Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

місто Київ

справа № 505/3470/14-ц

провадження № 61-4496св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) у серпні 2014 року звернулося до суду із позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 413 745, 03 грн за договором відновлюваної кредитної лінії від 05 червня 2008 року № 02 звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю у складі кам`яної будівлі, пральню, площею 137, 3 кв. м, літ. «И», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею180, 0 кв. м, відповідно до договору резервування місця розташування об`єкта від 12 листопада 2007 року № 261, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за процедурами виконавчого провадження за ціною, яка буде встановлена на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на момент продажу.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_2 05 червня 2008 року укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 02 на суму 430 000, 00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 19, 5 % річних, з терміном погашення не пізніше 05 червня 2018 року, а ОСОБА_2 зобов`язався у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 05 червня 2008 року укладено іпотечний договір, предметом якого є: нежитлова будівля у складі кам`яної будівлі, пральня, площею 137, 0 кв. м, літ. «И», яка знаходиться на АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 180, 0 кв. м, згідно з договором резервування місця розташування об`єкта від 12 листопада 2007 року № 261.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань та недотриманням строків повернення наданого йому кредиту банк звернувся до суду з позовом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 413 745, 03 грн за договором відновлюваної кредитної лінії від 05 червня 2008 року № 02 звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю у складі кам`яної будівлі, пральню, площею 137, 3 кв. м, літ. «И», яка знаходиться на АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, розміром 180, 0 кв. м, відповідно до договору резервування місця розташування об`єкта від 12 листопада 2007 року № 261, з встановленням способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, яка буде встановлена на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на момент продажу. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, встановивши наявність кредитної заборгованості у позичальника ОСОБА_2 , визнав позовні вимоги обґрунтованими та встановив наявність підстав для звернення стягнення на іпотечне майно.

Від імені ОСОБА_2 , який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, 13 березня 2017 року до суду апеляційної інстанції подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» відмовлено. Стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 654, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановив, що кредитний договір відновлювальної кредитної лінії від 05 червня 2008 року № 02 підписано не ОСОБА_2 , кредит ним не отримано. За наведених обставин, оскільки у ОСОБА_2 не виникло основне зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, відповідно у ОСОБА_1 не виникло зобов`язання його забезпечувати. Апеляційний суд встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, по суті є деліктними, а не договірними.

Під час розгляду справи апеляційний суд врахував правові висновки, зроблені Апеляційним судом Одеської області у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 505/5007/15-ц за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також правові висновки, висловлені Котовським міськрайонним судом Одеської області у постанові від 27 жовтня 2011 року в межах розгляду кримінальної справи № 1-260/11 за звинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 222, частиною першою статті 366 КК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «Ощадбанк» 06 березня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження згаданого судового рішення заявник визначив, що:

- оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права;

- апеляційний суд, враховуючи правові висновки, викладені судом у справі № 505/5007/15-ц, одночасно проігнорував правові висновки, викладені судом у справі № 505/3408/14-ц, що не відповідає правилам частини четвертої статті 82 ЦПК України;

- усупереч правилам пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК суд апеляційної інстанції не врахував тієї обставини, що ОСОБА_2 не подавав апеляційну скаргу та її не підписував, про що підтвердив у заяві, поданій до суду апеляційної інстанції;

- усупереч правилам пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , пояснення якого мають значення для вирішення цієї справи;

- колегії суддів Одеського апеляційного суду у складі: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М. у цій справі заявлено відвід, у задоволенні якого 17 вересня 2019 року безпідставно відмовлено. Зазначене на підставі пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для касаційного оскарження;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо презумпції правомірності правочину відповідно до положень статті 204 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у квітні 2020 року направила до Верховного Суду відзив, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ «Ощадбанк», рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року залишити в силі, справу закрити.

Відповідно до частини четвертої статті 395 ЦК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Частиною четвертою статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

До відзиву ОСОБА_1 не додала доказів надсилання його копій та доданих документів усім іншим учасникам справи.

У зв`язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк», а ухвалою від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суд першої інстанції встановив, що між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_2 05 червня 2008 року укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 02 на суму 430 000, 00 грн зі сплатою відсотків у розмірі у розмірі 19, 5 % річних з терміном погашення не пізніше 05 червня 2018 року, а ОСОБА_2 зобов`язався у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між банком та ОСОБА_1 05 червня 2008 року укладено іпотечний договір, предметом якого є нежитлова будівля у складі кам`яної будівлі, пральня, площею 137, 3 кв. м, літ. «И», яка знаходиться на АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 180, 0 кв. м, згідно з договором резервування місця розташування об`єкта від 12 листопада 2007 року № 261.

Станом на 08 травня 2014 року заборгованість за кредитним договором склала 1 413 745, 03 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 515 000, 00 грн, прострочені проценти за користування кредитом - 574 020, 89 грн, пеня за прострочену суму кредиту - 86 125, 11 грн, пеня за прострочені проценти за користування кредитом - 238 599, 03 грн.

Водночас апеляційний суд встановив, що відповідно до матеріалів кримінальної справи № 1-260/11 у березні 2009 року Котовським МРВ УСБУ в Одеської області та прокуратурою Ананьївського району Одеської області відносно ОСОБА_3 порушені кримінальні справи за ознаками складу злочинів передбачених частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частинами другою, третьою статті 366 КК України.

02 червня 2008 року директор ТПФ «Агат» ОСОБА_3, будучи посадовою особою, діючи у приватних інтересах, достовірно знаючи, що ОСОБА_2 офіційно не працював у ТПФ «Агат», склав офіційний документ з недостовірною інформацією, а саме довідку від 02 червня 2008 року № 214 щодо стажу та офіційної заробітної плати ОСОБА_2 . Відповідно до цієї довідки ОСОБА_2 працював у ТПФ «Агат» з 25 березня 2000 року та його заробітна плата з грудня 2007 року до травня 2008 року становила 292 200, 00 грн.

Ця фіктивна довідка була подана ОСОБА_3 до ПАТ «Ощадбанк» для відкриття відновлювальної кредитної лінії на суму 430 000, 00 грн.

27 жовтня 2011 року Котовський міськрайонний суд Одеської області ухвалив постанову про звільнення ОСОБА_3 від кримінального покарання, а кримінальну справу № 61200900008 стосовно нього за частиною першою статті 366, частиною першою статті 222 КК України припинено на підставі пункту «е» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію». Під час судового розгляду справи підсудний ОСОБА_3 свою провину визнав в повному обсязі та дав суду свідчення про те, що в березні 2008 року, маючи умисел на незаконне отримання кредиту в сумі 430 000, 00 грн, надав договір відновлювальної кредитної лінії від 05 червня 2008 року № 02 на суму 430 000, 00 грн, укладений між ПАТ «Ощадбанк» та фізичною особою ОСОБА_2 із завідомо неправдивими даними щодо останнього, кредитний договір ОСОБА_2 не підписував.

Також апеляційний суд встановив, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року у іншій судовій справі № 505/5007/15-ц позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 04 березня 2008 року № 08-1 у розмірі 2 094 102, 37 грн.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року у справі № 505/5007/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку відшкодування шкоди, завдану злочином, у розмірі 500 000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог банку відмовлено.

У справі № 505/5007/15-ц суд вважав встановленими такі обставини.

04 березня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_4 укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 08-1 у розмірі 500 000, 00 грн, за умовами якого позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 16, 5 % у строк до 04 березня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_3 12 березня 2008 року укладений договір про іпотеку, посвідчений приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області Крисюк Л. В. та зареєстрований за реєстровим № 807, згідно з яким банку передано в іпотеку нерухоме майно, нежитлову будівлю у складі кам`яної будівлі, площею 132, 3 кв. м,

літери «А, А-1», сарай «Г», огорожі, замощення 1, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

У березні 2009 року Котовським МРВ УСБУ в Одеської області та прокуратурою Ананьївського району Одеської області відносно ОСОБА_3 порушені кримінальні справи за ознаками складу злочинів передбачених частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частинами другою, третьою статті 366 Кримінального кодексу України, відповідно до яких ОСОБА_5 (колишній керуючий Балтського відділення ВАТ «Ощадбанк»), зловживаючи своїм службовим становищем, у співучасті з ОСОБА_3 підробили договір відновлюваної кредитної лінії від 04 березня 2008 року № 08-1 між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_4 на суму кредиту 500 000, 00 грн, з порушенням чинного законодавства внесли у договір завідомо неправдиві відомості, безпідставно і незаконно заволоділи кредитними коштами у сумі 500 000, 00 грн, привласнили їх та розтратили, чим спричинили тяжкі наслідки і заподіяли шкоду ВАТ «Ощадбанк» в особливо великих розмірах.

Під час досудового слідства проведена судово-почеркознавча експертиза. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 09 червня 2009 року № 5026/02 підписи від імені ОСОБА_4 на договорі відновлюваної кредитної лінії № 08-1 від 04 березня 2018 року та додатках до договору, на повідомленні про умови кредитування, кредитній заявці виконані не ОСОБА_4 , а ОСОБА_3

27 жовтня 2011 року Котовським міськрайонним судом Одеської області ухвалено постанову про звільнення ОСОБА_3 від кримінального покарання, а кримінальну справу № 61200900008 стосовно нього за частиною першою статті 366, частиною першою статті 222 КК України припинено на підставі пункту «е» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію». Під час судового розгляду справи підсудний ОСОБА_3 свою вину визнав повністю та дав суду свідчення про те, що в березні 2008 року з метою незаконного отримання у ВАТ «Ощадбанк» кредиту в розмірі 500 000, 00 грн він вніс завідомо неправдиві відомості в договір відновлюваної кредитної лінії № 08-1 на суму кредиту в розмірі 500 000, 00 грн між банком та приватною особою ОСОБА_4 , підписав договір від імені ОСОБА_4 без його відома та згоди.

Вважаючи подібними фактичні обставини, встановлені у справі, яка переглядається, та у справі № 505/5007/15-ц, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин висновки, які суди зробили у справі № 505/5007/15-ц без дослідження фактичних обставин та оцінки відповідних доказів.

Оцінка аргументів касаційної скарги

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що апеляційний суд переглядав справу за апеляційною скаргою не учасника справи, ОСОБА_2 , до якого у подальшому приєдналася ОСОБА_1 .

Щодо розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Відповідно до матеріалів справи 13 березня 2017 року від імені ОСОБА_2 подано до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Водночас 11 травня 2017 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява від імені ОСОБА_2 , за змістом якої ця особа просить закрити (залишити без розгляду) справу за номером № 22ц785/3814/17 (номер апеляційного провадження), оскільки апеляційну скаргу на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року у справі № 505/3470/14-ц заявник не подавав. У зв`язку з цією подією 03 травня 2017 року заявник звернувся до Подільського відділення Національної поліції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

У оскаржуваній постанові апеляційний суд зазначив, що судом не встановлено особу, яка підписала цю заяву, а також у матеріалах справі відсутні належні докази того, що ОСОБА_2 подану ним апеляційну скаргу не підписував.

Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду передчасними, оскільки судом не з`ясовано та не встановлено дійсну волю заявника, не досліджено питання, ким безпосередньо було подано та підписано апеляційну скаргу, а також заяву про закриття (залишення без розгляду) апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Відхиляючи клопотання, подане від імені ОСОБА_2 , про закриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції вважав доведеним, що апеляційна скарга подана саме ОСОБА_2 , а також вважав спростованими обставини подання ОСОБА_2 клопотання про закриття провадження. Апеляційний суд не надав оцінку тим обставинам, що підписи у апеляційній скарзі, клопотанні про закриття провадження та на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень ОСОБА_2 суттєво відрізняються один від одного, а тому неможливо переконливо стверджувати, що саме апеляційна скарга підписана та подана ОСОБА_2 на відмінну від інших процесуальних звернень, наявних у матеріалах справи, зокрема клопотання про закриття провадження.

У такій правові ситуації, коли суд достеменно не може встановити, хто підписував та подавав апеляційну скаргу, а також хто подавав та підписував заяву про спростування вчинення таких процесуальних дій, як подання апеляційної скарги, суд має пересвідчитися у дійсній волі заявника та встановити дійсні наміри такої особи, що можливо лише шляхом виклику та заслуховування особистих пояснень такої особи.

Наведеного апеляційний суд не врахував та дійшов передчасних висновків про те, що відсутні докази того, що апеляційну скаргу подавав не ОСОБА_2 , а також, що спростований факт подання клопотання про закриття провадження самим ОСОБА_2 .

Апеляційний суд також не надав оцінку тим обставинам, що за змістом клопотання про закриття провадження заявник звернувся також до Подільського відділення поліції одеської області з метою встановлення особи, яка подала замість нього, заявника, апеляційну скаргу, такі обставини не перевірені апеляційним судом.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що, вирішуючи питання про розгляд клопотання про закриття провадження, поданого від імені ОСОБА_2 , апеляційний суд не з`ясував дійсну волю заявника та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання.

Верховний Суд виходить з того, що у досліджуваних правовідносинах право на апеляційне оскарження може бути реалізованим виключно тією особою, прав та інтересів якої стосується постановлене рішення суду першої інстанції, або її повноважним представником. Таке право від імені згаданої особи не може бути реалізоване іншою не уповноваженою нею особою, тому в разі встановлення обставин, що апеляційну скаргу подано не ОСОБА_2 , таке апеляційне провадження підлягає безумовному закриттю. У такому разі потрібно виходити з принципу правової визначеності та презумпції істинності постановленого судового рішення, незалежно від наявності та встановлення певних недоліків провадження в суді першої інстанції.

Щодо приєднання ОСОБА_1 до апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції. До заяви про приєднання до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи (стаття 363 ЦПК України).

ОСОБА_1 23 березня 2017 року скористалася таким процесуальним правом та звернулася до суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 квітня 2017 року відкрито апеляційне провадження за заявою ОСОБА_1 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року.

Відкриваючи апеляційне провадження за заявою ОСОБА_1 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не дослідив питання можливості приєднання ОСОБА_1 до апеляційної скарги не учасника справи на рішення суду першої інстанції, враховуючи, що вона є учасником справи, має процесуальний статус відповідача.

Аналіз частини першої статті 363 ЦПК України дає підстави для висновку, що учасник справи вправі приєднатися до апеляційної скарги іншого учасника справи, на стороні якого він виступав; натомість процесуальним законом не передбачена можливість учаснику справи приєднатися до апеляційної скарги особи, яка не була залучена до участі у справі судом першої інстанції, оскільки у такій правовій ситуації учасник справи не міг виступати на стороні такого заявника у суді першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_2 не був учасником справи, апеляційну скаргу подано від його імені як особою, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 не мала процесуального повноваження на подання заяви про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 , а апеляційний суд не мав процесуальної можливості відкрити апеляційне провадження за заявою ОСОБА_6 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Оцінюючи забезпечення судом права ОСОБА_1 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, необхідно враховувати, що ОСОБА_1 03 червня 2015 року (тобто за рік та 10 місяців до подання заяви про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 ) самостійно зверталася із апеляційною скаргою на те ж саме рішення суду першої інстанції, проте ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2015 року цю апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала у зв`язку з неусуненням недоліків, зокрема неповною сплатою судового збору за подання апеляційної скарги. Повторно ОСОБА_1 із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не зверталася, а отже, реалізувала свої процесуальні права на оскарження судового рішення на власний розсуд.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є учасником справи, на неї поширюються загальні вимоги щодо апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Приєднання до апеляційної скарги є пов`язаним із правом на апеляційне оскарження і похідним від нього.

Апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження, зокрема й за заявою ОСОБА_1 про приєднання до апеляційної скарги іншої особи, зобов`язаний був з`ясувати питання дотримання заявником порядку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції та вирішити питання про правомірність приєднання ОСОБА_1 до апеляційної скарги не учасника справи, а особи, прав та інтересів якої стосується оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Щодо застосування правил статті 82 ЦПК України

У цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року; частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Натомість висновки судів щодо правової оцінки обставин справи не створюють для суду в іншій справі преюдиції, обов`язкової під час розгляду цієї справи. Суд керується тим, що преюдиція може стосуватися виключно встановлення певних обставин та не передбачає обов`язковості правової оцінки таких обставин іншим судом, що відповідає правилам частини сьомої статті 82 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 756/1539/14-ц (провадження № 61-37762св18)).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову банку, апеляційний суд керувався встановленими обставинами у інших судових рішеннях та правовими висновками судів, зробленими у інших справах.

Водночас, встановивши, що у межах кримінального провадження у справі № 61200900008 підсудний ОСОБА_3 свою вину визнав повністю та дав суду свідчення про те, що в березні 2008 року, маючи умисел на незаконне отримання кредиту в сумі 430 000, 00 грн, надав договір відновлювальної кредитної лінії від 05 червня 2008 року № 02 на суму 430 000, 00 грн, укладений між ПАТ «Ощадбанк» та фізичною особою ОСОБА_2 із завідомо неправдивими даними щодо останнього, оскільки кредитний договір ОСОБА_2 не підписував, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 не є учасником справи, яка переглядається, а отже, за правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені у справі № 505/5007/15-ц, не є преюдиціальними у цій справі, оскільки преюдиція стосується виключно особи, стосовно якої ухвалено постанову у кримінальній справі.

Верховний Суд також врахував, що встановивши, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року у справі № 505/5007/15-ц за подібних фактичних обставин позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 04 березня 2008 року № 08-1 у розмірі 2 094 102, 37 грн, апеляційний суд у справі, яка переглядається, вирішив, що надана судом правова оцінка обставин справи є обов`язковою, що не відповідає правилам статті 82 ЦПК України як в частині преюдиції (рішення у справі № 505/5007/15-ц ухвалено за інших учасників справи та спір виник щодо виконання умов іншого кредитного договору), так і в частині правової оцінки обставин справи. При цьому висновки у справі № 505/5007/15-ц, зроблені апеляційним судом, не є обов`язковими у справі, яка переглядається, оскільки за правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно, висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені судом апеляційної інстанції, не є обов`язковими для суду під час розгляду іншої судової справи.

За таких обставин Верховний Суд дійшов переконання, що висновки апеляційного суду по суті розгляду апеляційної скарги та по суті спору ґрунтуються на припущеннях, здійснені без системного та повного дослідження зібраних у справі доказів.

Зробивши висновок про те, що між сторонами існують деліктні правовідносини, апеляційний суд не врахував, що статтею 204 ЦК України запроваджено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

При цьому необхідно врахувати, що між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує спір щодо дійсності кредитного договору, який розглядається судом у справі № 493/1051/17, з огляду на що апеляційний суд мав зупинити апеляційне провадження у справі до вирішення цього спору у разі підтвердження ОСОБА_2 , що саме він звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Щодо інших доводів касаційної скарги

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_3 заявляв відвід складу суду, Верховний Суд врахував, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції закрито, а банк, як учасник справи, не скористався правом у разі наявності сумніві в об`єктивності та упередженості колегії суддів заявити такий відвід, а тому наведені доводи касаційної скарги Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанцій допустив порушення норм процесуального права, зокрема, щодо вирішення клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження (апеляційного) у справі, а також щодо преюдиційності судових рішень та обов`язковості висновків апеляційного суду щодо застосування норм права, зроблених у іншій судовій справі, що відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без розгляду.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко