ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 509/2428/19

провадження № 61-7829св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Державна архітектурно-будівельна інспекція в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2021 року у складі судді Козирського Є.С. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - ДАБІ в особі Департаменту ДАБІ в Одеській області), Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (справа № 509/2428/19).

Позовна заява мотивована тим, що з січня 2010 року до 09 грудня 2014 року вона та відповідач проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. Між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Проживали сторони у найманому житлі, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , а також АДРЕСА_3.

Зазначала, що з 09 грудня 2014 року до 16 березня 2018 року вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу 19 липня 2013 року була придбана земельна ділянка кадастровий номер 5123783500:02:002:0155 площею 0,0413 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зазначена земельна ділянка була оформлена за договором купівлі-продажу на ОСОБА_2 .

Згодом, після укладення шлюбу, на цій земельній ділянці подружжям було побудовано житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 55,6 кв. м та житловою площею 24,9 кв. м.

Посилалася на те, що у 2015 році вони переїхали у новозбудований житловий будинок на АДРЕСА_2 , у якому продовжили проживати однією сім`єю. Вказаний житловий будинок станом на січень 2017 року був повністю завершений і придатний для проживання, однак, в експлуатацію будинок не був введений і право власності на нього не було зареєстровано.

16 березня 2018 року шлюб між ними було розірвано.

26 березня 2019 року вказаний будинок було введено в експлуатацію та зареєстровано право власності за ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з січня 2010 року до грудня 2014 року;

- визнати спільним майном подружжя житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 55,6 кв. м та житловою площею 24,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- здійснити поділ нерухомого майна в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46210534 від 29 березня 2019 року про реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 55,6 кв. м та житловою площею 24,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 55,6 кв.м та житловою площею 24,9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 5123783500:02:002:0155) площею 0,0413га, яка за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд;

- здійснити розподіл судових витрат.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ДАБІ в особі Департаменту ДАБІ в Одеській області, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (справа № 509/619/20).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року цивільну справу № 509/2428/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ДАБІ в особі Департаменту ДАБІ в Одеській області, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, скасування запису про державну реєстрації права власності на нерухоме майно та цивільну справу № 509/619/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ДАБІ в особі Департаменту ДАБІ в Одеській області, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно об`єднано в одне провадження для спільного розгляду. Присвоєно об`єднаній справі № 509/2428/19.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі Департаменту ДАБІ в Одеській області, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46210534 від 29 березня 2019 року про реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 55,6 кв. м та житловою площею 24,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факт спільного сумісного проживання позивача та відповідача як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу. Ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно мали свідчити про їх спільне проживання, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків, що є характерними ознаками сім`ї.

Районний суд зазначив, що у зв`язку з недоведенням позовних вимог про факт спільного проживання однією сім`єю сторін, підстави для задоволення інших позовних вимог (визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна, скасування запису про державну реєстрації права власності на нерухоме майно) відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка була придбана та на ній побудовано спірний житловий будинок ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно не можна вважати спільним майном подружжя, а тому воно не підлягає поділу.

При цьому апеляційний суд зазначив, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а ОСОБА_3 не довела належними та допустимими доказами підстави її позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділу майна та визнання права власності на спірне нерухоме майно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час розгляду справи № 509/4905/19 встановлено період будівництва спірного житлового будинку, а саме 2016-2015 роки, а висновки суду у зазначеній справі є преюдиційними для розгляду цієї справи.

Вважає, що відповідачем не спростовано презумпцію спільного майна подружжя, що є його процесуальним обов`язком.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 727/5768/18 (провадження № 51-1328кмо19) та постановах Верховного Суду від 24 вересня 2018 року у справі № 362/3384/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 468/935/18-ц, від 08 березня 2023 року у справі № 307/2148/16, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 09 грудня 2014 року до 16 березня 2018 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

У 2007 році ОСОБА_2 та ОСОБА_5 придбали земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та почали будувати новий будинок, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованим у реєстрі за № 584 та договором купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за реєстровим № 579 (том 1, а. с. 61-62).

На належні ОСОБА_2 кошти від продажу вказаного будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 19 липня 2013 року, тобто через місяць після продажу будинку, придбав за 61 000 грн, що в еквіваленті складало 7 634 доларів США, земельну ділянку, площею 0,0431 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 63-66).

Земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 19 липня 2013 року.

У пункті 10 договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що « ОСОБА_2 у шлюбі не перебуває, ні з якою жінкою однією сім`єю не проживає без укладання шлюбу та грошові кошти, що витрачаються ним на придбання вищевказаного майна не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та є його особистою приватною власністю» (том 1, а. с. 64).

Під час будівництва спірного будинку ОСОБА_2 особисто уклав з КП «Струмок» договір від 01 серпня 2013 року щодо водопостачання будинку АДРЕСА_2 та згідно з квитанції від 31 липня 2013 року та заплатив за це 1 000 грн (том 1, а. с. 67-68).

Відповідно до квитанції від 29 серпня 2013 року ОСОБА_2 сплатив до Овідіопольського РЕМ за приєднання будинку АДРЕСА_2 до електромереж 5 472 грн (том 1, а. с. 68).

22 серпня 2013 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Одесаобленерго» в особі Овідіопольських РЕМ Договір № 131 про приєднання до електричних мереж будинку АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 69).

Актом ПАТ ЕК «Одесаобленерго» Овідіопольський РЕМ від 02 жовтня 2013 року будинок АДРЕСА_2 було приєднано до електромереж (том 1, а. с. 70).

06 жовтня 2014 року ОСОБА_2 сплатив до Прилиманської сільської ради пайовий внесок за підключення будинку до газопроводу на АДРЕСА_1 та у листопаді 2014 року у будинок АДРЕСА_2 було проведено газ (том 1, а. с. 71)

ОСОБА_2 самовільно побудувавши будинок та бажаючи зареєструвати за собою право власності, 20 листопада 2014 року звернувся до Відділу містобудування та архітектури із заявою про отримання будівельного паспорту.

Відповіддю Відділу містобудування та архітектури від 02 грудня 2014 року вих. № 2914-2/1643/02 ОСОБА_2 відмовлено у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки, через те що «Порядком видачі будівельного паспорту затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України від 05 липня 2011 року № 103 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року за № 902/19640 не передбачено надання будівельних паспортів на самовільно побудовані об`єкти будівництва» (том 1, а. с. 72).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту і частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач зазначала, що вона разом з ОСОБА_2 , перебували у сімейних відносинах з січня 2010 року до 09 грудня 2014 року, постійно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, проводили дозвілля, а 09 грудня 2014 року вони зареєстрували шлюб, який було розірвано 16 березня 2018 року.

Предметом спору є житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 55,6 кв. м, житловою площею 24,9 кв. м та земельна ділянка площею 0,0413 га, цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, та господарських споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які позивач просить визнати спільним майном подружжя та здійснити його поділ.

Обставину спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з січня 2010 року до 09 грудня 2014 року під час розгляду справи позивачем не доведено, а тому суди попередніх інстанцій правильно врахували, що на листопад 2014 року, момент звернення ОСОБА_2 до Овідіопольського Відділу містобудування та архітектури, спірний будинок вже був побудований та підключений до всіх комунікацій, окрім газопостачання, відтак відсутні підстави для віднесення його до спільної сумісної власності подружжя.

При цьому судами встановлено, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем 19 липня 2013 року та на ній побудовано спірний житловий будинок до реєстрації шлюбу із позивачем ОСОБА_3

Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу правильними, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за певний період, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, у зв`язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність нерухомого майна, та із цих підстав правильно відмовили у позові.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги надані нею докази, що підтверджують належність спірного нерухомого майна їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності, не заслуговують на увагу, оскільки спростовані наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи ОСОБА_1 про преюдиціний характер висновків судів у справі № 509/4905/19 щодо встановлення періоду будівництва спірного житлового будинку, а саме 2016-2015 роки, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Судовими рішеннями, що набрали законної сили, у справі № 509/4905/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про скасування рішення про реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта нерухомості відмовлено.

Право спільної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна житловий будинок загальною площею 55,6 кв.м, житловою площею 24,9 кв.м з господарчими будівлями та спорудами (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1798278451237), не було предметом розгляду у справі № 509/4905/19. Також постанова Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у справі № 509/4905/19, на яку посилається заявник, не містить серед встановлених обставин вказівки на час будівництва спірного будинку.

Отже, судові рішення у справі № 509/4905/19 не мають преюдиційного характеру для справи, що є предметом касаційного перегляду.

Посилання касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 727/5768/18 (провадження № 51-1328кмо19) та постановах Верховного Суду від 24 вересня 2018 року у справі № 362/3384/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 468/935/18-ц (провадження № 61-11788св19), від 08 березня 2023 року у справі № 307/2148/16 (провадження № 61-16254св21), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник