ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 509/2156/19

провадження № 61-3361св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С. від 12 лютого 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, в якому з урахуванням змінених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 1 993 596 грн. 35 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 01 червня 2002 року знаходилась з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 працювала у банківській, торгівельній й страховій сферах, займалась домашнім господарством та вихованням дитини, а її колишній чоловік ОСОБА_2 працював у морській сфері на посаді капітана судноплавання.

Позивачка зазначала, що проживала з відповідачем однією сім`єю у спільній квартирі АДРЕСА_1 . У вересні 2016 року сторони всією сім`єю спільно подорожували на автомобілі до Болгарії. Шлюбні відносини з колишнім чоловіком були припинені наприкінці 2016 року. Шлюб розірваний рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2017 року. У період зареєстрованого шлюбу, а саме з 2015 року відповідач таємно накопичував на банківському рахунку грошові кошти, які надходили йому у вигляді заробітної плати.

Позивачка вважає, що отримана відповідачем у період зареєстрованого шлюбу заробітна плата є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та має бути поділена між ними в рівних частках з огляду на те, що відповідач розпорядився грошовими коштами на власний розсуд, не в інтересах сім`ї, а саме придбав за вказані кошти житловий будинок і земельну ділянку, які оформлені на його ім`я.

ОСОБА_2 подав до суду клопотання про застосування до позовної заяви строків позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3 178 154,35 грн.

У порядку поділу спільного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частку грошових коштів в сумі 3 178 154,35 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 589 077,67 грн.

В іншій частині відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти, які накопичувались відповідачем на банківському рахунку до кінця 2016 року, тобто до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, є спільною сумісною власністю, оскільки у справі не спростована презумпція спільної сумісної власності подружжя, а також не підтверджено витрачання накопичених коштів в інтересах сім`ї.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачкою під час розгляду інших справ було визнано факт припинення шлюбно-сімейних відносин між нею та ОСОБА_2 з 2015 року. Відтак, зважаючи на те, що фактично шлюб був припинений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2015 року, а, тому суд вважав, що спірні грошові кошти, які зараховані на рахунок відповідача протягом 2015-2017 років не входять до спільної сумісної власності та є особистим майном ОСОБА_2 , та розподілу, як спільне майно, не підлягає.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 753/7242/21, від 11 лютого 2022 року в справі № 504/1126/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач є моряком, який знаходився у закордонних рейсах у 2015, 2016 роках включно, що підтверджується довідкою Прикордонної служби України про перетинання кордону, й не спростовується самим відповідачем. Саме тому сторони проживали окремо один від одного, але при цьому не припиняли бути сім`єю, що кореспондується зі статтею 3 СК України.

З урахуванням наведеного, оскільки суд першої інстанції у своєму рішенні встановив всі фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення справи, а суд апеляційної інстанції помилково скасував це рішення, скасуванню підлягає саме постанова апеляційного суду.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бойко А. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Бойко А. В. , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає про те, що з квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали мешкати окремо один від одного, з того ж часу сторонами по справі були припинені подружні стосунки. Про ці факти позивачка зазначала сама під час розгляду інших справ (розірвання шлюбу та стягнення аліментів), що знайшло своє відображення у відповідних рішеннях. Після припинення сумісного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відкрив окремий рахунок на своє ім`я в ПАТ АБ «Південний», відтак ці грошові кошти не входять до спільної сумісної власності та є особистим майном відповідача. Отже, на думку відповідача, позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення грошових коштів є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 509/2156/19 з Овідіопольського районного суду Одеської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 01 червня 2002 року Відділом реєстрації актів громадського стану Суворовського районного управління юстиції в м. Одеса зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що зроблений актовий запис № 346.

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2017 року у справі № 522/17562/16-ц шлюб між сторонами розірваний.

На час зареєстрованого шлюбу, а саме з 27 травня 2015 року по 01 березня 2017 року на банківському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_2 в ПАТ АБ «Південний», відповідачем накопичено грошові кошти на загальну суму 159 360, 22 доларів США, які надходили від платників: WILHELMSEN SHIP MANAGEMENT (Норвежська міжнародна морська група) та MISC BERHAD (Малазійська міжнародна суднохідна компанія), про що вказується у призначені платежу та підтверджується довідкою про рух коштів по рахунку, яка в порядку виконання ухвали суду про витребування доказів надіслана ПАТ АБ «Південний». Банком надана копія довіреності ОСОБА_2 від 07 травня 2015 року, якою він уповноважив ОСОБА_5 на зняття грошових коштів з банківського рахунку. З виписки по банківському рахунку вбачається, що за період з 27 травня 2015 року по 01 березня 2017 року ОСОБА_2 особисто зняв з рахунку грошові кошти в іноземній валюті на суму 22 944,00 доларів США. ОСОБА_5 зняв з рахунку грошові кошти в іноземній валюті на загальну суму 136 416,00 доларів США.

Так, предметом розгляду даної справи є грошові кошти ОСОБА_2 , які поступали на окремий рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ АБ «Південний» в період з 01 січня 2015 року по 01 березня 2017 року, що на думку позивачки є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набуті за період юридичного існування шлюбу.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

При цьому правовий режим майна законодавством розмежовується між набутим дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 у справі № 522/18081/16-ц про стягнення аліментів на утримання дитини указувала на те, що з 2015 року між нею та ОСОБА_2 припинені шлюбно-сімейні відносини.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 20024 року № 15-рп/2004).

Тлумачення як статті 3 ЦК України, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого2022 року у справі № 209/3085/20).

Добросовісність (пункт 6 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або правовідношення. У схожій правовій ситуації Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Ураховуючи, що ОСОБА_1 в своїх заявах, під час розгляду цивільної справи № 522/18081/16-ц про стягнення аліментів, наполягала на припиненні нею сімейних відносин із ОСОБА_2 з 2015 року, та погоджувалась із часом припинення шлюбних відносин, установлених у справі про розірвання шлюбу 522/17562/16-ц, а у цій справі просила визнати спільним майном подружжя грошові кошти, мотивуючи, що шлюбні відносини між сторонами припинені наприкінці 2016 року, всупереч своєї попередньої поведінці та заяв щодо часу припинення шлюбних відносин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про поділ грошових коштів не підлягають задоволенню.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун