Постанова

Іменем України

03 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 520/12076/15

провадження № 61-15855св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви ПАТ «ОТП Банк»

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 05 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-502/055/2007, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США на споживчі цілі строком до 05 грудня 2019 року зі сплатою відсотків за плаваючою відсотковою ставкою 5,99 % річних + FIDR.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань у відповідачки виникла заборгованість: за тілом кредиту у розмірі 21 424,14 доларів США і за відсотками у розмірі 2 375,98 доларів США, та у зв`язку з цим нарахована пеня у розмірі 129,37 грн.

ПАТ «ОТП Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 23797,12 доларів США.

Зміст зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 .

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним.

Вважала кредитний договір від 05 грудня 2007 року недійсним, оскільки при його укладенні банк ввів її в оману шляхом приховування за допомогою маніпуляцій інформації щодо істотної умови кредитної угоди - абсолютного значення подорожчання кредиту, що відповідно до статті 229 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати кредитний договір від 05 грудня 2007 року № ML-502/055/2007, укладений між нею і ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 28 серпня 2019 року у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» та зустрічного позовову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанцїі виходив із недоведеності позовних вимог ПАТ «ОТП Банк». Суд зазначив, що банк не надав належних доказів на підтвердження наявності боргу у заявленому розмірі та не спростував висновку судово-економічної експертизи № 18-2774/2775 від 25 грудня 2018 року про відсутність заборгованості.

Суд вказав, що на момент укладення договору банк належним чином не повідомив позивачку як споживача про істотні умови договору, а саме про сукупну вартість кредиту, що підтверджено висновком судово-економічної експертизи, в якій зазначено про неможливість встановлення з наданих банком документів підстав для збільшення відсоткової ставки - 5,99 % і 4,99 % річних до 12,49 %, 13,49 % і 15,49 % відсотків у різні періоди, так як можливість встановлення таких відсотків не визначена під час укладення кредитного договору. Також експерт зазначив про відсутність належних угод, у яких до відома позичальника доводились коливання плаваючої відсоткової ставки (FIDR), та наявність платежів на користь третіх осіб, які пов`язані із обслуговуванням кредиту, послуги нотаріуса, оцінювача, страхування від нещасного випадку, які не включені до графіку платежів. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними (аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13). Під час укладення кредитного договору позичальнику (споживачу) не були належним чином доведені істотні умови договору, що є підставою для визнання недійним кредитного договору в частині можливості застосування таких умов подорожчання сукупної вартості кредиту, однак ураховуючи пропуск споживачем позовної давності, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 належить відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 28 серпня 2019 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та прийнято нову постанову.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 05 грудня 2007 року № ML-502/055/2007 у розмірі 22 226,18 доларів, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 424,14 доларів США, заборгованість за відсотками - 802,04 доларів США, пеня - 129,37 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- колегія суддів не приймає до уваги висновок судово-економічної експертизи від 25 грудня 2018 року № 18-2774/2775, оскільки експертом висновок про відсутність заборгованості за кредитним договором був зроблений помилково. Обраховуючи суму погашень, експерт вважав, що банком не доведено обґрунтування застосування додатку № 1 до кредитного договору при розрахунку до сплати відсотків. Разом з тим кредитним договором передбачено сплату відсотків за плаваючою відсотковою ставкою: фіксований відсоток + FIDR, чітко визначено порядок і особливості розрахунку FIDR, встановлено, що плаваюча ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, при цьому така процентна ставка може змінюватись в порядку, визначеному договором;

- Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 203/1329/14 (провадження № 61-28181св18) зазначив, що «з матеріалів справи вбачається, що пунктом 3 частини № 1, пунктом 1.4 частини № 2 кредитного договору сторони в повній мірі дійшли згоди щодо розміру процентів за користування кредитом, визначивши її у формі плаваючої процентної ставки у вигляді фіксованого відсотку + FIDR. Особливості і порядок розрахунку FIDR, а також джерело ознайомлення із його розміром сторони чітко визначили в самому кредитному договорі. Додатковим способом ознайомлення із розміром FIDR є веб-сайт банку. Відтак, підстав вважати відсутньою домовленість сторін з приводу даної умови кредитного договору немає, як і підстав вважати спірний кредитний договір неукладеним в цій частині. Врахувавши, що плаваючий характер процентної ставки за спірним кредитним договором погоджено сторонами договору, а отже позичальником фактично було надано згоду на можливість зміни банком у подальшому розміру процентної ставки, суди дійшли обґрунтованого висновку відмову у задоволенні позовних вимог в частині про визнання спірного кредитного договору неукладеним в частині пункту 3 частини № 1 договору щодо ставки FIDR». За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновку експерта;

- 31 серпня 2015 року банк звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 21 424,14 доларів США, за відсотками у розмірі 2 375,98 доларів США та пені у розмірі 129,37 грн. 17 грудня 2014 року кредитор направив ОСОБА_1 письмову вимогу, в якій вимагав від позичальника дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором: тіла кредиту у розмірі 21 574,14 доларів США, відсотків у розмірі 802,04 доларів США, пені в розмірі 115,97 грн. Вимоги банку про стягнення відсотків після 17 грудня 2014 року (з дня направлення вимоги) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі

№ 14-10цс18, справі № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року, справі № 723/304/16-ц від 23 жовтня 2019 року, справі № 1519/2-3165/11 від 03 листопада 2019 року, справі № 461/10610/13-ц від 10 квітня 2019 року. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими;

- колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором від 05 грудня 2007 року № ML-502/055/2007 у розмірі 22 226,18 доларів, з яких: тіло кредиту у розмірі 21 424,14 доларів США, відсотки за кредитом у розмірі 802,04 доларів США, пеня у розмірі 129,37 грн.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що:

- апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи та здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції за її відсутності;

- відповідно до висновку експерта від 25 грудня 2018 року № 18-2774/2775 станом на дату подачі позовної заяви в розрахунку заборгованості до позовної заяви сума боргу не відповідає розрахунку, який надавався до суду в додаткових поясненнях. Відповідно до розрахунку заборгованості, який було надано суду, встановлено інший розрахунок заборгованості, що не збігається з попереднім розрахунком, а тому можна зробити висновок, що матеріали справи містять декілька різних розрахунків заборгованості, сума яких відрізняється, та в ході експертного дослідження не було встановлено, який саме з розрахунків є правильним та його слід застосовувати для визначення суми заборгованості за договором. У ході проведення експертного дослідження експерт неодноразово наголошував на неможливості визначення сукупної вартості кредиту, так як сума, яка міститься в розрахунку графіка погашення, не відповідає ні процентній ставці, вказаній в договорі, а ні іншими умовами договору. Наведене свідчить, що при укладенні договору працівниками банку навмисно введено в оману споживача з метою укладення договору на вкрай невигідних умовах;

- під час проведення експертного дослідження експерт неодноразово зазначав, що в результаті дослідження документів та матеріалів справи неможливо визначити процентну ставку, яка повинна застосовуватися відповідно до умов договору, так як умовами договору передбачено, що для розрахунку відсотків за користування кредитом використовується плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка та процентної ставки FIDR. Зокрема, ставка FIDR визначається як процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожних кредитам у валюті кредиту банку, на строк 366 днів процентів після закінчення строку депозитного договору в залежності від зміни вартості ресурсів банку за ставкою FIDR. Під час дослідження не було встановлено, як змінювалась процентна ставка, та чи доводився її розмір до відома позичальника. Тому розмір єдиної відсоткової ставки, вказаної у договорі та яка може бути застосована, становить 5,99 % річних;

- експерт зазначив, що з позичальником не погоджувалась зміна відсоткової ставки з 5,99 відсотків річних до 4,99 % річних. У графіку платежів, які є додатком до кредитного договору, визначена відсоткова ставка 12,49 %, яка не передбачена договором. До графіку платежів не включенні платежі на користь третіх осіб, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, страхуванням від нещасного випадку, розрахунково-касовим обслуговуванням, послуги нотаріуса, послуги оцінювача та ін. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними;

- в експертному дослідженні зазначено, що розрахунок абсолютного значення подорожчання кредиту та розмір реальної відсоткової ставки розраховано виходячи з суми 50 000,00 доларів кредитних коштів, але фактично сума кредиту є меншою, оскільки із суми кредитних коштів необхідно вирахувати кошти на оплату третім особам за додаткові супутні послуги. У зв`язку з цим неможливо обґрунтувати абсолютного значення подорожчання кредиту, яке визначене-в графіку платежів у розмірі 40 634,18 грн, а також розмір відсоткової ставки 16,58 % річних з урахуванням того, що вона не відповідає ані умовам договору, ані графіку платежів. Крім того, договором не передбачено положення щодо зменшення суми кредитних коштів, які надаються позичальнику, на суму коштів сплачених на користь третіх осіб;

- загальний розмір внесених нею як позичальником коштів у якості погашення кредиту становить 60 268,66 доларів США. Розрахунок заборгованості, наданий банком як додаток до кредитного договору, не є обґрунтованим та не може бути прийнятий судом як підстава для стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, експертом на аркуші справи 231 том 3 зазначено, що за період з 07 січня 2008 року по 31 серпня 2015 року на виконання кредитного договору позичальником здійснювалися платежі за встановленим банком додатку номер 1 до договору графіком, сума здійснення платежів позичальником є більшою, ніж визначена сума до сплати за графіком платежів. Таким чином, виходячи з процентної ставки зазначеної в договорі кредит є повністю погашений позичальником. Враховуючи, що експертом, який має спеціальну освіту, не було можливості визначити абсолютне подорожчання кредиту та підтвердити умови договору, які на визначалися банком, позичальник без спеціальної освіти звісно не міг розуміти всіх істотних умов договору, оцінювати реальні ризики, переплату, розмір відсотків на день укладання договору, що дозволяє зробити висновок про те, що банком було введено позичальника в оману з метою укладення даного договору та створення ілюзії більш вигідних умов аніж насправді були передбачені;

- щодо 11-ої колонки абсолютного подорожчання кредиту експерт вказав, що неможливо обґрунтувати відображення банком суми абсолютного значення подорожчання кредиту, яка визначена у гривневому еквіваленті в розмірі 46 304,18 грн та ця сума не відповідає розрахунку відповідно до постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Таким чином, банк навмисно ввів в оману позичальника, а додаток до договору не відповідає його умовам та розрахунку заборгованості, наданої до суду;

- під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, сплачуючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині задоволених позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 5 частини першої 1 статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 05 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США.

Згідно з пунктом 1.1 договору кредит надається строком до 05 грудня 2019 року на споживчі цілі.

У пункті 3 договору сторони узгодили фіксований відсоток у розмірі 5,99 % річних та плаваючу процентну ставку FIDR по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. При цьому така процентна ставка може змінюватись в порядку, визначеному договором.

Порядок виконання зобов`язань за кредитним договором встановлений пунктами 1, 5 частини № 2 кредитного договору, згідно з яким погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розміри та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом безготівково перерахування на поточний рахунок.

Додатковим договором від 05 січня 2009 року за № 1 до кредитного договору № ML-502/055/2007 сторони погодили фіксований відсоток у розмірі 4,99 % річних та плаваючу процентну ставку FIDR по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. При цьому така процентна ставка може змінюватись в порядку, визначеному договором.

Відповідно до досудової вимоги від 17 грудня 2014 року банк вимагає від позичальника дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором у розмірі суми кредиту 21 574,14 доларів США, суми процентів за користування кредитом у розмірі 802,04 доларів США, пені в розмірі 115,97 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 08 липня 2015 року розмір заборгованості за тілом кредиту становить 21 424,14 доларів США, за відсотками - 2 375,98 доларів США, пені - 129,37 грн.

Відповідно до висновку експерта від 25 грудня 2018 року № 18-2774/2775 оскільки наданими на дослідження експерту документами та матеріалами справи документально не доведено обґрунтування застосування у додатку № 1 до кредитного договору при розрахунку до сплати процентів з 07 січня 2008 року до 05 лютого 2009 року за ставкою 13,49 % річних, з 05 лютого 2009 року до 06 липня 2009 року за ставкою 15,49 % річних, з 06 липня 2009 року до 08 липня 2015 року за ставкою 12,49 % річних, то при дослідженні за умовами кредитного договору з застосуванням процентної ставки, узгодженої сторонами в розмірі 5,99 % річних за період з 07 січня 2008 року до 05 січня 2009 року, та в розмірі 4,99 % за період з 05 січня 2009 року до 31 серпня 2015 року, станом на 05 травня 2014 року ОСОБА_1 повернуто суму кредиту в розмірі 50 000,00 доларів США та відсотки в розмірі 8 355,84 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 496/3676/17 (провадження № 61-12728св21) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) вказано, що:

«цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

- 05 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США на споживчі цілі зі строком повернення до 05 грудня 2019 року зі сплатою відсотків за ставкою 5,99 % річних + FIDR;

- відповідно до досудової вимоги від 17 грудня 2014 року банк вимагає від позичальника дострокового виконання зобов`язань за кредитним, а саме сплати тіла кредиту у розмірі 21 574,14 доларів США, відсотків за користування кредитом у розмірі 802,04 доларів США, пені в розмірі 115,97 грн. Згідно з розрахунком кредитної заборгованості станом на 08 липня 2015 року заборгованість за тілом кредиту становить 21 424,14 доларів США, за відсотками - 2 375,98 доларів США, а також нарахована пеня за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 129,37 грн.

При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення боргу апеляційний суд врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Установивши, що на підставі досудової вимоги від 17 грудня 2014 року банк вимагав від позичальника дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість вимог банку про стягнення відсотків, нарахованих за період з 17 грудня 2014 року.

Оскільки позичальник не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором від 05 грудня 2007 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову банку про стягнення заборгованості.

Твердження у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не повідомив ОСОБА_1 про розгляд справи і розглянув справу за її відсутності, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегія суддів відхиляє.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження

№ 61-175сво21) зроблено висновок, що «для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм. Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін».

У постанові Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року вказано, що: «В судове засідання, призначене на 24 березня 2021 року сторони не з`явились, всі були сповіщені належним чином (а. с. 103-107 т. 4). На адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладання розгляду справи, у зв`язку з хворобою (а. с. 108-109 т. 4). Вирішуючи питання про слухання справи у відсутності учасників справи, колегія суддів залишає заяву про відкладення розгляду справи без задоволення, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що справа за апеляційною скаргою АТ «ОТП Банк» в суді апеляційної інстанції перебуває з грудня 2019 року, та враховуючи, що судову повістку про розгляд справи 24 березня 2021 року, ОСОБА_1 отримала 15.02.2021 року, проте звертаючись до суду з заявою не надала докази на підтвердження поважних причин про відкладення справи, колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів (а. с. 104 т. 4). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (30 березня 2021 року)». У резолютивній частині постанови Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року вказано, що: «Повний текст судового рішення складений 30 березня 2021 року».

Зважаючи на те, що у судове засідання на 24 березня 2021 року відповідачка була повідомлена належним чином, того ж дня відбувся розгляд справи за відсутності учасників справи, рішення ухвалене в день його підписання 30 березня 2021 року, підстав вважати, що апеляційний суд не повідомив ОСОБА_1 про розгляд справи, немає.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги про односторонню зміну процентної ставки банком.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 752/17437/15-ц (провадження № 61-27829св18) зазначено, що «укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки (п.п.1.4.1.1.5. ч. 2 Кредитного договору). Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами кредитного договору. Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання спірних договорів недійсними».

Підписавши кредитний договір, позичальник погодилася на сплату відсотків за плаваючою відсотковою ставкою, а тому зміна розміру відсотків з урахуванням показника FIDR не свідчить про односторонню зміну відсоткової ставки з боку банку.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновок експерта від 25 грудня 2018 року № 18-2774/2775. Як свідчить аналіз оскарженої постанови, апеляційний суд мотивовано не погодився із висновками, викладеними експертом у дослідженні.

Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 колегія суддів відхиляє. У цій постанові зазначено, що «положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними». Натомість у справі, що переглядається, у пункті 3 кредитного договору від 05 грудня 2007 року сторони узгодили фіксований відсоток у розмірі 5,99 % річних та плаваючу процентну ставку FIDR по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, при цьому така процентна ставка може змінюватись в порядку, визначеному договором.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 496/3676/17 (провадження № 61-12728св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.

Оскільки постанова апеляційного суду в оскарженій частині залишена без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у частині задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар