, передбаченого в договорі купівлі-продажу автомобіля та розписці від 29 квітня 2010 року, то суди дійшли правильного висновку про те, що отримані відповідачем грошові кошти в рахунок купівлі-продажу автомобіля підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти на виконання укладеного між сторонами договору, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини першої статті 1212 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують тих обставин, що підписаний сторонами договір від 29 квітня 2010 року не міг бути достатньою та належною правовою підставою набуття позивачем права власності на автомобіль, оскільки цей договір не відповідав вимогам закону.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дубінчук Жанни Михайлівни залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов