Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 509/3120/19
провадження № 61-9564св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги адвокатів Єрмолатіна Віктора Івановича та Судакова Валерія Валерійовича, як представників ОСОБА_1 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, у складі судді Козирського Є. С., від 26 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М.,
Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., від 21 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року заступник військового прокурора Південного регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ), квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (далі - КЕВ м. Одеса) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (далі - КЕЧ Одеського району), правонаступником якої є КЕВ м. Одеса, у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 30,1891 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Наказом начальника Одеського гарнізону від 18 червня 2012 року
№ 32 земельна ділянка, загальною площею 30,1891 га, військового містечка Іллічівськ 1(2) з розташованими на ній будівлями, спорудами, інженерними мережами, огорожею та елементами благоустрою закріплена за командиром військової частини НОМЕР_2.
Перевіркою дотримання вимог земельного законодавства, проведеною у жовтні 2018 року уповноваженими особами головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру України в Одеській області, встановлено факт самовільного зайняття першим заступником командира військової частини НОМЕР_3, полковником ОСОБА_1 , частини земельної ділянки зазначеного військового містечка, площею 0, 0945 га, навколо будівлі № 116. Зокрема встановлено, що на вказаній земельній ділянці розташовані двоповерховий будинок з навісом, господарські будівлі, двір, город. Територія домоволодіння огороджена парканом з воротами та хвірткою, доступ на ділянку обмежений. Вказаний факт також встановлено Одеським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 420/127/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ГУ Держгеокадастру в Одеській області, в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель про визнання незаконними та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_3.
За повідомленням КЕВ м. Одеса та військової частини НОМЕР_2 зазначений паркан не перебуває на оперативному обліку відділу та дозвіл на його встановлення навколо вказаної будівлі не надавався.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку, площею 0,0945 га, на території військового містечка Іллічівськ 1(2), прокурор просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0945 га, яка розташована на території військового містечка Іллічівськ 1(2) за адресою: АДРЕСА_2 , та прибрати самовільно збудований паркан на зазначеній земельній ділянці.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали доказів того, що мають намір використовувати зайняту відповідачем земельну ділянку за призначенням, як землі оборони. Тобто відсутнє створення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій було поновлено раніше існуючу огорожу. Позивачами не надано доказів того, що площа земельної ділянки, на якій відповідач поновив огорожу, є більшою, ніж та на якій існувала огорожа, коли об`єкт, де дозволено проживати ОСОБА_1 , був військовим.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0945 га, яка розташована на території військового містечка Іллічівськ 1(2) за адресою:
АДРЕСА_2 , та прибрати самовільно збудований паркан на зазначеній земельній ділянці.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Встановивши факт самовільного зайняття ОСОБА_1 спірної земельної, врахувавши факт притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки), правомірність якого підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач користується спірною земельною ділянкою з порушенням вимог земельного законодавства, що є підставою для захисту прав позивачів в обраний прокурором спосіб.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Судаков В. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Єрмолатін В. І., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а провадження по справі закрити.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
07 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Судаков В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, а 20 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єрмолатін В. І. подав касаційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Судакова В. В., зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання постанови апеляційного суду в частині зобов`язання відповідача прибрати самовільно збудований паркан.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Єрмолатіна В. І.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Щодо касаційної скарги адвоката Судакова В. В.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня
2020 року у справі № 912/2385/18, від 29 травня 2019 року у справі
№ 520/9778/13, у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 712/14615/19, від 16 червня 2020 року у справі № 285/1018/18,
від 15 квітня 2020 року у справі № 127/16473/15-а.
Звертає увагу, що проведення претензійно-позовної роботи, звернення до суду з позовами про звільнення самовільно захоплених земельних ділянок покладено не на МОУ, а виключно на КЕВ м. Одеси.
Прокурор не надав доказів того, що повідомляв КЕВ м. Одеси про звернення до суду з цим позовом відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
Стверджує, що рішення суду у справі № 420/127/19 не є преюдиційним для розглядуваної справи та звертає увагу, що у вказаній справі зроблені висновки щодо правомірності притягнення відповідача до відповідальності, а не встановленні обставини щодо захоплення земельної ділянки.
Паркан в залежності від технічних характеристик може бути спорудою, яка є нерухомим майном, або складовою частиною нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції не вказав положення закону, які зобов`язують відповідача звертатися до МОУ та КЕВ м. Одеси за дозволом на будівництво паркану на спірній земельній ділянці та чи наділені МОУ та КЕВ м. Одеси повноваженнями надавати такий дозвіл.
Апеляційний суд, фактично погодившись з доводами прокурора про те, що для виконання будівельних робіт необхідний відповідний дозвіл, не врахував, що контроль за законністю виконання будівельних робіт входить до компетенції органів Державної архітектурно-будівельної інспекції.
Щодо касаційної скарги адвоката Єрмолатіна В. І.
Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц,
від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постановах Верховного Суду від 27 травня
2020 року у справі № 819/478/17, від 25 вересня 2019 року у справі
№ 819/198/17, від 31 серпня 2018 року у справі № 826/11213/15, від 10 травня 2018 року у справі № 811/119/13-а, від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 10 вересня
2013 року у справі № 21-237а13.
Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що позовна заява підписана заступником військового прокурора Південного регіону України Р. Немашкало, однак матеріали справи не містять даних, що саме підписант на той час виконував обов`язки керівника прокуратури. Наявність у заступника військового прокурора Південного регіону України станом на дату звернення до суду з позовом у цій справі повноважень щодо здійснення представництва військової прокуратури регіону судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовувалося, що призвело до помилкового судового розгляду справи, ініційованою особою без належної цивільної процесуальної дієздатності.
Суд першої інстанції, не звернувши увагу на підписання позовної заяви неуповноваженою особою, помилково не застосував приписи пункту 1
частини першої статті 257 ЦПК України, а апеляційний суд не звернув увагу на підписання апеляційної скарги неуповноваженою особою та не врахував наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини п`ятої
Крім того, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах неналежних державних органів без дотримання встановленої законом процедури.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було вчинено дій щодо перевірки наявності у прокурора Кришталевич В. та представників КЕВ м. Одеса, МОУ повноважень на підписання процесуальних документів, що надавалися судам, та безпосередньої участі у судових засіданнях.
Матеріали справи не містять відомостей (зокрема, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), що підтверджують право власності чи користування на земельну ділянку площею 30,1891 га, яка була об`єктом перевірки. При цьому, із акта перевірки не вбачається ідентифікація земельної ділянки, оскільки в ньому зазначено лише розміри та місцезнаходження - в межах населеного пункту, АДРЕСА_6 та вказано неіснуючого користувача земельної ділянки - колишню військову частину
НОМЕР_4. План-схема відсутня. При перевірці не були присутні представники як фактичного землекористувача - військової частини НОМЕР_2, так і особа, яка перевірялась.
Відомості про ознайомлення з актом, отримання його копії та направлення заінтересованим особам - відсутні, що позбавляє цей акт доказового значення. Площа самовільного зайняття земельної ділянки визначена неправильно.
Вважає, що рішення суду у справі № 420/127/19 не є преюдиційним для розглядуваної справи. Під час розгляду справи № 420/127/19 судами не досліджувалися обставини: складання протоколу про адміністративне правопорушення за межами строку, визначеного КУпАП; використання акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки, як доказу безспірної винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення; невідповідність нормам КУпАП протиправного спрямування ГУ Держгеокадастру в Одеській області до командира військової частини НОМЕР_3 прострочених матеріалів для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності; розгляд неуповноваженою особою - командиром військової частини НОМЕР_3 адміністративних матеріалів за межами строку, визначеного КУпАП, та надання правової оцінки обставинам, які суперечать КУпАП.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У липні 2021 року МОУ подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Судакова В. В., в якому представник позивача просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У липні та серпні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на касаційні скарги представників ОСОБА_1 - Судакова В. В. та Єрмолатіна В. І. , в яких прокурор просить закрити касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами на підставі пункту 5 частини першої
статті 396 ЦПК України, а в разі розгляду касаційних скарг по суті залишити їх без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня
2021 року залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032344, - в 1986 році виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надав квартирно-експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеса, на постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка, площею 30,1891 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ( АДРЕСА_3 ).
Наказом начальника Одеського гарнізону від 18 червня 2012 року № 32 земельна ділянка, загальною площею 30,1891 га, військового містечка Іллічівськ 1(2) з розташованими на ній будівлями, спорудами, інженерними мережами, огорожею та елементами благоустрою закріплена за командиром військової частини НОМЕР_2.
Відповідно до спеціального дозволу на проживання начальника КЕВ м. Одеса № 66 від 26 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 , який проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_3, із сім`єю з трьох осіб надано право зайняти приміщення (для тимчасового проживання) АДРЕСА_4 .
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області «Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» № 751-ДК від 03 серпня 2018 року було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земельної ділянки, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_2 .
За наслідками вказаної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 02 жовтня
2018 року № 751-ДК/761/АП/09/01/-18, відповідно до якого, - частина земельної ділянки орієнтовною, площею 0,1026 га, щодо якої проводилась перевірка, знаходиться на території колишньої військової частини НОМЕР_4, за адресою: АДРЕСА_5 , на якій розташовано двоповерховий будинок з навісом та двором, городом, доріжками та під`їздами, господарські будівлі, територія домоволодіння огороджена парканом з воротами та хвірткою, доступ на ділянку обмежений. В наданих поясненнях ОСОБА_1 пояснив, що огорожа навколо будівлі № 116 була встановлена з метою захисту членів його родини від бродячих собак.
Проведеною перевіркою встановлено факт самовільного зайняття ОСОБА_1 частини земельної ділянки військового містечка НОМЕР_3, площею 0, 0945 га, навколо будівлі № 116.
Згідно листа КЕВ м. Одеса № 5766 від 07 грудня 2018 року, - спірна огорожа, не перебуває в них на обліку та дозвіл на її встановлення навколо будівлі № 116 не надавався. Також дозвіл на зведення паркану не надавався і військовою частиною НОМЕР_2, що підтверджено листом від 17 квітня
2019 року № 350/303/2/721.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня
2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року, у справі № 420/127/19 в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 12 грудня 2018 року № 210 «Про результати службового розслідування» відмовлено.
Вказаним рішенням підтверджено самовільне зайняття ОСОБА_1 частини земельної ділянки, площею 0,0945 га, навколо будівлі № НОМЕР_1 , на території колишньої військової частини НОМЕР_4, за адресою: АДРЕСА_2 , а також правомірність притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки).
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» МОУ як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 926/667/20 зазначено, що відповідно до положень, наведених у Законах України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» МОУ є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
Частиною другою, пунктом б) частини третьої статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частини першої статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
У розглядуваній справі апеляційний суд, встановивши самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки на території військового містечка Іллічівське 1(2), площею 0,0945 га, навколо будівлі № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.
При цьому апеляційний суд, керуючись положеннями статті 82 ЦПК України, обґрунтовано врахував встановленні рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі № 420/127/19 обставинищодо самовільного зайняття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та його притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП.
Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Наведеним спростовані відповідні доводи касаційних скарг представників ОСОБА_1 .
Колегія суддів також відхиляє доводи щодо безпідставного здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави, оскільки прокурором при зверненні до суду було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема скеровано на адресу МОУ відповідний лист щодо порушення інтересів держави.
Натомість саме МОУ, будучи уповноваженим державою органом на управління військовим майном, протягом розумного строку не вжило заходів для припинення порушень при користуванні спірною земельною ділянкою.
Посилання адвоката Єрмолатіна В. І. на відсутність у заступника військового прокурора Південного регіону України Р. Немашкало повноважень на підписання позовної заяви є помилковими.
Висновки у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції у справах № 819/478/17, № 819/198/17 стосуються позовної заяви, поданої на захист прав, свобод та інтересів прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді.
Заявник помилково ототожнює правовий статус представника прокуратури, як юридичної особи, та процесуальний статус прокурора при поданні позовної заяви в порядку представництва інтересів держави.
Повноваження прокурора на подання позову в інтересах держави окремо врегульовані частиною 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом у розглядуваній справі), відповідно до якої право подання позовної заяви в порядку, зокрема цивільного судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Вказані вимоги прокурором були дотримані.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 915/1237/18, від 10 грудня 2021 року у справі № 924/454/20.
Доводи щодо відсутності повноважень у прокурора Кришталевич В., яка брала участь у розгляді справи, зводяться до помилкового тлумачення норм права і спростовані наданими судам службовим посвідченням та довіреністю.
Враховуючи встановлені обставини, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 29 травня 2019 року у справі № 520/9778/13, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17,
від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі
№ 712/14615/19, від 16 червня 2020 року у справі № 285/1018/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 127/16473/15-а, від 27 травня 2020 року у справі
№ 819/478/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17, від 31 серпня 2018 року у справі № 826/11213/15, від 10 травня 2018 року у справі
№ 811/119/13-а, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі
№ 21-237а13, на які посилались представники ОСОБА_1 .
Інші доводи касаційних скарг зводяться до помилкового тлумачення норм права, незгоди із обставинами встановленими апеляційним судом і не дають підстав вважати, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
ЄСПЛ неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду та закриття провадження у справі. Оскільки апеляційним судом обґрунтовано скасовано рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року, повторне скасування цього рішення ще й касаційним судом не вимагається.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Підстав для закриття касаційного провадження, про що просив прокурор у відзивах на касаційні скарги, колегією суддів не встановлено.
Виконання постанови апеляційного суду необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги адвокатів Єрмолатіна Віктора Івановича та Судакова Валерія Валерійовича, як представників ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін та поновити її виконання.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович