Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 520/125/15

провадження № 61-11693св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, Комунальне підприємство «ЖКС Чорноморський»,

третя особа - Департамент житлового комунального господарства Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2018 року у складі судді Бескровного Я. В., постанову Одеського апеляційного суду від 09 липня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради та КП «ЖСК Чорноморський», третя особа - Департамент житлового комунального господарства Одеської міської ради, про визнання права постійного користування квартирою та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що на підставі посвідчення на тимчасове відселення до маневрового житлового фонду міста від 22 червня 1990 року, яке було видано матері позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 постійно мешкає в квартирі АДРЕСА_1 на період проведення капітального ремонту у будинку АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що матір ОСОБА_1 померла у 2012 році.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право постійного користування квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідачів укласти з ним договір найму жилого приміщення за вказаною адресою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для визнання права постійного користування квартирою та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 липня 2020 року рішення місцевого судузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

09 жовтня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 у 1990 році була прописана за договором піднайму на 5 років за адресою: АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 народився син ОСОБА_1 .

У зв`язку з проведенням капітального ремонту квартири АДРЕСА_4 , у червні 1990 року ОСОБА_2 видано посвідчення на тимчасове відселення в маневрений житловий фонд міста Одеси у квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі виданого посвідчення ОСОБА_2 разом зі своїм сином ОСОБА_1 вселилася тимчасово без реєстрації у квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тимчасовим відселенням до квартири АДРЕСА_1 , з 01 червня 1990 року на ім`я ОСОБА_2 відкрито особистий рахунок для сплати побутових та житлових послуг.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

ОСОБА_1 у період з 18 лютого 2009 року по 31 липня 2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , з 09 лютого 2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

01 березня 2014 року особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_7 на ім`я ОСОБА_2 був закритий.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Питання дотримання права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин регулюється Житловим кодексом УРСР (далі - ЖК УРСР).

Відповідно до статті 101 ЖК Української РСР при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов`язаний надати наймачеві та членам його сім`ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення. У разі відмовлення наймача від переселення в інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку.

Маневрений житловий фонд як житло, призначене для тимчасового проживання переселених громадян, належить до житлового фонду спеціального призначення.

Таким чином, проживання громадян в приміщеннях маневрового відселенського фонду являється тимчасовим і можливо, зокрема, у зв`язку з відселенням громадян із жилих будинків міської ради на період їх капітального ремонту.

Приміщення маневрового відселенського фонду не входять у жилий фонд для надання громадянам у порядку поліпшення житлових умов.

Аналогічні приписи містяться в Інструкції "Про порядок використання маневрового відселенського житлового фонду в місті Одесі", затвердженою рішенням виконкому Одеської міської ради від 03.10.68. №729.

Частиною першою статті 58 ЖК України встановлено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення.

У статті 64 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами встановлено, що спірна квартира, яка була віднесена до маневреного житлового фонду, на підставі посвідчення на тимчасове відселення до маневреного житлового фонду міста від 22 червня 1990 року, виданого ЖКО Малиновського району м.Одеси, у відповідності до положень частини першої статті 101 ЖК України була надана матері позивача ОСОБА_2 для тимчасового проживання разом з сином ОСОБА_1 на час проведення капітального ремонту квартири АДРЕСА_4 , яка свого часу надавалася їй для проживання за договором піднайму на 5 років.

При цьому рішення виконкому про надання спірного житла у постійне користування позивачу або його матері в установленому законом порядку не приймалось, ордеру, який дає право на постійне проживання у вказаній квартирі, не видавалося.

При цьому належні і допустимі докази того, що позивач з моменту заселення постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 , суду не надані.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 18 лютого 2009 року по 31 липня 2013 року (тобто і на час смерті ОСОБА_2 ) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , а з 09 лютого 2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

З огляду на викладене є необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо відсутності у позивача іншого житла.

Посилання позивача про неповідомлення його та його матері про закінчення капітального ремонту у будинку АДРЕСА_2 не може бути взято до уваги, оскільки квартира № 1 у вказаному будинку була надана у 1990 роців користування ОСОБА_2 за договором піднайму на 5 років. Крім того, вимог щодо вказаної квартири позивачем у цій справі не заявлено.

При таких обставинах, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні докази, встановивши обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, з`ясувавши, що позивач у встановленому законом порядку не набув права постійного користування спірною квартирою та має у користуванні інше житло, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про доведеність наявності підстав для задоволення позову є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Фактично вказані доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанційухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 09 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев