Постанова

Іменем України

02 лютого2023 року

м. Київ

справа № 505/1452/19

провадження № 61-7382св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2021 року під головуванням судді Іванського О. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») з позовом в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора АТ КБ «ПриватБанк» від 25 березня 2019 року № Э.ОD-УВ-2019-6708722-п про звільнення ОСОБА_1 з посади директора відділення групи Б.В.К.С. відділення філії «Южне Головне Регіональне управління АТ КБ «ПриватБанк» у м. Подільськ з 25 березня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора відділення філії «Южне Головне Регіональне управління АТ КБ «ПриватБанк» у м. Подільськ;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2019 року по день поновлення на посаді з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1 030,15 грн;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 31 934,65 грн;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді директора відділення філії «Южне Головне Регіональне управління АТ КБ «ПриватБанк» у м. Подільськ та в частині стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що наказом від 04 липня 2006 року № 280-к ОСОБА_1 була прийнята на роботу в «Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду менеджера.

З 13 липня 2011 року ОСОБА_1 переведена на посаду начальника відділення групи Б.В.К.С. у філії Южного Головного Регіонального управління Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» м. Подільськ (далі - Южне ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» м. Подільськ).

Наказом від 25 березня 2019 року № Э.ОD-УВ-2019-6708722-п позивач була звільнена з посади директора відділення групи Б.В.К.С. філії «Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» м. Подільськ на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України - у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків керівником.

Копію вказаного наказу від 25 березня 2019 року отримано позивачем 06 квітня 2019 року засобами поштового зв`язку.

У позовній заяві позивачка зазначала, що 22 березня 2019 року, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2019 року в період з 22 березня 2019 року по 23 березня 2019 року було проведено обшук у приміщенні відділення АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: Одеська область, м. Подільськ, вулиця Соборна, 121, де були вилучені грошові кошти знайомого ОСОБА_1 , які зберігались у сейфі за його проханням, так як відсутні скриньки для клієнтів для зберігання цінностей. Ніякого відношення до вилучених грошових коштів позивач не має, повідомлення про підозру їй не вручено, до теперішнього часу позивач навіть не допитана в якості свідка, ніякої шкоди відповідачеві позивач не заподіяла.

25 березня 2019 року відповідачем запропоновано позивачу написати заяву про звільнення за власним бажанням. Від написання заяви про звільнення за власним бажанням позивач відмовилася. В подальшому розмова була про проведення службового розслідування і з`ясування всіх обставин справи, але при цьому з наказом про проведення службового розслідування позивача не ознайомили та пояснень у неї не відбирали. З висновками службового розслідування позивач також не була ознайомлена.

Позивач вважає, що відповідачем порушено порядок проведення службового розслідування, а саме: не було ознайомлено з наказом про проведення службового розслідування, в якому має бути зазначено, з яких підстав проводиться службове розслідування, відносно якої (чи яких) осіб, а також особи, відповідальні за проведення такого розслідування; не ознайомлено з правами, встановленими законом, як особі, відносно якої проводиться службове розслідування; не запропоновано та не відібрано будь-яких пояснень з приводу фактів, які повинні міститися у наказі про проведення службового розслідування, і які у зв`язку з цим потрібно перевірити; не ознайомлено із висновком служ6ового розслідування; не роз`яснено порядок та строк оскарження висновку службового розслідування.

В той же день, позивачу надали для ознайомлення наказ від 25 березня 2019 року № Э.ОD-УВ- 2019-6708722-п про звільнення з посади директора відділення філії Южного ГРУ АТ КБ «Приватбанк» м. Подільськ Одеської області, у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків керівником на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Копію наказу від 25 березня 2019 року № Э.ОD-УВ-2019-6708722-п про звільнення та лист від 26 березня 2019 року № 20.1.0.0.0/7-190325/1164 за підписом провідного менеджера АК КБ «ПриватБанк» Дурбан В. О. позивач отримала лише 06 квітня 2019 року рекомендованим поштовим відправленням. У листі їй було повідомлено, що у зв`язку з припиненням трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» їй необхідно з`явитись для отримання трудової книжки у відділ банку, розташований за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 44.

15 квітня 2019 року засобами електронного зв`язку ОСОБА_1 надіслала заяву до АТ КБ «ПриватБанк» з проханням трудову книжку надіслати через відділення «Нова пошта» у зв`язку з неможливістю приїхати особисто, так як після звільнення у неї погіршився стан здоров`я і вона вимушена була проходити стаціонарне лікування в терапевтичному відділенні КНП «Подільська міська лікарня Подільської міської ради» з 26 березня 2019 року по 05 квітня 2019 року, що підтверджується епікризом із історії хвороби № 988/238.

26 квітня 2019 року у відділені № 2 «Нова пошта» позивач отримала трудову книжку.

У позові ОСОБА_1 також зазначила, що застосовуючи дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з підстави одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України), відповідач не навів у наказі про звільнення за одноразове гpyбе порушення позивачем трудових обов`язків, що саме було нею вчинено. За весь період трудової діяльності, з 2006 року у відділенні філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Подільськ, добросовісно виконувала свої трудові обов`язки, до дисциплінарної відповідальності жодного разу не притягувалась.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Котовський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 19 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний суд постановою від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2021 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Суди вказували, що мало місце одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником філії ОСОБА_1 , яке виразилось у зберіганні значної суми особистих/клієнтів грошових коштів на робочому місці, чим було порушено відповідні обмеження банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцова В. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що зроблені судами попередніх інстанцій висновки в цій справі не узгоджуються із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1224/17; від 20 червня 2019 року у справі № 759/10569/16-ц; від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18; від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц; від 04 травня 2020 року у справі № 1540/3613/18; від 30 квітня 2020 року у справі № 461/6241/17; від 17 березня 2021 року у справі № 813/1475/17; від 26 червня 2019 року у справі № 805/1256/16-а; від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18 та від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц.

Представник заявника зазначає, що висновки судів про відмову у задоволенні її позову є помилковими, адже ніякого відношення до грошових коштів, які зберігались за проханням її знайомого на її робочому місці не має. Підозру їй не вручено, навіть в якості свідка вона не допитана. Позивач не розголошувала інформацію щодо зберігання грошових коштів на робочому місці, а в засобах масової інформації було висвітлено щодо дій правоохоронних органів у зв`язку із підозрою у причетності до незаконної діяльності, пов`язаної із діями політичних партій. Докази причетності позивача до незаконної діяльності відсутні. Отже підстав для припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України немає.

Вказує, що оспорюваний наказ про звільнення позивача не містить вказівки на конкретні обставини вчиненого правопорушення. Крім того в оспорюваному наказі заначено підставою для його видачі - «заява про звільнення», хоча ОСОБА_1 жодних заяв про звільнення не писала, і вказана обставина залишилась поза увагою судів попередніх інстанцій.

Службову перевірку було проведено 09 квітня 2019 року, а наказ про звільнення позивача датований 25 березня 2019 року, проте позивач не була ознайомлена ні з наказом про проведення перевірки, ні з наказом про її висновки. Таким чином на час прийняття оспорюваного наказу не існувало рішення компетентного органу з чітко сформульованим одноразовим порушенням.

Аргументом касаційної скарги є також те, що представник заявника вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку у видачі трудової книжки, оскільки звільнення відбулось 25 березня 2019 року, а трудову книжку позивач отримала 26 квітня 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Капцина Є. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні вимог касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник заявника зазначає, що обшук у відділенні, керівником якого була ОСОБА_1 проводився на підставі ухвали слідчого судді з якої вбачалось, що згідно отриманої в ході досудового розслідування інформації, окремі представники громадсько-політичних об`єднань Одещини мали намір впровадити приховану систему підкупу виборців в підтримку одного з кандидатів на посаду Президента України, а грошові кошти, які було плановано використати з цією метою, зберігаються у відділенні АТ КБ «ПриватБанк». Факт виявлення коштів у приміщенні банку було підтверджено протоколом обшуку, додатково вказана обставина також була встановлена службовою перевіркою.

Порушення з боку ОСОБА_1 полягало у недотриманні вимог Антикорупційної програми АТ КБ «ПриватБанк», вимог положення відповідача «Про запобігання шахрайству», а також основних антикорупційних стандартів та процедур банку в тому числі обмеження на підтримку політичних партій, що і стало підставою для її звільнення.

Представник відповідача також зазначає, що обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені в повному обсязі, а тому аргументи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Котовського міськрайонного суду Одеської області.

Справа № 505/1452/19 надійшла до Верховного Суду 12 вересня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача, серії НОМЕР_1 , наказом № 280-к від 04 липня 2006 року, ОСОБА_1 була прийнята на роботу в Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду менеджера з банківського обслуговування фізичних осіб Департаменту споживчого кредитування Бізнесу обслуговування індивідуальних клієнтів.

Наказом від 31 березня 2008 року № ПП-2008-1719 ОСОБА_1 з 01 квітня 2008 року було переведено в Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду провідного менеджера Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів у місті Котовську.

Наказом від 06 квітня 2009 року № ПП-2009-2149 ОСОБА_1 з 06 квітня 2009 року було переведено в Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду менеджера з роздрібних послуг клієнтам відділення у місті Котовськ.

Наказом від 09 жовтня 2009 року № Э.ОD-ПП-2009-553 ОСОБА_1 з 09 жовтня 2009 року було переведено в Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду менеджера з банківського обслуговування фізичних осіб відділення в м. Подільськ Южного ГРУ.

Наказом від 13 липня 2011 року № Э.ОD-ПП-2011-470 ОСОБА_1 з 13 липня 2011 року було переведено в Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду начальника відділення в м. Подільськ Южного ГРУ.

Наказом від 19 травня 2014 року № Э.ОD-ПП-2014-229 ОСОБА_1 з 19 травня 2014 року було переведено в Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду керівника відділення в м. Подільськ Южного ГРУ.

Наказом від 02 травня 2018 року № СП-2018-6756573 ОСОБА_1 з 15 травня 2018 року було переведено в Южне ГРУ «ПриватБанк» на посаду директора відділення в м. Подільськ Южного ГРУ.

Відповідні записи про прийом та переведення позивача були зроблені у її трудовій книжці (том 1, а. с. 8, 9).

22 березня 2019 року у відділенні «Подільське» філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк», керівником якого була ОСОБА_1 , було виявлено зберігання особистих/клієнтів банку грошових коштів на робочому місці, що підтверджується протоколом обшуку від 22 березня 2019 року, який був проведений на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2019 року (том 1, а. с. 92-97, 98-100).

В подальшому, наказом директора філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» Яколіною О. А. № Э.ОD-УВ-2019-6708722-п від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора відділення групи Б.В.К.С. відділення філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Подільськ, на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків керівником.

З даним наказом позивача було ознайомлено 25 березня 2019 року, про що свідчить її особистий підпис на наказі та що було підтверджено у позовній заяві самим позивачем ОСОБА_1 . Підставою для його видання була заява про звільнення (том 1, а. с. 13).

Суди також встановили, що за вказівкою директора філії Южного ГРУ АТ КБ ПриватБанк» Яколіної О. А. ОСОБА_3 було роздруковано два примірники наказу про звільнення ОСОБА_1 та надано їй для ознайомлення та підписання. Позивач на одному з примірників поставила підпис про ознайомлення, проте відмовилась засвідчити підписом факт отримання іншого примірника наказу. Після чого було складено акт про відмову ОСОБА_1 від підписання щодо отримання копії наказу (том 2, а. с. 22), що було підтверджено свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За цим фактом було проведено службове розслідування, на підставі якого було складено акт від 09 квітня 2019 року, в якому було визначено, що ОСОБА_1 грубо порушила вимоги п.п. 3.1., 3.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ПАТ КБ «ПриватБанк», що виразилось в зберіганні особистих/клієнтів банку грошових коштів на робочому місці, але враховуючи, що остання з системи банку була звільнена - обмежитись цим (том 1, а. с. 101, 102).

Суди також встановили, що з наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомили в філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Одеса, але ні копії наказу про звільнення, ні трудову книжку їй не видали. 26 квітня 2019 року вона отримала трудову книжку у відділенні «Нова пошта» у м. Подільськ.

Позивач ОСОБА_1 вказала, що неодноразово зверталась по телефону до відділу кадрів філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Одеса з проханням видати трудову книжку та надати копію наказу про звільнення, про що свідчить деталізація дзвінків оператора мобільного зв`язку «Київстар» за період 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року, з мобільного телефону ОСОБА_1 на мобільний телефон начальника відділу кадрів філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Одеса.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40 41 КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18).

Таким чином вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги про наявність недоліків оспорюваного наказу про звільнення, адже судами встановлено, що з його змісту вбачається, що ОСОБА_1 звільнено у зв`язку одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків керівником.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків визначається характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, передбачених статтями 148 149 КЗпП України.

Статтею 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21).

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення саме керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 686/29270/19 (провадження № 61-1964св21).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідності до п.п. 3.1, 3.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» (том 2, а. с. 110-113) на позивача було покладено обов`язки, зокрема: знати і виконувати вимоги даних правил, нормативно-розпорядчих документів банку, а також нормативних актів і інструкцій, передбачених посадою, регулярно знайомитися з усіма нормативними і директивними документами, які регламентують роботу співробітника і публікуються путівнику банку, які доводяться через розділ «Мої повідомлення» і інших комунікаціях, сумлінно і чесно виконувати посадові обов`язки відповідно до вимог основних директивних і нормативних документів, що регламентують діяльність банку, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати накази і розпорядження адміністрації, використовувати робочий час для продуктивної праці утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов`язки.

Крім того з матеріалів справи - копії посадової інструкції керівника відділення, яка (а. с. 56-63), Антикорупційної програми ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 64-82) та положення «Про запобігання шахрайству» вбачається, що на позивача покладено обов`язок по контролю за роботою касового вузла, заборонено використовувати свої повноваження в інтересах політичних партій та/або політиків.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що директор відділення «Подільське» філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1. усупереч правил ПАТ КБ «ПриватБанк» зберігала особисті/клієнтів банку грошові кошти на робочому місці, а тому підстави для скасування оспорюваного наказу про звільнення відсутні.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що службову перевірку було проведено 09 квітня 2019 року, а наказ про звільнення позивача датований 25 березня 2019 року, проте позивач не була ознайомлена ні з наказом про проведення перевірки ні з наказом про її висновки, отже на час прийняття оспорюваного наказу не існувало рішення компетентного органу з чітко сформульованим одноразовим порушенням колегія суддів відхиляє з огляду на те, що факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни було встановлено 22 березня 2019 року, коли у відділенні «Подільське» філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк», керівником якого була ОСОБА_1 , було виявлено зберігання особистих/клієнтів банку грошових коштів на робочому місці, що підтверджується протоколом обшуку від 22 березня 2019 року, який був проведений на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2019 року (том 1, а. с. 92-97, 98-100).

Аргументи касаційної скарги про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку у видачі трудової книжки, оскільки звільнення відбулось 25 березня 2019 року, а трудову книжку позивач отримала 26 квітня 2019 року колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції № 58 записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції № 58 при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) вказано, що за змістом зазначеної норми (частини 5 статті 235 КЗпП України) закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Відповідно до виписки з наказу відповідача від 17 жовтня 2013 року № СП-2013-6830397 «Про централізацію функцій кадрового діловодства в направленні трудових ресурсів (HR) ГО» передано функції по роботі з трудовими книжками, передачі документів в архів з напрямку трудових ресурсів (HR) в напрямок «Управлінські технології та стратегічний менеджмент» (з урахуванням централізації функцій в head-office) (том 1 а. с. 150, 151).

З матеріалів справи вбачається, що з наказом про звільнення від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 ознайомили в філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Одеса в цей же день о 18:00 год (том 2 а. с. 22).

26 березня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало на адресу позивача лист за № 20.1.0.0.0/7-190325/1164 в якому повідомило про те, що у зв`язку із припиненням трудового договору їй необхідно з`явитись для отримання трудової книжки у відділ банку, який розташований за адресою: м. Дніпро, Набережна Перемоги, 44. До листа було дадано виписку з наказу (том 1 а. с. 143, 144).

ОСОБА_1 вказала, що неодноразово зверталась по телефону до відділу кадрів філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Одеса з проханням видати трудову книжку та надати копію наказу про звільнення, про що свідчить деталізація дзвінків оператора мобільного зв`язку «Київстар» за період 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року, з мобільного телефону ОСОБА_1 на мобільний телефон начальника відділу кадрів філії Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» у м. Одеса.

15 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулась із листом до директора Южного ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» із заявою в якій просила надіслати її трудову книжку на адресу відділення «Нової Пошти» в м. Подольськ Одеської області (том 1 а. с. 146).

Як вже зазначалось вище пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Таким чином колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про її неодноразові дзвінки до керівника напряму трудових ресурсів регіонального підрозділу ОСОБА_3 не є підставою для здійснення пересилання трудової книжки поштою, так як чинне законодавство встановлює лише одну підставу для пересилання трудової книжки поштою - письмову заяву працівника, що і було здійснено після надходження до відповідача відповідної заяви ОСОБА_1

Верховний Суд також зазначає, що як було наведено вище для застосування частини п`ятої статті 235 КЗпП України необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки, проте враховуючи, що таких обставин під час розгляду справи встановлено не було вищенаведений аргумент касаційної скарги підлягає відхиленню.

Аргументи касаційної скарги про те, що зроблені судами попередніх інстанцій висновки в цій справі не узгоджуються із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1224/17; від 20 червня 2019 року у справі № 759/10569/16-ц; від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18; від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц; від 17 березня 2021 року у справі № 813/1475/17; від 26 червня 2019 року у справі № 805/1256/16-а; від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18 та від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц колегія суддів відхиляє з огляду на те, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених представником заявника постановах.

Доводи касаційної скарги з посиланням на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові від 04 травня 2020 року у справі № 1540/3613/18 та у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 461/6241/17 колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду та у наведених представником заявника справах не однакові.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Щодо клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» про наявність підстав для закриття касаційного провадження

Одночасно із відзивом на касаційну скаргу у вересні 2022 року представник АТ КБ «ПриватБанк» подав клопотання в якому просив закрити провадження у справі, посилаючись на ту обставину, що суд касаційної інстанції помилково відкрив касаційне провадження у малозначній справі.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України справи малозначними справами є справи: 1) у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті зазначені в ньому справи є малозначними в силу закону, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, а зазначені в пункті 2 частини шостої цієї статті справи можуть бути віднесені до категорії малозначних судом, виходячи з його дискреційних повноважень.

В цій справі серед позовних вимог позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, за якими неможливо визначити ціну позову, а тому справа не може бути віднесена до категорії малозначних на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Також в матеріалах справи відсутні дані про те, що суди попередніх інстанції віднесли цю справу до категорії малозначних як справу незначної складності на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Не встановлено таких підстав і Верховним Судом.

Відповідно до частини сьомої статті 394 ЦПК України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, в якій вирішує питання про витребування матеріалів справи.

Частиною першою статті 396 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на викладене, оскільки при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Верховний Суд не встановив підстав для віднесення справи до категорії малозначних, то в задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров