Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 520/11876/19

провадження № 61-17841св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що 23 липня 2013 року відповідач отримав на зберігання від позивача кошти у сумі 1 000 000 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою. 04 травня та 08 червня 2018 року позивач направив відповідачу листи із вимогою про повернення коштів, переданих на зберігання, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 1 000 000 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2020 року у складі судді Літвінової І. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання з повернення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 000 000 доларів США відповідачем виконано, що підтверджується розпискою позивача від 07 березня 2018 року та нотаріальною заявою за підписом позивача від 07 березня 2018 року,

а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000 доларів США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що 23 липня 2013 року між сторонами було укладено два договори зберігання на загальну суму 2 000 000 доларів США, на 1 000 000 доларів США кожний. По одному правочину відповідач повернув позивачу 1 000 000 доларів США, однак по іншому правочину кошти повернуті не були, а тому позовні вимоги є обгрунтованими. Суд відхилив доводи відповідача про виконання ним своїх зобов`язань перед позивачем мотивуючи це тим, що розписка позивача

від 07 березня 2018 року щодо виконання відповідачем усіх зобов`язань фінансового характеру стосується саме тих зобов`язань, строк яких настав, однак за наявним у матерілах справи договором зберігання строк виконання на час складення вказаної розписки ще не наступив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд зробив помилковий висновок про укладення між сторонами двох договорів зберігання від 23 липня 2013 року по 1 000 000 грн кожний, який ґрунтується лише на поясненнях позивача та не підкріплений жодними доказами. 23 липня 2013 року між сторонами укладено лише один договір зберігання на суму 1 000 000 доларів США, які відповідач повернув позивачу, про що свідчить розписка та заява позивача від 07 березня 2018 року про повернення останньому коштів за договором від 23 липня 2013 року у повному обсязі. Отже зобов`язання є припиненими, а позовні вимоги безпідставними.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 липня 2013 року позивач передав відповідачу на зберігання 1 000 000 доларів США, що підтверджується складеною відповідачем розпискою.

У матеріалах справі наявна розписка від 07 березня 2018 року за підписом ОСОБА_1 , якою позивач підтверджує, що отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у загальному обсязі 3 485 600 доларів США, які були отримані ним на підставі розписок від 17 квітня, 12 травня, 06 серпня, 18 серпня 2011 року, 21 грудня 2012 року, 23 березня 2013 року та на підставі розписки від 23 липня 2013 року на суму 1 000 000 доларів США.

Відповідно до тексту наведеної вище розписки від 07 березня 2018 року позивач зазначає, що усі вищевказані кошти повернуті ОСОБА_2 у повному обсязі та належним чином; підписанням даного документу позивач підтверджує відсутність у відповідача перед ним будь-яких невиконаних зобов`язань як то фінансового, матеріального або нематеріального характеру, в тому числі по виплаті позивачу або поверненню позивачу будь-яких грошових коштів. Претензій та/або вимог фінансового та/або матеріального та/або нематеріального характеру ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 не має.

Відповідачем до матеріалів справи надано нотаріальну заяву за підписом ОСОБА_1 від 07 березня 2018 року, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В. Змістом нотаріально посвідченої заяви від 07 березня 2018 року позивач підтверджує відсутність у відповідача будь-яких невиконаних перед позивачем зобов`язань, зокрема фінансового, матеріального або нематеріального характеру, в тому числі щодо виплати або повернення ОСОБА_1 будь-яких грошових коштів.

Змістом нотаріально посвідченої заяви від 07 березня 2018 року позивач підтверджує, що усі зобов`язання (в тому числі фінансові) відповідача перед позивачем, оформлені яким би то не було способом і в якому то не було вигляді, є припиненими у зв`язку з їх виконанням ОСОБА_2 у повному обсязі, в належному вигляді і належним чином. Будь-яких претензій або вимог позивач ОСОБА_1 до відповідача не має.

04 травня 2018 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення 1 000 000 доларів США, які відповідач отримав на зберігання за договором від 27 липня 2013 року, протягом 10 днів з моменту отримання претензії.

08 червня 2018 року ОСОБА_1 повторно направив відповідачу вимогу про повернення коштів.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами першою, третьою статті 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно зі статтею 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 3-123гс14 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21) зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів за договором зберігання від 23 липня 2013 року у розмірі 1 000 000 доларів США, оскільки

ОСОБА_2 довів належними та допустимими доказами виконання зобов`язання, проведене належним чином, про що свідчать розписка та нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 07 березня 2018 року про повернення останньому коштів за договором від 23 липня 2013 року у повному обсязі.

Змістом нотаріально посвідченої заяви від 07 березня 2018 року позивач підтвердив, що усі зобов`язання (в тому числі фінансові) відповідача перед позивачем, оформлені яким би то не було способом і в якому то не було вигляді, є припиненими у зв`язку з їх виконанням ОСОБА_2 у повному обсязі, в належному вигляді і належним чином. Будь-яких претензій або вимог позивач ОСОБА_1 до відповідача не має.

Отже, відповідач виконав належним чином зобов`язання, яке виникло з договору зберігання від 23 липня 2013 року і повернув ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000 доларів США. ОСОБА_1 прийняв виконання зобов`язання, про що двічі у розписці та нотаріально посвідченій заяві вказав про належне виконання відповідачем усіх зобов`язань (в тому числі фінансові), у зв`язку із чим права та обов`язки сторін договору зберігання

від 23 липня 2013 року є припиненими.

Таким чином, позивач визнав та прийняв виконання відповідачем усіх зобов`язань відповідача, яке проведене належним чином.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з наданого позивачем договору від 23 липня 2013 року, у ньому не зазначено строку повернення переданих на зберігання коштів (а. с. 7, т. 1), отже, строк виконання цього зобов`язання настає після вимоги кредитора.

Оскільки у заяві та розписці від 07 березня 2018 року ОСОБА_1 заявив про виконання усіх фінансових та матеріальних зобов`язань ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно вважав ці заяви належним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань.

При цьому сама по собі наявність у позивача оригіналу договору від 23 липня 2013 року не свідчать про невиконання відповідачем зобов`язань за цим договором, з огляду на заяву та розписку ОСОБА_1 від 07 березня

2018 року про виконання ОСОБА_2 усіх зобов`язань, у тому числі і по договору від 23 липня 2013 року.

Мотиви суду апеляційної інстанції про те, що вказане стосується зобов`язання, строк виконання яких настав, тоді як за зобов`язанням від 23 липня 2013 року на час складення розписки та заяви від 07 березня 2018 року строк виконання ще не наступив є необґрунтованими, оскільки у розписці та заяві від 07 березня 2018 року вказано про усі зобов`язання без винятку.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що 23 липня 2013 року між сторонами було укладено два договори зберігання на загальну суму 2 000 000 доларів США, на 1 000 000 доларів США кожний, однин з яких відповідачем виконано, а інше зобов`язання на суму 1 000 000 доларів США залишилось невиконаним, є помилковими, оскільки ґрунтуються лише на поясненнях позивача, які не підкріплені жодними доказами, отже на припущеннях, що заборонено у силу вимог частини шостої статті 81 ЦПК України.

Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами двох аналогічних правочинів 23 липня 2013 року на загальну суму

2 000 000 доларів США, а свідчать лише про те, що сторони 23 липня 2013 року уклали один договір зберігання на суму 1 000 000 доларів США, у якому не було зазначено строку повернення переданих на зберігання грошових коштів.

Отже, суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про укладення 23 липня 2013 року двох правочинів, оскільки власноруч складеною розпискою та посвідченою нотаріусом заявою від 07 березня 2018 року позивач підтвердив виконання відповідачем усіх зобов`язань за договорами зберігання, у тому числі й

від 23 липня 2013 року, та вказав на припинення усіх зобов`язань, яким би то не було способом і в якому то не було вигляді вони оформлені не були.

За змістом заяви, будь-яких претензій або вимог ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 не має.

Слід зазначити, що справжність свого підпису на розписці та нотаріально посвідченій заяві від 07 березня 2018 року позивач не оспорював, отже, презумпція їх правомірності не спростована.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У справі, яка переглядається, позивач 07 березня 2018 року заявив про виконання відповідачем усіх зобов`язань за договорами зберігання, у тому числі й за договором від 23 липня 2013 року, однак усупереч своїй заяві у травні 2019 року звернувся до суду із цим позовом, в якому вказав про невиконання відповідачем зобов`язань за договором зберігання від 23 липня 2013 року та просив стягнути кошти за цим зобов`язанням у розмірі 1 000 000 доларів США.

За наведених обставин, враховуючи викладений правовий висновок Верховного Суду, описана поведінка позивача не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та тлумаченню обставин справи. Суд дійшов переконання, що така поведінка спрямована на створення в оточуючих та учасників процесу помилкового уявлення про підставність позову та добросовісність позивача.

Зазначене було правильно враховано судом першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Отже, з огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, такою, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, не спростувавши висновки суду першої інстанції, не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року скасувати

і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта