№ 509/3444/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

30 червня 2023 року

місто Київ

справа № 509/3444/18

провадження № 61-12801св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області,

треті особи: Концерн «Військторгсервіс», Південне міжрегіональне управління юстиції (м. Одеса),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 серпня 2019 року, постановлене суддею Кочком В. К., та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Заступник військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону у серпні 2018 року звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - КЕВ м. Одеси) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області

(далі - Молодіжненська сільська рада), правонаступником якої є Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області

(далі - Великодолинська селищна рада), треті особи: Концерн «Військторгсервіс», Головне територіальне управління юстиції в Одеській області (далі - ГТУЮ в Одеській області), правонаступником якого є Південне міжрегіональне управління юстиції (м. Одеса), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Молодіжненської сільської ради від 27 грудня 2013 року № 1309-VI в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 0564 га, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 14 лютого 2014 року № 17819741 про визнання права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0, 0564 га, кадастровий номер 51237820000:02:004:4330, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір дарування від 25 липня 2014 року № 1501, на підставі якого ОСОБА_2 став власником земельної ділянки, площею 0, 0564 га, кадастровий номер 51237820000:02:004:4330, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути за актом прийому-передачі державі в особі КЕВ м. Одеси земельну ділянку, площею 0, 0564 га, кадастровий номер 51237820000:02:004:4330, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії В № 032344 Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (далі - КЕЧ Одеського району) у 1986 році виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надав у постійне користування земельну ділянку, площею 586, 5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка, площею 296, 8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради.

На частині згаданої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , розташовані артезіанські свердловини бази відпочинку, закріпленої за Державним підприємством Міністерства оборони України ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач зазначив, що артезіанські свердловини знаходяться в межах спірної земельної ділянки, площею 0, 0564 га, та перебувають в державній власності.

Факт наявності артезіанських свердловин на зазначеній території позивач обґрунтовував актом польового обстеження земельної ділянки від 15 листопада 2017 року, кадастровий номер 51237820000:02:004:4330.

Зазначив, що згадані землі відносяться за формою власності до державної, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувають на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно з розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 11 липня 2003 року № 459 за Державним підприємством Міністерства оборони України визнано право власності на будівлі та споруди ІНФОРМАЦІЯ_2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі цього розпорядження 14 липня 2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ІНФОРМАЦІЯ_2 (37 будівель та споруд).

Проте, 31 жовтня 2013 року Молодіжненська сільська рада постановила рішення № 1245-VI «Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки)», яким надала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 та присвоїла адресу виділеній земельній ділянці.

Надалі, рішенням від 27 грудня 2013 року № 1309-VІ Молодіжненська сільська рада затвердила проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (згідно з додатком) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_3 та передано земельні ділянки безкоштовно у власність громадянам України для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) із земель запасу житлової та громадської забудови Молодіжненської сільської ради (згідно з додатком, зокрема й ОСОБА_1 ).

Позивач вважав, що рішенням від 27 грудня 2013 року № 1309-VІ Молодіжненська сільська рада вивела земельну ділянку, площею 0, 0564 га, з державної власності та передала її у приватну власність осіб, змінивши цільове призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови.

ОСОБА_1 оформив свідоцтво про право власності від 14 лютого 2014 року № 17819741, а 25 липня 2014 року ОСОБА_2 став власником зазначеної земельної ділянки на підставі договору дарування від 25 липня 2014 року № 1501.

Прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , має бути віднесена за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності - до державної власності.

Стислий виклад заперечень відповідачів та позиція третіх осіб

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, просив позов залишити без розгляду, а також застосувати правила про позовну давність, відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі зверненням до суду неналежного позивача, пропуском позовної давності та необґрунтованістю позову.

Молодіжненська сільська рада просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю, також просила застосувати позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 06 серпня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області відмовив у задоволенні позову прокурора.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував про недоведеність позову та сплив позовної давності.

Суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку тим, що у матеріалах справи немає належних документів щодо розташування земель оборони у АДРЕСА_3 - немає можливості достовірно встановити, чи дійсно земельна ділянка, площею 0, 0564 га, кадастровий номер 51237820000:02:004:4330, за адресою: АДРЕСА_1 , є саме тією земельною ділянкою, яка розташована на території оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Також суд наголосив на тому, що оскаржуване рішення Молодіжненської сільської ради від 27 грудня 2013 року № 1309-VІ в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 0564 га, за адресою: АДРЕСА_1 , є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Суд дійшов висновку, що задоволення позову за встановлених обставин є в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) втручанням у право мирного володіння фізичною особою її майном та порушенням справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи.

Постановою від 01 листопада 2022 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу військового прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 серпня 2019 року змінив у мотивувальній частині, виклав її з урахуванням мотивів, наявних у цій постанові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції з наведеним обґрунтуванням про недостатність у справі доказів, які б надали можливість достовірно встановити приналежність спірної земельної ділянки до території ІНФОРМАЦІЯ_2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є правильними. Доводи апеляційної скарги про належність спірної земельної ділянки до земель Міністерства оборони України належними і достатніми доказами не підтверджені, висновків суду в цій часині не спростовують і зведені лише до незгоди заявника із висновком суду першої інстанції.

Водночас апеляційний суд виснував, що підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновки, що рішення Молодіжненської сільської ради є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому не підлягає оскарженню у судовому порядку. Апеляційний суд застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18), про те, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Апеляційний суд врахував, що, зробивши висновок про недоведеність належними і достатніми доказами приналежності земельної ділянки до земель Міністерства оборони України, суд першої інстанції не мав підстав для одночасного застосування позовної давності як підстави для відмови у позові.

В іншій частині обґрунтування судом першої інстанції рішення про відмову у позові з посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо непропорційного втручання у право мирного володіння фізичною особою її майном та порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи апеляційний суд визнав його таким, що відповідає встановленим у справі обставинам.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону 15 грудня 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 серпня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суд першої інстанції та апеляційний суд ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судового рішення те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), щодо застосування статей 387 388 ЦК України, статей 89 263 ЦПК України та правильного вибору способу захисту порушених прав;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), щодо оцінки подібності правовідносин;

- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин стандарти доказування та баланс вірогідностей доказів, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили усіх наявних у матеріалах справи доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Великодолинська селищна рада подала відзив на касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Стверджує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, є законними, обґрунтованими, прийняті із всебічним, повним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею, серії В № 032344, у 1986 році Виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надав КЕЧ Одеського району у постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586, 5 га.

Відповідно до матеріалів справи, розглянувши лист начальника КЕЧ Південного оперативного командування полковника ОСОБА_3 , узгодження командувача військами Південного оперативного командування

генерал-полковника ОСОБА_4 , міністра оборони України

генерал-полковника ОСОБА_5, Молодіжненська сільська рада 15 липня 1999 року ухвалила рішення № 53 «Про припинення права користування 3, 8 га землі Міноборони», яким припинила право користування Міністерства оборони України земельною ділянкою, площею 3, 8 га, на землях Молодіжненської сільської ради (пункт 1); перевела ділянку площею 3, 8 га - до складу земель запасу Молодіжненської сільської ради (пункт 2).

На підставі розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 11 липня 2003 року № 459 за Державним підприємством Міністерства оборони України визнано право власності на будівлі та споруди ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі якого 14 липня 2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ІНФОРМАЦІЯ_2.

Молодіжненська сільська рада 31 жовтня 2013 року рішенням № 1245-VI «Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки)» надала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 та присвоїла адресу виділеній земельній ділянці.

27 грудня 2013 року Молодіжненська сільська рада рішенням № 1309-VI «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам України (згідно з додатком) в АДРЕСА_3» постановила про таке:

1. Затвердити проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), розташованих у селі Молодіжне Овідіопольського району Одеської області;

2. Передати земельні ділянки безоплатно у власність громадян України для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) із земель запасу житлової та громадської забудови Молодіжненської сільської ради в межах населеного пункту, зокрема ОСОБА_1 передати безоплатно у власність земельну ділянку, загальною площею 0, 0564 га, на АДРЕСА_1 .

Надалі, на підставі договору дарування від 25 липня 2014 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 0564 га, розташовану на АДРЕСА_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу (абзац другий частини першої статті 116 ЗК України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 ЗК України).

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п`ята статті 116 ЗК України).

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина шоста статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 126 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (частина перша статті 83 ЗК України).

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом (частина п`ята статті 83 ЗК України).

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт «а» частини першої статті 141 ЗК України).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

За встановлених фактичних обставин справи, Молодіжненська сільська рада 15 липня 1999 року рішенням № 53 «Про припинення права користування 3, 8 га землі Міноборони» припинила право користування Міністерства оборони України земельною ділянкою, площею 3, 8 га, на землях Молодіжненської сільської ради (пункт 1); перевела 3, 8 га землі - до складу земель запасу Молодіжненської сільської ради (пункт 2).

Зазначене рішення сільської ради не оскаржене, не скасоване та було чинним на момент передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Тож за обставин справи на момент передачі у власність спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 . Молодіжненська сільська рада діяла у межах своїх повноважень, визначених ЗК України.

Підстав для того, щоб вважати, що рішення Молодіжненської сільської ради від 27 грудня 2013 року № 1309-VI в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 0564 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , прийнято з порушення чинного законодавства, немає.

Військовий прокурор, який діяв в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеса, не довів, що держава є власником земельної ділянки, площею 0, 0564 га, розташованої на АДРЕСА_1 , тому немає підстав для захисту права користування та повернення (витребування) спірної земельної ділянки на користь КЕВ м. Одеси.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 509/1692/17

(провадження № 61-2165св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 509/3592/16-ц (провадження № 61-20063св21).

Підсумовуючи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що оскаржувані рішення, свідоцтво та договір дарування земельної ділянки не порушують прав та інтересів позивача, адже позивач не довів належність спірної земельної ділянки до земель Міністерства оборони України - території ІНФОРМАЦІЯ_2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

З цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18), що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, адже підставою для відмови у задоволенні позову стало не те, що позивач обрав неправомірний спосіб захисту, а недоведеність вимог позову.

Також Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, Молодіжненська сільська рада, заперечуючи проти позову, на обґрунтування своєї правової позиції у справі надала письмові докази припинення права користування спірною земельною ділянкою у позивача та переведення земельної ділянки до складу земель запасу Молодіжненської сільської ради - рішення від 15 липня 1999 року № 53 «Про припинення права користування 3, 8 га землі Міноборони». Натомість позивач не спростував цих обставин та не довів, що має права на спірну земельну ділянку.

Тож саме позиція позивача, а не висновки суду ґрунтуються на недоведених припущеннях. Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наявним у справі доказам, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до непогодження з висновками судів та вимоги про здійснення переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстав для скасування оскаржених судових рішень не встановлено.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, суди першої та апеляційної інстанцій здійснили належну правову оцінку доказів.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, а тому підстав для розподілу судових витрат немає. Судові витрати, понесені заявницею під час касаційного перегляду справи, покладаються на неї.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 серпня 2019 року у нескасованій та незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак