Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 501/894/19

провадження № 61-13681св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 червня 2020 року у складі судді Пушкарського Д. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позов мотивований тим, що з 2006 року він приживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка придбана ним у забудовника - ТОВ «Укржилбуд Плюс» за власні кошти на підставі договору № 47 про інвестування будівництва житлового будинку від 11 червня 2004 року.

Позивач відремонтував квартиру та обладнав речами та побутовою технікою.

У 2021 році позивачу стало відомо, що у 2006 році його син ОСОБА_2 на підставі підроблених документів, а саме, угоди про внесення змін до договору № 47 від 11 червня 2004 року про інвестування будівництва житлового будинку, отримав на спірну квартиру свідоцтво про право власності.

За цим фактом проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 190 КК України.

14 вересня 2018 року за відсутності позивача, спеціалістами-техніками ТОВ «Охорона-Комплекс-Іллічівськ» за допомогою спеціальних пристосувань, було відкрито вхідні двері, проведена заміна замків та встановлено сигналізацію у квартирі АДРЕСА_1 .

У такий спосіб відповідач позбавив позивача житла та заволодів усім його майном, документами та цінностями.

Позивач просив відновити становище, яке існувало до порушення шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 29021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення становища, що існувало до порушення, шляхом вселення його до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно норм діючого законодавства України не вбачається наявність порушеного права позивача, бо згідно наданих до суду доказів ніколи не існувало його суб`єктивного права на проживання в зазначеній квартирі, тобто відсутня можливість його захисту в обраний ним спосіб у зв`язку із відсутністю самого порушення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 вселився в квартиру АДРЕСА_1 в установленому законом порядку, зі згоди власника квартири - відповідача ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_1 зберігає своє право проживання в квартирі АДРЕСА_3 , де він зареєстрований з 1975 року і має право власності на 1/3 частину вказаної квартири. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що безпідставними є доводи представника позивача про те, що фактично син, яким є відповідач, позбавив свого батька, яким є позивач, житла, оскільки позивач ОСОБА_1 забезпечений житлом за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував норму права без урахування правової позиції у подібних правовідносинах, викладену у постановах Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/20305/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, Верховною Суду у складі колегії суддів Першої судової палат Касаційного цивільного суду від 16 червня 2020 у справі № 590/394/19. Суд порушив статтю 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтю 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтю 30 Конституції України. Суд не врахував, що на момент виникнення спірних правовідносин, відповідач не мав рішення суду на виселення із квартири батька похилого віку, який є членом його сім`ї за кровним спорідненням. Суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме, не надав оцінку, що позивач є інвестором, який сплатив вартість спірної квартири за рахунок особистих коштів - заробітної плати моряка; позивачем підтверджено оплата з 2006 року комунальних послуг за проживання в спірній квартирі; позивач вселився у спірне житло в 2006 році за відсутності заперечень та протидії з боку відповідача. При цьому спірна квартира АДРЕСА_5 розташована в одному будинку (в одній тій самій парадній) із квартирою АДРЕСА_6 , в якій з 2006 року проживає відповідач. Тобто у позивача правомірно виникло право користування спірним житлом, як у члена сім`ї власника. Це право не припинилося станом на момент звернення до суду. Сімейні відносини між сторонами підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , у якому батьком зазначено ОСОБА_1 . Факт сімейних відносин сторін підтверджується довідкою (випискою з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрації) від 18 листопада 2019 року № 1189, виданою Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Порто-франківський», згідно з якою склад сім`ї позивача складає дві особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Аналогічний зміст про склад сім`ї позивача містила довідка (виписка з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрації) від 15 червня 2017 року № 6755. Квартира арештована в інтересах потерпілого ОСОБА_1 на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2016 року у справі № 522/16757/16-к. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Син не мав права позбавляти свого батька похилого віку житла та майна у спосіб, що має ознаки злочину. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (частина третя статті 397 ЦК України). Тому, проживання позивача в спірній квартирі тривалого часу - протягом більше десяти років, є правомірним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги задоволено, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року до ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, відкрито касаційне провадження у справі № 501/894/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № № 501/894/19 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 761/20305/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 590/394/19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 є сином позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2 є єдиним власником нерухомого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 квартира була отримана у власність відповідачем на підставі угоди про внесення змін в договір № 47 про інвестування будівництва житлового будинку. Дана угода була підписана 01 грудня 2005 року між позивачем, відповідачем та представником забудовника ОСОБА_4 . Згідно угоди позивач отримав грошові кошти від відповідача за переуступку прав в інвестиційному договорі.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 листопада 2012 року у справі № 1511/3878/2012, яке набрало законної чинності, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Укржилбуд Плюс», про визнання недійсною угоди від 01 грудня 2005 року про внесення змін до договору № 47 про інвестування будівництва житлового будинку та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , де він зареєстрований з 1975 року.

ОСОБА_2 є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 , в якій він зареєстрований.

Згідно довідки про склад зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/3367/19 (провадження № 61-18918св20) зазначено, що «частина перша статті 11 ЦПК України передбачає, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)…

…У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту».

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Встановивши, що ОСОБА_1 не має права користування квартирою АДРЕСА_1 , суди першої та апеляційної зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої та апеляційної інстанції повно, всебічно й об`єктивно з`ясували усі обставин справи та не надали їм належної оцінки.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що у позивача правомірно виникло право користування спірним житлом, як у члена сім`ї власника, оскільки відсутні докази, які підтверджують, що ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру як член сім`ї власника за згодою ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги стосовно того, що відповідач протиправно заволодів майном, особистими документами та цінностями позивача є безпідставними, оскільки не стосуються предмета спору.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/3367/19 (провадження № 61-18918св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення- без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Стаття 136 ЦПК України визначає, що у разі відстрочення сплати судового збору такі судові витрати стягуються при ухваленні судового рішення у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

Оскільки касаційний розгляд справи закінчено, у задоволенні касаційної скарги відмовлено, з ОСОБА_1 слід стягнути в доход бюджету судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 136, 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) в доход бюджету судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук