№ 509/3866/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 509/3866/15-ц

провадження № 61-15993св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 липня 2019 року під головуванням судді Кочко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіної А. П., Таварткіладзе О. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності, стягнення грошових коштів, виділення в натурі та встановлення порядку користування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у серпні 2015 року звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна в якому просила:

визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2

квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ;

автомобіль марки «Toyota Camry 2.4», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 ;

автомобіль марки «Peugeot 301», номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_6 ;

автомобіль «ВАЗ 21713», номерний знак НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_8 ;

грошові кошти на депозитному рахунку в АТ «Ощадбанк» в сумі, що на час останнього укладання (переукладання) депозитного договору, склала 400 000 грн;

грошові кошти в сумі 31 000 доларів США, які 12 грудня 2013 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 ;

Розділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, та виділити ОСОБА_1 та визнати за нею в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю право власності на:

1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею будинку 441,7 кв. м, житловою площею 175,6 кв. м, вартістю 1 348 000 грн;

1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 674 000 грн; автомобіль «ВАЗ 21713», номерний знак НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_8 вартістю 84 600 грн;

виділити ОСОБА_2 із спільного сумісного майна подружжя:

1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею будинку 441,7 кв. м, житловою площею 175,6 кв. м, вартістю 1 348 000 грн; 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 674 000 грн;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : вартість 1/2 частки автомобіля марки «Toyota Camry 2.4», 2008 року виготовлення у розмірі 175 240 грн;

вартість 1/2 частки автомобіля марки «Peugeot 301», 2013 року виготовлення у розмірі 121 320 грн;

1/2 частку грошових коштів, які були розміщені на рахунках АТ «Ощадбанк» у розмірі 400 000 грн, а саме стягнути 200 000 грн;

1/2 частку грошових коштів, отриманих ОСОБА_2 за борговою розпискою від ОСОБА_3 , а саме стягнути 417 880 грн;

всього стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 914 440 грн.

Виділити в натурі належну позивачу ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ;

встановити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 в користування кімнату № 2 площею 17,3 кв. м; ОСОБА_2 кімнату № 3 площею 11,8 кв. м; залишити кухню № 4 площею 6,7 кв. м, коридор № 1 площею 5,4 кв. м, коридор № 7 площею 2,1 кв. м, вбудовану шафу № 8 площею 0,4 кв. м, вбиральню № 5 площею 1 кв. м та ванну кімнату № 6 площею 2,5 кв. м в спільному користуванні.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 04 серпня 1985 року між сторонами було укладено шлюб. В період шлюбу сторонами було придбане відповідне майно. Так, 12 грудня 1996 року позивачем та відповідачем була придбана у власність квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу. Право власності було зареєстровано належним чином. Стороною в договорі (покупцем) був зазначений ОСОБА_2 . Вартість вказаної квартири складає еквівалент 45 000 - 50 000 доларів США.

Також, в 1997 році сторонами було набуто у власність житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , який до теперішнього часу є місцем реєстрації сторін як місця проживання. Вартість будинку складає еквівалент 130 000 доларів США.

29 квітня 2009 року сторонами було придбано автомобіль марки «Toyota Camry 2.4», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 , номер двигуна: НОМЕР_11 , номер кузова НОМЕР_12 . Вартість транспортного засобу складає еквівалент 17 000 доларів США. У 2014 році ОСОБА_2 , без відома ОСОБА_4 та її згоди, здійснив відчуження вказаного автомобіля на користь громадянина ОСОБА_5 . Також, у 2013 році сторони придбали автомобіль марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_13 , номер кузова НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_6 . Крім того, сторони розмістили в АТ «Ощадбанк» грошові кошти на депозитному рахунку в сумі, що на час останнього переукладення депозитного договору склала 400 000 грн.

Як стало відомо ОСОБА_4 , 12 грудня 2013 року ОСОБА_2 позичив спільні кошти у розмірі 31 000 доларів США ОСОБА_3 про що остання склала розписку.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, в якому просив визнати в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, право власності на 1/2 частку автомобіля «ВАЗ 217130», державний номерний знак НОМЕР_14 , кузов № НОМЕР_15 ;

визнати право особистої приватної власності на житловий будинок з господарчими спорудами, розташований по АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га, відображений в технічному паспорті від 10 липня 1996 року, виготовленому Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації Одеської області.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що автомобіль «ВАЗ 217130», державний номерний знак НОМЕР_14 , зареєстрований на ім`я позивача ОСОБА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, а житловий будинок з господарчими спорудами, розташований на АДРЕСА_2 , побудований за грошові кошти, які належали йому особисто, тому на цей будинок за ним має бути визнано право особистої приватної власності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 12 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 , в порядку поділу майна, право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.

Визнав за ОСОБА_2 в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, право власності на 1/2 частку автомобіля «ВАЗ 217130», державний номерний знак НОМЕР_14 , кузов № НОМЕР_15 . Визнав за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Одеський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 липня 2019 року без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час розгляду справи судом першої інстанції, у спільній сумісній власності позивача і відповідача, з переліченого вище спірного майна, залишились квартира та автомобіль марки «ВАЗ 21713», державний номерний знак НОМЕР_7 , що сторонами по справі не заперечувалось. Автомобіль марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 та автомобіль «Toyota Camry 2.4», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_3 були відчужені.

15 серпня 2013 року, під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою, було укладено з АТ «Ощадбанк» два договори на відкриття депозитних рахунків, на які загалом було внесено 400 000 грн. По закінченні строку дії цих депозитних договорів, а саме 20 лютого 2015 року - відповідачем з АТ «Ощадбанк» було укладено два нових депозитних договори № 42277515 (рахунок № НОМЕР_16 ) і № 42278015 (рахунок № НОМЕР_18 ) за новими умовами строком на 12 місяців. На вказані рахунки банком були перераховані грошові кошти з попередніх депозитних рахунків. Однак, вказані договори на відкриття депозитних рахунків від 20 лютого 2015 року відповідачем були достроково розірвані, а кошти йому повернуті готівкою через касу філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», депозитні рахунки банком закриті.

12 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів у сумі 31 000 доларів США, а 12 січня 2014 року під час проживання сторін у справі у шлюбі однією сім`єю, цей борг ОСОБА_3 повернула ОСОБА_2 підстав для стягнення цієї суми з ОСОБА_2 немає. Доказів використання ним цих коштів не в інтересах сім`ї не здобуто.

Суди вказували, що з матеріалів справи вбачається, що сторонами у справі не оспорюється право спільної сумісної власності сторін на квартиру АДРЕСА_3 та автомобіль марки «ВАЗ 21713», державний номерний знак НОМЕР_7 у зв`язку із чим вважали за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, а за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про те, що спірна квартира розрахована на одну сім`ю, складається з двох кімнат житловою площею 29,1 кв. м, однієї кухні, вбиральні, ванної кімнати, двох коридорів та має один вхід, тобто за технічними характеристиками не може бути поділена в натурі.

Суди вважали, що автомобіль «ВАЗ 21713» є неподільною річчю, в матеріалах справи відсутня згода відповідача на отримання від позивача грошової компенсації вартості його частки в цьому автомобілі, вимог про припинення права спільної сумісної власності на майно не заявлено і навпаки, ОСОБА_2 заявлено зустрічні позовні вимоги про визнання за ним в порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частку автомобіля «ВАЗ 217130», державний номерний знак НОМЕР_14 , кузов № НОМЕР_15 , а тому його позов в цій частині підлягав задоволенню.

Одночасно, суди дійшли висновку, що не підлягали задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку з господарськими спорудами, оскільки грошові кошти на його будівництво в сумі 50 000 карбованців СРСР ОСОБА_2 отримав на підставі статті 22 Закону України «Про міліцію», а тому це майно не може вважатись спільною сумісною власністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гроза І. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року в якій просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині:

визнання особистої приватної власності за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га, відображений в технічному паспорті від 10 липня 1996 року, виготовленому Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації Одеської області;

відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га, відображений в технічному паспорті від 10 липня 1996 року, виготовленому Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації Одеської області;

відмови в стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за продане ним одноособово спільне майно: автомобіль марки «Toyota Camry 2.4», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 , автомобіля марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_13 ;

відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошових коштів, які перебували на депозитному рахунку в АТ «Ощадбанк» в сумі, що на час останнього укладення (переукладення) депозитного договору складала 400 000 грн, якими ОСОБА_2 розпорядився самостійно;

відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошових коштів у сумі 31 000 доларів США, які 12 грудня 2013 року були позичені подружжям громадянці ОСОБА_3 , та які ОСОБА_2 отримав особисто і розпорядився ними на свій розсуд;

стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат.

Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 :

житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ;

автомобіль марки «Тоyoта Саmry 2.4», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 ;

автомобіль марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_13 ;

грошові кошти на депозитному рахунку в АТ «Ощадбанк» в сумі, що на час останнього укладання (переукладання) депозитного договору, склала 400 000 гривень;

грошові кошти в сумі 31 000 доларів США, які 12 грудня 2013 року були позичені подружжям громадянці ОСОБА_3 та які ОСОБА_2 отримав особисто та розпорядився ними на свій розсуд.

Розділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, та виділити ОСОБА_1 у власність:

1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га, загальною площею будинку 441,7 кв. м, житловою площею 175,6 кв. м;

виділити ОСОБА_2 у власність 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га, загальною площею будинку 411,7 кв. м, житловою площею 175,6 кв. м;

виділити в натурі належну позивачу ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ;

встановити порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 в користування кімнату № 2 площею 17,3 кв. м; ОСОБА_2 кімнату № 3 площею 11,8 кв. м; залишити кухню № 4 площею 6,7 кв. м, коридор № 1 площею 5,4 кв. м, коридор № 7 площею 2,1 кв. м, вбудовану шафу № 8 площею 0,4 кв. м, вбиральню № 5 площею 1,0 кв. м та ванну кімнату № 6 площею 2,5 кв. м в спільному користуванні;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 914 440 грн, які складаються з:

вартості 1/2 частки автомобіля марки «Toyota Camry 2.4», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 , у розмірі 175 240 грн;

вартості 1/2 частки автомобіля марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_13 , у розмірі 121 320 грн.;

1/2 частку грошових коштів з процентами, які були розміщені на рахунку в АТ «Ощадбанк», в сумі, що на час останнього укладення (переукладення) депозитного договору, склала 400 000 грн, що складає 200 000 грн;

1/2 частину грошових коштів в розмірі 417 880 грн, отриманих за борговою розпискою.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований на АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га, відображений в технічному паспорті від 10 липня 1996 року, виготовленому Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації Одеської області.

Виключити з описової частини рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2019 року відомості, що не відповідають дійсності, стосовно того, що: «сторонами у справі визнано, що передані ОСОБА_6 15 листопада 2008 року позивачем ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60 000 грн мали правовий режим спільної сумісної власності подружжя; під час перебування у шлюбі в будівлі вказаного магазину проведені ремонтно-будівельні роботи, під час яких побудовано терасу для літнього кафе та капітальну споруду, в якій розміщено кухню; що будівля магазину з капітальною спорудою (кухнею) та терасою (літнім кафе) використовуються по теперішній час позивачем в підприємницькій діяльності».

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15 та у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, а також у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, у постанові від 26 березня 2021 року у справі № 524/10257/15-ц та у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 127/29550/19.

Представник заявника вважає, що місцевий суд, з висновками якого передчасно погодився суд апеляційної інстанції, помилково вважав, що спірний житловий будинок є особистою власністю ОСОБА_2 , адже він будувався для проживання родини, а тому в силу положень статті 24 КпШС України є спільним сумісним майном.

Вказує, що спірний будинок був побудований не лише за кошти, отримані ОСОБА_2 у вигляді позики на підставі статті 22 Закону України «Про міліцію», а і за її кошти також, адже під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 працювала, а тому висновки судів помилкові. Тим більше дозвіл для будівництва будинку надавався на родину у складі 5 осіб.

Аргументом касаційної скарги є також те, що грошові кошти у сумі 400 000 грн, які перебували на депозитному рахунку в Одеському обласному управління АТ «Ощадбанк» були зняті ОСОБА_2 15 жовтня 2015 року одноособово та витрачені на власні потреби вже під час припинення шлюбних відносин.

Також посилається на те, що 12 грудня 2013 року ОСОБА_2 позичив спільні кошти подружжя у сумі 31 000 доларів США громадянці ОСОБА_3 . Строк повернення коштів сплив 01 серпня 2014 року. Відповідач визнав, що кошти були йому повернені після припинення фактичних шлюбних відносин, а тому вони також є спільним сумісним майном подружжя, отже висновки судів про відмову у задоволенні позову в цій частині помилкові.

Касаційна скарга також містить доводи про те, що автомобілі «Toyota Camry 2.4», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 та автомобіль марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_13 були відчуженні ОСОБА_2 також після фактичного припинення шлюбних відносин без згоди ОСОБА_1 , а тому підлягають поділу, і з ОСОБА_2 слід стягнути 1/2 частку їх вартості на її користь.

Представник заявника також вказує, що хронологія придбання майна подружжям доводить те, що подружжя взагалі не потребувало запозичення коштів, а тому розписка на підставі якої ОСОБА_2 отримав 42 000 доларів США не повинна прийматись судами в якості доказів на витрачення цієї суми для будівельних робіт в магазині.

Також заявник акцентував увагу на те, що надані ОСОБА_2 розписки про отримання у борг коштів не можуть буди доказами отримання грошових коштів. Посилається на невідповідність показань свідків обставинам справи, а тому суди помилково визнали факт передання коштів у борг ОСОБА_2 .

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 , в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість доводів останньої.

Зазначає, що висновки судів правильні та є такими, що ґрунтуються на обставинах справи і ухвалені у відповідності до норм як матеріального так і процесуального права.

Вказує, що спірний будинок був побудований за кошти, які він отримав на підставі статті 22 Закону України «Про міліцію», а тому є його особистою власністю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 04 серпня 1985 року був зареєстрований шлюб між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 , про що було складено актовий запис №43.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірваний.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, сторони у справі придбали за договорами наступне майно, що є об`єктом поділу:

- 12 грудня 1996 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Іллічівської державної нотаріальної контори Одеської області за реєстровим № 2-4849, - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація права власності на яку здійснена за відповідачем;

- 21 квітня 2009 року за договором купівлі-продажу - автомобіль марки «Toyota Camry 2.4» 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_3 , який відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу, з 29 квітня 2009 року до 01 серпня 2014 року був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 ;

- 29 квітня 2011 року за договором купівлі-продажу - автомобіль марки «ВАЗ 21713», державний номерний знак НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_8 , зареєстрований на ім`я позивачки;

- 01 серпня 2013 року за договором купівлі-продажу - автомобіль марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , який з 09 серпня 2013 року до 05 серпня 2015 року був зареєстрований на ім`я відповідача.

Суди вказували, що на час розгляду справи судом першої інстанції, у спільній сумісній власності позивача і відповідача, з переліченого вище спірного майна, залишились квартира та автомобіль марки «ВАЗ 21713», державний номерний знак НОМЕР_7 , що сторонами у справі не заперечувалось.

Також відповідачем 15 серпня 2013 року, під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, було укладено з АТ «Ощадбанк» два договори на відкриття депозитних рахунків, на які загалом було внесено 400 000 грн. По закінчені строку дії цих депозитних договорів, а саме 20 лютого 2015 року - відповідачем з АТ «Ощадбанк» було укладено два нових депозитних договори № 42277515 (рахунок № НОМЕР_16 ) і № 42278015 (рахунок № НОМЕР_18 ) за новими умовами строком на 12 місяців. На вказані рахунки банком були перераховані грошові кошти з попередніх депозитних рахунків.

Вказані договори на відкриття депозитних рахунків від 20 лютого 2015 року відповідачем 09 вересня 2015 року були достроково розірвані, а кошти йому повернуті готівкою через касу філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», депозитні рахунки банком закриті.

Сторони у справі не заперечували, що грошові кошти, які знаходились на депозитних рахунках в АТ «Ощадбанк», належали їм на праві спільної сумісної власності.

ОСОБА_2 у період 01 грудня 1991 року по 15 листопада 1993 року був побудований житловий будинок з господарськими спорудами на земельній ділянці площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_2 , який прийнятий в експлуатацію у 1996 році.

Земельна ділянка площею 0,25 га під будівництво житлового будинку виділена рішенням Дальницької сільської Ради народних депутатів від 25 вересня 1991 року індивідуальному забудовнику ОСОБА_2 .

Свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2 , видано на ім`я ОСОБА_2 виконкомом Дальницької сільської ради 20 жовтня 1997 року.

Реєстрація за ОСОБА_2 права особистої власності на вказане домоволодіння здійснена Овідіопольським бюро технічної інвентаризації, про що на зворотній стороні свідоцтва про право власності від 20 жовтня 1997 року зроблено реєстраційний напис.

Під час перебування з позивачем в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 , згідно наданих суду розписок, було укладено три договори позики грошових коштів:

- 25 грудня 2008 року ОСОБА_2 з ОСОБА_7 укладений договір позики грошових коштів в розмірі 42 000 доларів США;

- 20 квітня 2011 року ОСОБА_2 з ОСОБА_8 укладений договір позики грошових коштів в розмірі 10 000 доларів США;

- 12 грудня 2013 року ОСОБА_2 з ОСОБА_3 укладений договір позики грошових коштів у сумі 31 000 доларів США.

Згідно з розпискою ОСОБА_2 від 25 грудня 2008 року, останній отримав від ОСОБА_7 , у присутності ОСОБА_9 , в борг у розмірі 42 000 доларів США для ремонту магазину та зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів частинами на першу вимогу позикодавця .

З наданої позивачем ОСОБА_1 до суду першої інстанції угоди, укладеної з ОСОБА_6 15 листопада 2008 року в простій письмові формі, встановлено, що ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 одноповерховий магазин загальною площею 143,7 кв. м, розташований на АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 в рахунок придбання магазину передала йому 60 000 грн. У зв`язку з відсутністю у продавця всіх правовстановлюючих документів сторони цієї угоди домовились, що продавець в подальшому оформить угоду купівлі-продажу магазину в нотаріальній конторі.

З дослідженого судом у судовому засіданні висновку експерта № 869/2018 будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 27 вересня 2018 року встановлено, що перелік ремонтно-будівельних робіт, проведених на об`єкті за адресою розташування будівлі магазину, співпадає з переліком робіт, вказаних в документації; відремонтовано приміщення першого поверху, горище будівлі перебудовано в готель з двох кімнат, підвальне приміщення - в кафе і більярдну; побудовано окрему капітальну будівлю кухні, в якій встановлено обладнання і техніку, та терасу для розміщення кафе. Також з цього висновку встановлено, що до будівлі магазину і кухні підведено каналізацію і водопровід, електрику, а в приміщеннях будівлі встановлено сантехнічне і інше обладнання, освітлення, меблі, більярдний стіл.

З відповідей ТОВ «Аванта» від 22 грудня 2018 року і 18 січня 2019 року, наданих на запити представника позивача ОСОБА_1 встановлено, що ремонтно-будівельні роботи з реконструкції будівлі магазину, будівництва будівлі кухні та площадки літнього кафе були виконані ТОВ «Аванта» відповідно до договору підряду, укладеного з ОСОБА_2 .

Відповідно до договору підряду від 03 березня 2009 року та акту здачі-прийому виконаних робіт від 03 вересня 2009 року, підписаних уповноваженим представником ТОВ «Аванта» і ОСОБА_2 , вартість виконаних ТОВ «Аванта» ремонтно-будівельних робіт становить 246 965 грн, що еквівалентно 30 948 доларам США.

Згідно договору підряду від 03 березня 2009 року, переліку узгоджених ремонтно-будівельних робіт в приміщенні магазину від 03 березня 2009 року, проектно-технічної документації на виконання ремонтно-будівельних робіт; акту здачі-прийому виконаних робіт від 03 вересня 2009 року у вартість ремонтно-будівельних робіт не включені вартість будівельних матеріалів, встановленого обладнання, меблів та вартість робіт з підведення водопроводу, каналізації, електрики.

Свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_10 , будучи допитані у судовому засіданні судом першої інстанції повідомили, що ОСОБА_7 , на прохання на той час подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , 25 грудня 2008 року у присутності ОСОБА_1 було передано ОСОБА_2 на умовах договору позики 42 000 доларів США для ремонту магазину на АДРЕСА_4 , про що останнім було видано розписку. Запозичені кошти подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 використало за призначенням, у чому свідки впевнились особисто під час відвідування реконструйованої будівлі магазину. Свідок ОСОБА_7 також підтвердив, що борг за договором позики від 25 грудня 2008 року був повністю погашений ОСОБА_2 . На підтвердження погашення боргу свідок видав ОСОБА_2 відповідні розписки.

Погашення ОСОБА_2 боргу перед ОСОБА_7 за договором позики від 15 грудня 2008 року в сумі 42 000 доларів США частинами підтверджується розписками, виданими на ім`я ОСОБА_2 позикодавцем: за розпискою від 12 січня 2014 року в рахунок погашення боргу позикодавцю передано 10 000 доларів США; за розпискою від 01 серпня 2014 року рахунок погашення боргу передано 9 000 доларів США; за розпискою від 06 серпня 2015 року в рахунок погашення боргу передано 5 500 доларів США; за розпискою від 11 вересня 2015 року в рахунок погашення боргу передано 17 500 доларів США.

За договором позики від 20 квітня 2011 року, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_8 10 000 доларів США для купівлі автомобіля «ВАЗ 21713» та зобов`язався повернути борг в такій же сумі на першу вимогу, про що свідчить власноручна розписка ОСОБА_2 від 20 квітня 2011 року, видана ОСОБА_8 .

З дослідженої судом копії видаткової накладної № РН-0000130 від 29 квітня 2011 року встановлено, що 29 квітня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 придбаний автомобіль марки «ВАЗ 21713» (110-01), номер кузова НОМЕР_8 , вартість автомобіля 84 600 грн.

Згідно довідки Територіального сервісного центру № 5142 м. Одеси від 26 листопада 2015 року автомобіль марки «ВАЗ 21713», номер кузова НОМЕР_8 зареєстрований на ім`я позивача ОСОБА_1 05 травня 2011 року, державний номерний знак автомобіля НОМЕР_14 .

Суди вказували, що за офіційним курсом Національного банку України (НБУ) 10 000 доларів США у гривневому еквіваленті станом на 20 квітня і 29 квітня 2011 року становили 79 654 грн (1 долар США коштував 7,9654 грн).

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_8 підтвердив, що ОСОБА_2 за розпискою від 20 квітня 2011 року позичив в нього 10 000 доларів США для придбання автомобіля «ВАЗ 21713», які повернув у вересні 2015 року, про що він видав ОСОБА_2 відповідну розписку. Позичені в нього ОСОБА_2 грошові кошти були використані на придбання автомобіля «ВАЗ 21713», який зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , про що йому відомо від сторін у справі.

Автомобіль «ВАЗ 21713», державний номерний знак НОМЕР_14 , номер кузова НОМЕР_8 , на час розгляду справи судом першої інстанції, знаходився у володінні і користуванні позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до договору позики, укладеного ОСОБА_2 з ОСОБА_3 12 грудня 2013 року, ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 31 000 доларів США, а остання зобов`язалась повернути йому борг на умовах, визначених цим договором, що підтверджено розпискою останньої від 12 грудня 2013 року.

Борг за договором позики від 12 грудня 2013 року в розмірі 31 000 доларів США ОСОБА_3 повернула ОСОБА_2 12 січня 2014 року, про що свідчить розписка ОСОБА_2 від 12 січня 2014 року, написана ним на ім`я ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції встановлено, що з отриманих від ОСОБА_3 12 січня 2014 року грошових коштів ОСОБА_2 передав ОСОБА_7 за розпискою від 12 січня 2014 року в рахунок часткового погашення боргу за договором позики від 25 грудня 2008 року 10 000 тисяч доларів США (а. с. 72 том 1). Решта грошових коштів в сумі 21 000 доларів США залишилась у сторін у справі, які знаходились у зареєстрованому шлюбі і проживали однією сім`єю.

З матеріалів справи судами встановлено, що погашення ОСОБА_2 залишку спільного боргу подружжя в сумі 32 000 доларів США перед ОСОБА_7 за договором позики від 25 грудня 2008 року та спільного боргу подружжя перед ОСОБА_8 в сумі 10 000 доларів США за договором позики від 20 квітня 2011 року відбувалось протягом 2014-2015 років за рахунок грошових коштів, що зберігались в АТ «Ощадбанк» на депозитних рахунках відповідача, та грошових коштів, отриманих від продажу автомобілів «Toyota Camry 2.4», державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_3 і «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , зареєстрованих на ім`я відповідача.

Суди вказали, що з метою погашення вказаних боргів ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 01 серпня 2014 року продав автомобіль «Toyota Camry 2.4», державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_3 громадянину ОСОБА_5 (довідка-рахунок НОМЕР_19 видана ТОВ «СІВ-Сервіс»). Вартість автомобіля «Toyota Camry 2.4» на дату продажу становила 110 000 грн.

Автомобіль «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_5 , був відчужений ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2015 року громадянину ОСОБА_11 (довідка-рахунок НОМЕР_20 видана ТОВ «Бета-Авто»). Вартість цього транспортного засобу на день продажу становила 121 000 грн.

Продаж автомобілів ОСОБА_2 за вказаною ціною підтверджуються довідкою Територіального сервісного центру № 5142 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області № 27/15/5142-120 від 26 листопада 2015 року, що знаходиться в матеріалах справи.

Із довідки Овідіопольського відділення Ощадбанку від 19 березня 1992 року № 5990 встановлено, що ОСОБА_2 отримав в цьому відділенні «ссуду» в сумі 50 тисяч рублів для будівництва індивідуального житлового будинку.

Працюючи на той час в органах внутрішніх справ Одеської області, ОСОБА_2 на підставі статті 22 Закону України «Про міліцію» звернувся до виконкому Овідіопольської районної Ради народних депутатів Одеської області і Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Одеської обласної Ради народних депутатів з проханням виділити йому безкоштовно грошові кошти для погашення «ссуди», отриманої на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Овідіопольської районної Ради народних депутатів Одеської області від 19 березня 1992 року № 255 заява ОСОБА_2 була задоволена і йому виділено з місцевого бюджету 25 000 рублів для часткового погашення «ссуди» на будівництво житлового будинку, отриманої в розмірі 50 000 рублів у Овідіопольському відділенні Ощадбанку. Обов`язок по перерахуванню вказаної суми грошових коштів Овідіопольському відділенню Ощадбанку цим рішенням було покладено на Райфінвідділ.

Згідно з листом Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Одеської обласної Ради народних депутатів від 31 березня 1992 року за № 147 на підставі рапорту ОСОБА_2 від 06 березня 1992 року про безкоштовне виділення 25 000 рублів для часткового погашення «ссуди», отриманої в Овідіопольському відділенні Ощадбанку на будівництво житлового будинку, 30 березня 1992 року з фондів МВС безкоштовно виділено і перераховано на розрахунковий рахунок № НОМЕР_21 в Овідіопольському відділенні № 5990 Ощадбанку 25 000 карбованців для часткового погашення «ссуди», отриманої ОСОБА_2 в Овідіопольському відділенні Ощадбанку в сумі 50 000 рублів для будівництва індивідуального житлового будинку.

В грудні 1991 року та листопаді 1992 року ОСОБА_2 уклав з ПМК -1 договори на будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними спорудами.

Відповідно до договору від 02 листопада 1992 року строк будівництва житлового будинку був встановлений з 01 грудня 1992 року до 01 листопада 1992 року. Договором від 02 листопада 1992 року строк будівництва був продовжений до 01 листопада 1993 року.

Будівництво житлового будинку з надвірними (господарськими) спорудами здійснювалось на підставі будівельного паспорта № 665 від 1991 року на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику.

Згідно акта прийому-передачі від 15 листопада 1993 року, підписаного уповноваженим представником ПМК-1 і ОСОБА_2 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ), що складається з двох поверхів, підвалу, погребу, розмірами 13,2 х 12,2 готовий до експлуатації. Вартість будівництва будинку становить 49 557 рублів. Заборгованість замовника перед підрядником з оплати виконаних будівельних робіт відсутня.

Відповідно до висновку експерта будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 11 квітня 2018 року № 850/2018 період будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 згідно наданих матеріалів з 02 грудня 1991 року по 15 листопада 1993 року. Загальна площа житлового будинку на дату завершення будівництва - 414,7 кв. м, житлова 175,6 кв. м.

Така ж площа будинку вказана у акті державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкту до експлуатації від 1996 року.

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарськими спорудами від 20 жовтня 1997 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 на підставі розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 15 жовтня 1997 року за № 666, житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_2 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Овідіопольського районного суду Одеської області.

03 листопада 2021 року цивільна справа № 509/3866/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною сьомою статті 22 Закону України «Про міліцію» було передбачено, що працівники міліції мають право на одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку на 20 років з погашенням 50 процентів наданої позики за рахунок відповідних фондів Міністерства внутрішніх справ Української РСР і місцевих бюджетів.

Судами встановлено, що отримана ОСОБА_2 в березні 1992 року у Овідіопольському відділенні № 5990 Ощадбанку позика в сумі 50 000 рублів була в березні 1992 року повністю погашена за рахунок відповідних фондів Міністерства внутрішніх справ Української РСР і коштів місцевого бюджету.

Пунктом 1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

Отже до спірних правовідносин (набуття права власності на спірний будинок, визначення режиму права власності на спірний будинок), які виникли у 1997 році, підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім`ю України

Відповідно до статей 22, 28 КпШС України, статті 16 Закону України «Про власність», статті 112 ЦК Української РСР (чинних на час набуття права власності на спірний будинок та квартиру) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 24 КпШС України, чинного на час набуття права власності на будинок, було визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, на час набуття у власність спірного будинку, можливість віднесення до особистої приватної власністю дружини, чоловіка майна, набутого нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто передбачена не була.

Частинами першою та другою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Системний аналіз статей 22 та 24 КпШС України дозволяє дійти висновку, що роздільним майном є майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші, таким чином спірний житловий будинок з господарськими спорудами є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя так як придбаний у шлюбі, а тому до особистої власності ОСОБА_2 не відноситься.

Таким чином аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги колегія суддів вважає обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій про те, що будинок був придбаний за кошти, які належали на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 помилковими.

Крім того, встановивши, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 була набута сторонами за час шлюбу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про можливість визнання права власності на неї за ОСОБА_1 , однак залишили поза увагою ту обставину, що ОСОБА_2 має право на іншу 1/2 частку спірної квартири і ОСОБА_1 просила про її поділ саме таким чином.

Отже колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Місцевий суд вказав, що у прийнятті до розгляду в цій цивільній справі позовних вимог про виділення в натурі належної позивачу ОСОБА_1 1/2 частки вказаного житлового будинку з господарськими спорудами та встановлення порядку користування спірною квартирою судом відмовлено з підстав одночасної зміни за цими позовними вимогами підстав і предмета позову, що не допускається згідно із статтею 49 ЦПК України.

У підпункті 9 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) закріплено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що переглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

В матеріалах справи міститься довідка про те, що фіксація судового засідання, призначеного на 18 грудня 2017 року за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, телефонограмами сторони були повідомлені про наступне засідання призначене на 24 січня 2018 року. Журнал судового засідання відсутній (а. с. 200, 210 том 2).

Також матеріалах справи міститься довідка про те, що фіксація судового засідання, призначеного на 24 січня 2018 року за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, сторони були повідомлені про наступне засідання призначене на 14 лютого 2018 року. Журнал судового засідання відсутній (а. с. 218, 219 том 2).

Фіксація судового засідання, призначеного на 14 лютого 2018 року за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, сторони були повідомлені про наступне засідання призначене на 28 лютого 2018 року телефонограмами від 15 лютого 2018 року. Журнал судового засідання відсутній (а. с. 252, 253 том 2).

15 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала до суду змінену позовну заяву в якій просила виділити в натурі належну їй 1/2 частину вказаного житлового будинку з господарськими спорудами та встановити порядок користування спірною квартирою.

Ухвала про призначення справи до розгляду по суті у матеріалах справи відсутня.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи те, що як на підставу позову у поданих у цій справі позовних заявах ОСОБА_1 посилалась на відсутність взаємної згоди щодо користування та розпорядження спірним майном, у поданій 15 лютого 2018 року нею зміненій позовній заяві відбулась лише заміна предмета позову, а тому вказаний висновок місцевого суду помилковий. На вказане ОСОБА_1 звертала увагу і у апеляційній скарзі.

Отже, позовна заява ОСОБА_1 містила позовні вимоги в яких вона просила виділити їй в натурі 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами та встановити порядок користування спірною квартирою, які в порушення приписів статті 13 ЦПК України місцевим судом розглянуті не були.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що місцевий суд вказував, що з технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_3 від 27 лютого 2002 року вбачається, що квартира розрахована на одну сім`ю, складається з двох кімнат житловою площею 29,1 кв. м, однієї кухні, вбиральні, ванної кімнати, двох коридорів та має один вхід, тобто за технічними характеристиками не може бути поділена в натурі. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про поділ цієї квартири та виділ і визнання за нею права власності в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, права власності на 1/2 частку даної квартири підлягають частковому задоволенню.

Вважав, що за ОСОБА_1 належить визнати право власності на 1/2 частку спірної квартири проте у задоволенні позовних вимог про виділ і поділ цієї квартири їй слід відмовити.

З викладених підстав суд відмовив ОСОБА_1 і в задоволенні позовних вимог про виділ ОСОБА_2 із спільного сумісного майна подружжя 1/2 частки квартири.

Тобто місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, вирішував питання поділу спірної квартири в натурі, хоча такої позовної вимоги сторони не заявляли разом із тим вказував на те, що він відмовив у прийнятті цих позовних вимог до розгляду.

Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення грошових коштів, які були розміщені на депозитних рахунках, отримані від відчуження автомобілів та передані подружжям у борг третій особі, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказував, що вказані події відбулись до розірвання шлюбу та були витрачені в інтересах подружжя.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи (а. с. 259 том 2) міститься копія заяви ОСОБА_2 , адресована прокурору Приморського району м. Одеси, зареєстрована 23 вересня 2015 року за № 1126, де останній вказує, що фактично не проживає з ОСОБА_1 з 18 травня 2014 року.

Проте, в порушення вимог пункту 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України суди попередніх інстанцій не зазначили в судових рішеннях мотиви відхилення цього доказу.

Таким чином, з урахуванням того, що судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів, які перебували на депозитному рахунку та були передані в борг третій особі, а також коштів, отриманих від реалізації автомобілів «Toyota Camry 2.4» та «Peugeot 301» передчасними.

Колегія суддів також зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на 1/2 частку автомобіля «ВАЗ 217130». Вказана вимога місцевим судом, з висновком якого погодився апеляційний суд, була задоволена.

ОСОБА_1 також просила визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного автомобіля.

Однак, вважаючи, що автомобіль «ВАЗ 21713» є неподільною річчю, а в матеріалах справи відсутня згода відповідача на отримання від позивача грошової компенсації вартості його частки в цьому автомобілі, вимог про припинення права спільної сумісної власності на майно не заявлено, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про можливість визнання права власності на спірний автомобіль лише за ОСОБА_1 попри те, що ОСОБА_2 також просив визнати на ним право власності на 1/2 частку цього автомобіля.

Колегія суддів вважає такі висновки судів помилковими з огляду на те, що жодна із сторін не просила припинити право на частку в цьому майні, а тому висновок місцевого суду про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірного автомобіля помилковий.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів також зауважує, що чинним законодавством передбачено можливість поділу спільного сумісного майна подружжя як в розмірі його ідеальних часток так і з відступленням від них та присудження одному із подружжя грошової компенсації за частку у праві власності на майно, тому враховуючи зміст позовних вимог, судові рішення обох попередніх інстанцій підлягають скасуванню в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не було досліджено всіх матеріалів справи та не встановлено всіх фактичних обставини у їх взаємозв`язку, не встановлено обсяг майна набутого під час шлюбу та наявного на час припинення спільного ведення господарства.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не розглянув всіх позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 та не встановив обставин справи відповідно до предмета та підстав позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, встановити обсяг спільного майна, розглянути всі заявлені позовні вимоги, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року зупинено виконання рішення Овідіопольського районного суду від 12 липня 2019 рокудо закінчення касаційного провадження.

Оскільки оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, то підстави для поновлення виконання рішення місцевого суду відсутні.

Керуючись статтями 141 400 411 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду від 12 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук