Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 514/324/18

провадження № 61-845св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виноградівська сільська рада Тарутинського району Одеської області,

треті особи: Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 22 травня 2018 року у складі судді Кравченко П. А. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу спадкодавцю та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 3,46 га, що розташована на території Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, проте у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 156614, виданому батькові на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 27 серпня 2004 року № 324/А-2004, міститься помилка, а саме прізвище батька зазначено, як ОСОБА_4 .

Спадщину після смерті батька ОСОБА_3 прийняла її мати ОСОБА_5 , але за життя свої спадкові права не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді вказаної земельної ділянки.

Як єдиний спадкоємець першої черги після смерті своїх батьків, вона у березні 2018 року звернулася до Тарутинської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою державного нотаріуса Давидової Н. Г. від 20 березня 2018 року їй відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з пропуском шестимісячного строку звернення із заявою про прийняття спадщини. Крім того у наданих правовстановлюючих документах, а саме в державному акті серії ЯА № 156614, виданому на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 27 серпня 2004 року № 324/А-2004 на право власності на земельну ділянку площею 3,46 га, яка розташована на території Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, містяться розбіжності, а саме власник земельної ділянки у державному акті зазначений ОСОБА_4 , а прізвище спадкодавця в свідоцтві про смерть записано - ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що строк для подання заяви про прийняття спадщини нею пропущено з поважних причин, у зв`язку з тим, що вона на час смерті матері перебувала за межами України, а саме у Російській Федерації на заробітках, а тому не мала можливості вчасно звернутися до нотаріальної контори із відповідною заявою, ОСОБА_1 просила встановити факт належності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовстановлюючого документу - державного акта серії ЯА № 156614 на право власності на земельну ділянку площею 3,46 га, розташовану на території Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого 16 листопада 2004 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 27 серпня 2004 року № 324/А-2004 на ім`я ОСОБА_4 та визначити їй додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 22 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті матері, а непроживання разом з спадкодавцем, юридична необізнаність щодо строку та зайнятість позивача, не створювали для останньої об`єктивних, непереборних, істотних труднощів в поданні такої заяви, у зв`язку з чим позовні вимоги про встановлення факту належності правовстановлюючого документу спадкодавцю є передчасними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 22 травня 2018 року в частині відмови у встановленні факту належності правовстановлюючого документу спадкодавцю скасовано. Встановлено факт належності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 156614, виданого на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 27 серпня 2004 року № 324/А-2004 на ім`я ОСОБА_4 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди за № 168.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що вказані позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини є неповажними, оскільки як встановлено судом остання була присутня на похоронах матері й відповідно вказані нею обставини не перешкоджали вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що належність правовстановлюючого документу спадкодавцю не знаходиться у прямій правовій залежності від вирішення питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, й таку належність підтверджено належними доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2018 року ОСОБА_6 , через свого представника ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту належності правовстановлюючого документу спадкодавцю позивачем не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій діючи свідомо та упереджено, не визнали вказані позивачем обставини, що об`єктивно створили їй перешкоди у поданні заяви до нотаріуса про прийняття спадщини, а саме факт її тривалого перебування за межами України, поважними, фактично позбавивши останню права вільно володіти майном, яке належить її сім`ї. Також судами залишено поза увагою, що відповідачем Виноградівською сільською радою Тарутинського району Одеської області позовні вимоги визнані в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 , здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 31 травня 1965 року, актовий запис № 53.

Батько позивача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя батьки ОСОБА_1 , 16 листопада 2004 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 27 серпня 2004 року № 324/А-2004 отримали державні акти серії ЯА № 156614 та серії ЯА № 156613 на право власності на земельні ділянки площею 3,46 га, що розташовані на території Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З метою оформлення спадщини, ОСОБА_1 у березні 2018 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , яка за життя прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса Тарутинськогої районної державної нотаріальної контори Одеської області Давидової Н. Г. від 20 березня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з пропуском шестимісячного строку звернення із заявою про прийняття спадщини, та наявності у наданих правовстановлюючих документах розбіжностей щодо прізвища спадкодавця.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, оскільки у позивача не було об`єктивних, непереборних обставин та труднощів для звернення до нотаріальних органів у встановлений строк із заявою про прийняття спадщини.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, правильно виходили з того, що присутність позивача на похоронах батьків вказує на те, що ОСОБА_1 була спроможна у передбачений законом строк подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу. Разом з цим, в порядку визначеному ЦК України з відповідною заявою до нотаріуса у встановлений законодавством не звернулася.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами доказів позивача, наданих на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, а саме перебування ОСОБА_1 за межами України, на заробітках в Російській Федерації.

Доводи касаційної про те, що Виноградівською сільською радою Тарутинського району Одеської області позовні вимоги визнані в повному обсязі, є неспроможними, оскільки визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки воно суперечить закону (частина 4 статті 206 ЦПК України 2004 року).

Інші доводи касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2018 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко