№ 509/4910/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 509/4910/21

провадження № 61-21283 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю «Одесагаз-Постачання»;

боржник - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У вересні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Одесагаз-Постачання» (далі - ТОВ «Одесагаз-Постачання») звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за оплату послуг із газопостачання.

Судовим наказом Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Одесагаз-Постачання» заборгованість за використаний природний газ у розмірі 25 515,74 грн та судовий збір у розмірі 227 грн.

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування зазначеного судового наказу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року у складі судді Бочарова А. І. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, тому заява про скасування судового наказу задоволенню не підлягає.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року повернуто скаржнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що стаття 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня ухвала про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу, а тому ця ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року й передати справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неповне дослідження наявних у справі матеріалів, що призвело до ухвалення судового рішення, яке порушує права заявника на судовий захист.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 509/4910/21 із Овідіопольського районного суду Одеської області.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не надав належної оцінки тим обставинам, що постановлення ухвали про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу не передбачено норами ЦПК України, вказана ухвала перешкоджає подальшому розгляду справи та позбавляє заявника права на апеляційне оскарження, обмежує його доступ до правосуддя, що є неприпустимим.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2021 року ТОВ «Одесагаз-Постачання» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за оплату послуг із газопостачання.

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування зазначеного судового наказу.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд посилався на вимоги статтей 170 171 ЦПК України та зазначив, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, викладених у заяві.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апелянтом оскаржується ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу, яка не входить до переліку ухвал, зазначених в частині першій статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, щопереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес убезладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Так, у справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 167 ЦПК України встановлено, що судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини шостої статті 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.

Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви (частина друга статті 171 ЦПК України).

У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження (частина третя статті 171 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 ЦПК України повертається особі, яка її подала, якщо суд не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви, або з підстав, передбачених частиною шостою статті 170 ЦПК України повертається судом без розгляду у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу. У інших випадках заява про скасування судового наказу підлягає розгляду у відповідності до вимог частини третьої статті 171 ЦПК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: відмови у видачі судового наказу; забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів; забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову; скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову; зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення; повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; передачі справи на розгляд іншого суду; відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; затвердження мирової угоди; призначення експертизи; визначення розміру судових витрат; зупинення провадження у справі; закриття провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; окрема ухвала; стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення; відмови ухвалити додаткове рішення; роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення; повернення заяви про перегляд заочного рішення; відмови у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню; відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; повороту виконання рішення суду чи відмови у повороті виконання рішення; звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини; примусового проникнення до житла; звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника; відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу; повернення заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу; повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу; залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; відновлення повністю або частково втраченого судового провадження чи відмови в його відновленні.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що апеляційну скаргу подано на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу, яка не входить до переліку ухвал, зазначених в частині першій статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Однак особливість ухвали про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що ухвала суду про відмову у задоволенні заяви про скасування судового наказу, не переглядається в апеляційному порядку окремо від рішення суду та безпідставно повернув апеляційну скаргу, що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Подібні висновки містяться у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18), від 06 березня 2019 року у справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18), постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 61-20956св19.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направляється для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 406, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, прийняту за результатами розгляду ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року, скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта