Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 505/3900/14-ц

провадження № 61-10826св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Котовська районна державна нотаріальна контора Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2014 року у складі судді Нікітішина В. П. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Котовська районна державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання права власності в порядку спадкування, стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява обґрунтована тим, що 19 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 010/15-60/07-493, згідно з умовами якого позичальнику надано кошти в сумі 378 750,00 грн із сплатою 12,5 % строком до 19 вересня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором укладено договір іпотеки між банком та ОСОБА_5 , посвідчений та зареєстрований 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Крисюк Л. В. в реєстрі за № 4280. Предметом іпотеки є кам`яна нежитлова будівля їдальні загальною площею 244,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець ОСОБА_5 помер. Після його смерті за місцем відкриття спадщини до Котовської районної державної нотаріальної контори Одеської області які-небудь спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або відмову від неї не зверталися.

Станом на 04 березня 2014 року за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 010/15-60/07-493 заборгованість становить 491 153,75 грн, у тому числі: 183 752,78 грн - заборгованість за кредитом (тіло кредиту);

265 705,29 грн - заборгованість за процентами; 41 695,68 грн - пеня

за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів.

Станом на 10 вересня 2012 року, тобто на день смерті іпотекодавця, заборгованість за кредитним договором становила 540 023,92 грн у тому числі: 288 152,78 грн - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 211 442,73 грн - заборгованість за процентами; 40428,41 грн - пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів.

Ураховуючи наявність кредитної заборгованості і те, що відповідачі не оформляють спадщину після смерті іпотекодавця, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило визнати за спадкоємцями померлого ОСОБА_5 право власності на іпотечне майно; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 540 023,92 грн у межах вартості спадкового майна, в тому числі за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю шляхом продажу з прилюдних торгів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2014 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як спадкоємцями ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності в рівних частинах на спадкове майно, що залишилося після його смерті, у вигляді кам`яної нежитлової будівлі їдальні загальною площею 244,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . В рахунок погашення боргу за умовами кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 010/15-60/07-493, який на 10 вересня 2012 року становить 540 023,92 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, що буде визначена в експертному звіті суб`єкта оціночної діяльності на момент продажу.

Надано ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» право проводити необхідні дії щодо реєстрації права власності від імені спадкоємців померлого ОСОБА_5 на вказаний об`єкт нерухомості, а також дії щодо виготовлення та отримання необхідної технічної та іншої документації. Витрати, пов`язані з державною реєстрацією права власності спадкоємців померлого ОСОБА_5 на зазначене нерухоме майно, покладено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль». У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27 січня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд та скасування заочного рішення суду залишено без задоволення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі прийняли спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, оскільки на момент смерті були зареєстровані за адресою проживання спадкодавця в АДРЕСА_2 (в тому числі і ОСОБА_3 , яка знята з реєстрації за цією адресою лише 24 травня 2013 року згідно з даними її паспорта), та не подали заяви про відмову від спадщини до нотаріуса протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Спадкоємець ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини був неповнолітнім, а тому за законом вважається таким, що її прийняв незалежно від місця його проживання.

Оскільки відбувся перехід зобов`язань спадкодавця за договором іпотеки до відповідачів у рівних частинах та у межах вартості спадкового майна лише у вигляді предмета іпотеки - кам`яної нежитлової будівлі їдальні загальною площею 244,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , позов про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2015 року заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині оскаржуване судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2015 року залишено без змін у частині вирішення позову про визнання права власності в порядку спадкування, в іншій частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що, застосовуючи норми статті 1281 ЦК України до спірних правовідносин, апеляційний суд не звернув уваги на те, що правила цієї статті регулюють порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов`язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). Норми статті 1281 ЦК України щодо строку пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов`язань, забезпечених іпотекою. У справі, яка переглядалася, встановлено, що спадкодавець відповідачів був іпотекодавцем за договором іпотеки. У зв`язку з його смертю відкрилася спадщина, яку прийняли відповідачі, у зв`язку з чим до них перейшли обов`язки іпотекодавця в межах вартості предмета іпотеки в тому обсязі і на тих умовах, що існували до переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Оскільки рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2015 року заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2014 року в частині визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як спадкоємцями ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності в рівних частинах на спадкове майно ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року залишено без змін, колегія суддів апеляційного суду не перевіряла висновків суду першої інстанції в цій частині.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2017 року заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2014 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінено, зазначено початкову ціну предмета іпотеки в розмірі 1 201 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, проте змінив рішення в частині визначення ціни іпотеки, оскільки суд першої інстанції всупереч частині першій статті 39 Закону України «Про іпотеку» в рішенні не встановив у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в межах процедури, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 505/3900/14-ц, витребувано її з Котовського міськрайонного суду Одеської області. Відстрочено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу передано судді Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справу № 505/3900/14-ц, призначено до судового розгляду.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушив вимоги пункту 1 частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», а саме не зазначив розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Суд апеляційної інстанції не зазначив граничної дати проведення перших торгів. Крім того, у рішенні не зазначено порядку розподілу коштів, що можуть залишитись після реалізації предмета іпотеки.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що до складу спадщини ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , увійшли його зобов`язання за договором іпотеки, який посвідчено та зареєстровано 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Крисюк Л. В. в реєстрі за № 4280, укладеним між ним та позивачем, щодо забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , які випливають з умов кредитного договору № 010/15-60/07-493.

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки предметом іпотеки є кам`яна нежитлова будівля їдальні загальною площею 244,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Як відомо з матеріалів справи, станом на 10 вересня 2012 року (день смерті іпотекодавця) згідно з розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 010/15-60/07-493 становила: 540 023,92 грн, у тому числі: 288 152,78 грн - загальна заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 211 442,73 грн - заборгованість за відсотками; 40 428,41 грн - пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів. Сума заборгованості за кредитним договором встановлено рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 квітня 2014 року у справі № 505/451/2014-ц.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює

за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до статті 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого в незміненій частині погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, розмір якої встановлено рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 квітня 2014 року у справі № 505/451/2014-ц, та факт порушення позичальником взятих на себе зобов`язань, дійшов обґрунтованого висновку про набуття банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України «Про виконавче провадження».

Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив усі складові, які відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) мало містити рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Питання щодо відстрочення сплати судового збору врегульовано статтею 136 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 10 800,48 грн до ухвалення судового рішення у справі. Оскільки суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, то зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 10 800,48 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печерському районі, код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунка отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007 ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку: 207.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун