Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 504/1904/18

провадження № 61-19093св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Курісовська (Петрівська сільська рада Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року у складі судді Вінської Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду

від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Курісовської (Петрівської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішення Петрівської сільської ради та скасування права власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що рішенням Петрівської сільської ради № 430-VІ

від 29 травня 2015 року скасовано пункт 3 рішення сесії Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ, яким позивачу надано земельну ділянку площею 0,15 га в АДРЕСА_1 .

Цим же рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та передано її у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,1559 га.

Позивач вважав рішення незаконним та таким, що порушує його права через те, що рішення Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ, яким надано земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,15 га, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування - актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, тому воно не може бути скасовано чи змінено органом місцевого самоврядування у зв`язку з чим рішення Петрівської сільської ради № 430-VІ від 29 травня 2015 року є незаконним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Також зазначив, що після надання йому вказаної земельної ділянки, на якій знаходилась зруйнована будівля (що підтверджується актом поточних змін від

20 грудня 2012 року), він її привів у належний стан, утримував її згідно вимог земельного законодавства, користувався нею, згідно з призначенням, вів селянське господарство, посадив 20 плодових дерев. З 1993 по 2017 рік сплачував земельний податок.

Згідно витягу від 21 квітня 2009 року із погосподарської книги № 1 Петрівської сільської ради за ОСОБА_1 значиться земельна ділянка загальною площею 0,383 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) - 0,25 га для ведення особистого селянського господарства - 0,133 га в

АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що рішення сесії Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ ним виконано. Крім того, вказане рішення не обмежувало його у часі для оформлення вказаної земельної ділянки.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 29 травня

2015 року № 430-VI про відміну пункту 3 рішення Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в

АДРЕСА_1 ; скасувати ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,1559 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122784600:02:001:0390.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня

2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для скасування рішення сільської ради, оскільки він не є і не може бути власником частини будинку, який розміщений на спірній земельній ділянці.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня

2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від

22 вересня 2021 року та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави вважати рішення Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року

№ XXIII щодо надання позивачу земельної ділянки таким, що не було виконане.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Комінтернівського районного суду Одеської області.

22 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням ІV сесії Петрівської сільської ради ХХІІІ скликання від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ позивачу

ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,15 га в

АДРЕСА_1 , що підтверджується архівним витягом від 05 грудня

2008 року № 1503.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня

2013 року (справа № 2-1360/2011) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконкому Петрівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в

АДРЕСА_1 , відмовлено через недійсність угоди про купівлю-продаж залишків того ж будинку. Дане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2014 року.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 березня

2014 року, зміненим рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2015 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованого

АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

29 травня 2015 року рішенням тієї ж Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 430-VІ відмінено пункт 3 рішення ІV сесії Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року № 28-ХХІІІ про надання земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,15 га в

АДРЕСА_1 , затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1559 га та передано вказану ділянку у власність ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 13 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до Петрівської сільської ради, третьої особи

ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою суду від 13 жовтня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

01 березня 2017 року ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду постанову суд першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу його право на звернення із даним позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Курісовської (Петрівської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, як відповідача, про визнання незаконним та скасування рішення Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області

від 29 травня 2015 року № 430-VI про відміну пункту 3 рішення Петрівської сільської ради від 30 березня 1999 року щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 та скасування ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1559 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122784600:02:001:0390.

При цьому, ОСОБА_1 визначив ОСОБА_2 як третьою особою у справі.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Верховний Суд звертає увагу на те, що спір про визнання незаконними та скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц).

Встановивши, що позов заявлений не до всіх належних відповідачів та відсутні визначені процесуальним законом підстави для залучення співвідповідача у справі, суд відмовляє у позові.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, проте, помилився у мотивах такої відмови.

Оскільки у позові необхідно відмовити з процесуальних підстав, решта доводів касаційної скарги по суті спору не оцінюються та не переглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року підлягають зміні в мотивувальних їх частинах з підстав, зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 березня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов