ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 513/574/22-ц
провадження № 61-15942св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -Саратська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ставніченко Максим Віталійович, на рішення Саратського районного суду Одеської області, у складі судді Миргород В. С., від 18 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О., від 21 вересня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -Саратська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами.
2. Позов обґрунтований тим, щосторони з 1975 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
3. За час перебування у зареєстрованому шлюбі вели спільне господарство та побудували житловий будинок на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
4. 12 серпня 1987 року відповідач уклав з ОСОБА_3 договір
обміну вказаного будинку, належного подружжю, на будинок по
АДРЕСА_2 .
5. В подальшому будинку по АДРЕСА_2 було присвоєно номер «186».
6. ОСОБА_4 стверджувала, що після розірвання шлюбу у 1995 році відповідач за будинком не доглядав, грошові кошти на його утримання не надавав, у будинку не проживав. Натомість вона весь цей час проживала у спірному будинку, ремонтувала та доглядала його за власний рахунок.
7. 23 травня 2022 року з листа селищної ради вона довідалась про наявність свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , виданого на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету сільської ради №3 від 30 січня 2008 року.
8. 12 листопада 2020 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на спірний житловий будинок.
9. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- скасувати рішення виконавчого комітету Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області № 3 від 30 січня 2008 року про оформлення права власності за ОСОБА_2 на будинок
АДРЕСА_2 , як на ціле домоволодіння, яке складається з житлового кам`яного будинку, літньої кухні, веранди, сараїв, гаражу, вбиральні;
- скасувати рішення державного реєстратора Саратської районної державної адміністрації Одеської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55199642 від 18 листопада 2020 року: форма власності - приватна, розмір частки 1/1, власник -
ОСОБА_2 , об`єкт нерухомого майна - спірний житловий будинок;
- скасувати реєстрацію свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 , видане Зорянською сільською радою Саратського району Одеської області, та зареєстроване Саратським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості Саратської селищної ради Саратського району Одеської області в реєстрі за № 21973878 від 04 лютого 2008 року;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку
АДРЕСА_3 ).
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
10. Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 18 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 21 вересня 2023 року, позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, за адресою: АДРЕСА_3 . Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
11. Суди попередніх інстанцій вказали, що спірний будинок набуто сторонами за час шлюбу та відповідачем не спростовано його належність до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, в якій частки сторін є рівними.
12. Позовні вимоги про скасування рішення виконавчого комітету, скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва суди вважали неефективним способом захисту.
13. Також суди дійшли висновку, що позивачка дізнавшись про те, що відповідач зареєстрував за собою право власності на все спірне домоволодіння, звернулася до суду із розглядуваним позовом у межах строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат
Ставніченко М. В. просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. 06 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ставніченко М. В. подав касаційну скаргу на рішення Саратського районного суду Одеської області від 18 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 513/574/22.
16. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у січні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, від 22 січня 2020 року
у справі № 711/2302/18, від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16,
від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14-ц, від 07 вересня 2023 року у справі № 947/35719/21, від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16, від 20 березня 2019 року у справі № 214/4482/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18,
від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16, у справі № 645/545/17,
від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17. Від 06 жовтня 2021 року у справі № 359/4206/19, від 01 липня 2021 року у справі № 917/549/20,
від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 28 грудня 2020 року
у справі № 640/18402/19, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Вказує, що позивачка не надавала своє згоди на укладення відповідачем договору міни у 1987 році. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що попередній будинок по АДРЕСА_1 , який збудований на подарованій відповідачу земельній ділянці, належав подружжю, а тому набутий у подальшому на підставі договору міни будинок по АДРЕСА_3 належить тільки ОСОБА_2 .
19. Зауважує, що позивачкою пропущено строк позовної давності, оскільки у разі доведення належності спірного будинку до спільного майна подружжя права позивачки були порушені, як у 1987 році при укладенні договору міни без її згоди, так і у 2008 році при оформленні відповідачем права власності на спірний будинок.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
20. У січні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що відповідачем не спростовано належності спірного будинку до спільного майна подружжя, а строк позовної давності нею не пропущено.
Фактичні обставини справи
21. 23 листопада 1975 року ОСОБА_2 уклав шлюб із
ОСОБА_5 , який було розірвано 26 грудня 1995 року.
22. За відомостями особового рахунку № НОМЕР_1 погосподарської книги по АДРЕСА_1 , це домоволодіння віднесено до суспільної групи - колгоспний двір, головою якого є ОСОБА_6 , який працював в колгоспі «Дружба» Саратського району Одеської області, членами сім`ї якого є його дружина - ОСОБА_7 , син - ОСОБА_2 , невістка - ОСОБА_1 , онучки - ОСОБА_8 , 1976 року народження та ОСОБА_9 , 1981 року народження.
23. ОСОБА_2 із сім`єю вибув із колгоспного двору по АДРЕСА_1 на
АДРЕСА_1 .
24. Із 1985 року ОСОБА_2 належав будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 . У користуванні знаходилась земельна ділянка, площею
0,09 га. Житловий будинок та господарські споруди зведено у 1985 році.
25. Відповідно до договору обміну від 12 серпня 1987 року ОСОБА_2 обміняв будинок з господарськими спорудами та будівлями по
АДРЕСА_1 на належний ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими спорудами по
АДРЕСА_2 .
26. В подальшому було змінено нумерацію будинку із АДРЕСА_4 .
27. ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою:
АДРЕСА_5 , із 1987 року.
28. Рішенням Зорянської сільської ради Саратського району № 68
від 20 серпня 1993 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку по
АДРЕСА_2
у приватну власність для обслуговування будинку, площею - 0,08 га., для ведення особистого підсобного господарства, площею - 0,35 га, та у постійне користування, площею - 0,17 га.
29. Рішенням виконавчого комітету Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області № 3 від 30 січня 2008 року оформлено право власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .
30. 01 лютого 2008 року видано ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на спірний будинок.
31. 18 листопада 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
32. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
33. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
35. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
36. Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
37. Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.
38. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
39. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
40. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
41. Отже, норми статей 57 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
42. Таким чином конструкція статті 22 КпШС України та статті 60
СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
43. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц).
44. Частиною третьою статті 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
45. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України, яка діяла на момент розірвання шлюбу між сторонами.
46. Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
47. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірний житловий будинок був набутий під час шлюбу сторін, внаслідок обміну раніше збутового ними у шлюбі будинку, та відповідачем не спростована презумпція спільності права власності на майно подружжя, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне майно належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу в рівних частках шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами.
48. Судами попередніх інстанцій також правильно враховано, що позивачка із 1987 року зареєстрована та проживає у спірному будинку, спір між сторонами щодо спільного майна виник у 2022 року і саме з цього часу слід відраховувати позовну давність на звернення позивачки з позовом до суду про поділ майна.
49. Колегія суддів, погоджуючись з такими висновками, зауважує, що у цій справі відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу у період часу з 1995 року до 2022 року заперечував право ОСОБА_1 на спірний житловий будинок, в якому вона весь час була зареєстрована та безперешкодно проживала.
50. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16,
від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 28 грудня 2020 року
у справі № 345/2962/14-ц, від 07 вересня 2023 року у справі № 947/35719/21, від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16, від 20 березня 2019 року у справі № 214/4482/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18,
від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16, у справі № 645/545/17,
від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17. Від 06 жовтня 2021 року
у справі № 359/4206/19, від 01 липня 2021 року у справі № 917/549/20,
від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, на які посилався заявник в касаційній скарзі.
51. Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.
52. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
53. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
54. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
55. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
56. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
57. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
58. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ставніченко Максим Віталійович, залишити без задоволення.
2. Рішення Саратського районного суду Одеської області від 18 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников