Постанова
Іменем України
24 березня 2020 року
м. Київ
справа № 520/12641/17
провадження № 61-14908св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А. Сегеди С. М., Цюри Т. В.,у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів іпотеки, скасування державної реєстрації права власності.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів іпотеки, скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_7 на праві приватної власності належало 26/50 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м та земельна ділянка, площею 0,0633 га, за цією ж адресою, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
За час життя, він склав заповіт від 29 березня 2014 року на ім`я позивача. У встановлений законом шестимісячний термін вона звернулась із заявою до Третьої Одеської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після його смерті. Отримати свідоцтво про право на спадщину вона не змогла в зв`язку з оспоренням його сином - ОСОБА_5 заповіту.
За наслідком розгляду справи між нею - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08 липня 2015 року, відповідно до якої визнано за ОСОБА_1 , право власності: на 2/3 частини від 26/50 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що складається відповідно до технічного паспорту від 18 вересня 2014 року з житлового будинку - літ. А, сарай - літ. В, И, К, П, Т, гараж - літ. Ч, вбиральня - літ. Я, Л, альтанка - літ. З, 1, 2, 4, 8, 10-12 - огорожа, І, II, IV, V - мостіння, III, IV - шахта; на 2/3 земельної ділянки, площею 0,0633 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:34:004:0010.
Зареєструвати за собою право власності на вищевказане нерухоме майно на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 08 липня 2015 року по цивільній справі № 520/15855/14-ц вона не встигла. В подальшому довідалась, що нерухоме майно, яке їй належало на праві власності незаконно перейшло до 3-х осіб.
Так, 08 лютого 2017 року між ОСОБА_7 , від імені якого на підставі довіреності від 24 липня 2006 року діяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстровані в реєстрі за № 122, 123 за умовами якого ОСОБА_7 продав ОСОБА_3 нерухоме майно: 26/50 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м та земельну ділянку, площею 0,0633 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Останнім власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_4 , відомості щодо 26/50 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м відсутні.
Позивач зазначає, що вказані договори купівлі-продажу є недійсними так як ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, здійснив продаж майна, яке належало ОСОБА_7 , після смерті останнього, а відповідно до частини першої статті 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у тому числі у разі смерті особи, яка видала довіреність, у зв`язку з чим, ОСОБА_2 не мав повноважень для відчуження майна, яке належало ОСОБА_7 . За час життя ОСОБА_7 взагалі не видавав довіреність, яка була нібито посвідчена 24 липня 2006 року приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б., зареєстрована в реєстрі за № 242, на підставі якої діяв ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що розділ у реєстрі стосовно земельної ділянки, площею 0,0633 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - об`єкт нерухомого майна закрито, право власності погашено 11 жовтня 2017 року на підставі заяви власника - ОСОБА_4 про поділ об`єкта нерухомого майна № 2109 від 21 вересня 2017 року, засвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С.
Земельна ділянка, яка перейшла їй в порядку спадщини розподілена на дві частини та в реєстрі зареєстрована як 2 земельні ділянки: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, за тією ж адресою, власником яких зазначений ОСОБА_4 .
Розділ щодо нерухомого майна - 26/50 частин житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 - право власності зареєстроване за ОСОБА_3 та припинено 16 лютого 2017 року. Розділ щодо даного нерухомого майна закрито 03 березня 2017 року на підставі довідки № 16/17 від 15 лютого 2017 року про знищення об`єкту нерухомого майна, виданої ФОП ОСОБА_9 .
Позивач зазначає, що ОСОБА_4 незаконно набув право власності на нерухоме майно, оскільки ОСОБА_3 придбав спірний об`єкт нерухомості на підставі договору, який є недійсним. Позивач вказує, що земельна ділянка, площею 0,0633 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, яка була розподілена на вказані дві земельні ділянки, незаконно вибула з її власності.
16 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С., зареєстрований в реєстрі за № 270, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також того ж дня між тими ж особами був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С., зареєстрований в реєстрі за № 268, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що внаслідок свавільних дій, спрямованих на захоплення її майна, спочатку було розділено земельну ділянку на дві частини, а в подальшому, з метою приховати спірне майно від виконання рішення суду в майбутньому, укладено фіктивні договори іпотеки з ОСОБА_6 .
Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка вибула з її володіння поза її волею, шляхом підроблення документів, незаконного втручання в державний реєстр власності на нерухоме майно, з якого незаконно виключили записи про арешт спірної земельної ділянки, за наслідком чого, відповідачем ОСОБА_4 , в свою чергу, спірна земельна ділянка придбана за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати.
Позивач стверджує, що ОСОБА_4 не мав права передавати в іпотеку спірні земельні ділянки за вказаними договорами іпотеки, так як набув їх у власність в незаконний спосіб.
Позивач, з урахуванням неодноразових уточнень позовних вимог, просила суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 08 лютого 2017 року, а саме стосовно 26/50 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м, укладений між ОСОБА_7 , від імені якого на підставі довіреності від 24 липня 2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б., зареєстрованої в реєстрі за № 242, діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстрований в реєстрі за № 123;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2017 року, а саме стосовно земельної ділянки площею 0,0633 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений між ОСОБА_7 , від імені якого на підставі довіреності від 24 липня 2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б., зареєстрованої в реєстрі за № 242, діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстрований в реєстрі за № 122;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 земельні ділянки, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 ;
- скасувати записи про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 ;
- визнати за нею права власності на 2/3 частки земельних ділянок, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 ;
- визнати недійсним договір іпотеки від 16 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С., зареєстрований в реєстрі за № 270;
- визнати недійсним договір іпотеки від 16 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С., зареєстрований в реєстрі за № 268;
- скасувати записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою та встановлення заборон на нерухоме майно щодо земельних ділянок площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договорів іпотеки від 16 лютого 2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С., зареєстрованих в реєстрі за № 268 та № 270.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів іпотеки, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 08 лютого 2017 року, а саме стосовно 26/50 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м, укладений між ОСОБА_7 , від імені якого на підставі довіреності від 24 липня 2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б., зареєстрованої в реєстрі за № 242, діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстрований в реєстрі за № 123.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2017 року, а саме стосовно земельної ділянки, площею 0,0633 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений між ОСОБА_7 , від імені якого на підставі довіреності від 24 липня 2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б., зареєстрованої в реєстрі за № 242, діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., зареєстрований в реєстрі за № 122.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірний будинок, як об`єкт цивільних прав, на момент винесення судом рішення - не існує, у зв`язку із його повним знесенням. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на підставі заяви про поділ об`єкта нерухомого майна № 2109 від 21 вересня 2017 року стосовно земельної ділянки, площею 0,0633 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, створені саме земельні ділянки: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, власником яких зазначений ОСОБА_4 . Вимоги позивача щодо витребування майна з чужого незаконного володіння стосуються саме новоствореного нерухомого майна - земельних ділянок: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, за адресою: АДРЕСА_1 , стосовно яких позивачем також не надано доказів виникнення права власності.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 30 серпня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2018 року скасовано в частині відмови в позовних вимогах щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів іпотеки, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису майна обтяження майна іпотекою та встановлення заборони.
Скасовано записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельні ділянки, площею 0,0316га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052,та площею 0,0317га, кадастровий номер 5110136900:34:004:051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2/3 частини земельної ділянки: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини цих земельних ділянок.
В позовних вимогах щодо визнання недійсними договорів іпотеки від 16 лютого 2018 року та в скасуванні записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою та встановлення заборони відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі інформації, отриманої з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно № 105039432 від 24 листопада 2017 року, яка є належним, допустимим та достатнім доказом - доведено та встановлено факт того, що спірні земельні ділянки: кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, площею 0,0316 га, та кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, площею 0,0317 га, зареєстровані за відповідачем ОСОБА_4 , утворені в результаті поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, площею 0,0633 га, яка була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_4 . Сама по собі зміна кадастрового номеру з однієї земельної ділянки на дві інші за рахунок їх поділу не відноситься до новоствореного майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребування з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 земельних ділянок скасувати і залишити в силі рішення першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 520/12641/17, витребувано її з Київського районного суду м. Одеси.
08 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Відповідач ОСОБА_4 оскаржує в касаційному порядку постанову апеляційного суду лише в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з незаконного володіння.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено принцип змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. Суд у вказаній справі не обмежився лише керуванням ходом процесу, а самостійно почав вираховувати площу земельних ділянок, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вдався до припущень.
Позивач не набула права на витребування майна, оскільки таким правом наділений лише власник майна.
У касаційній скарзі зазначається, що позивач ніколи не володіла (ні фактично, ні юридично) будинком та земельною ділянкою, протягом чотирьох років не реалізувала своє право на оформлення спадщини та не отримала свідоцтво на спадщину на частину оспорюваного по вказаній справі нерухомого майна.
Позивач не оскаржувала дій державного реєстратора щодо внесення записів про реєстрацію права власності на вищезазначені земельні ділянки за ОСОБА_4 , державний реєстратор є належним відповідачем за такою вимогою.
Рішення апеляційного суду суперечить статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права мирно володіти своїм майном, оскільки ОСОБА_4 безпосередньо не порушив вимоги закону.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що твердження ОСОБА_4 не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_7 на праві приватної власності належало нерухоме майно, у тому числі: 26/50 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 12 липня 1983 року № 3-7240, дата реєстрації 15 липня 1983 року; та земельна ділянка, площею 0,0633 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серія ОД № 061019 від 01 липня 2004 року, зареєстрованого за № 0104505000967, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.
За час життя, ОСОБА_7 склав заповіт, який посвідчений 29 березня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1269, згідно з яким ОСОБА_7 на випадок своєї смерті здійснив розпорядження, а саме усе майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він, згідно з законом буде мати право, яке йому буде належати на день смерті, заповів - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як стверджує позивач, вона у встановлений законом шестимісячний термін звернулась з заявою до Третьої Одеської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_4 син померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_5 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Василенко О. В., про визнання заповіту недійсним, який в подальшому доповнював та просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним заповіт від 29 березня 2014 року, складений ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_1 , та визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 26/50 частин будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0633 га за вказаною адресою після смерті ОСОБА_7 (справа № 520/15855/14-ц).
За наслідком розгляду вказаної справи, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08 липня 2015 року, відповідно до якої:
- визнано за ОСОБА_5 право власності: на 1/3 частини від 26/50 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що складається відповідно до технічного паспорта від 18 вересня 2014 року з житлового будинку - літ. А, сарай - літ. В, И, К, П, Т, гараж - літ. Ч, вбиральня - літ Я, Л, альтанка - літ. З, 1, 2, 4, 8, 10-12 - огорожа, І, ІІ, IV, V - мостіння, III, IV - шахта, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 та належала йому на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 12 липня 1983 року № 3-7240, дата реєстрації 15 липня 1983 року; на 1/3 частку земельної ділянки, площею 0,0633 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що відкрилась після смерті ОСОБА_7 та належала померлому на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серія ОД № 061019 від 01 липня 2004 року та зареєстрованого за № 0104505000967, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010;
- визнано за ОСОБА_1 право власності: на 2/3 частини від 26/50 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що складається відповідно до технічного паспорта від 18 вересня 2014 року з житлового будинку - літ. А, сарай - літ. В, И, К, П, Т, гараж - літ. Ч, вбиральня - літ. Я, Л, альтанка - літ. З, 1, 2, 4, 8, 10-12 - огорожа, І, II, IV, V - мостіння, III, IV - шахта, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 та належала йому на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 12 липня 1983 року № 3-7240, дата реєстрації 15 липня 1983 року; та на 2/3 частки земельної ділянки, площею 0,0633 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що відкрилась після смерті ОСОБА_7 та належала померлому на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серія ОД № 061019 від 01 липня 2004 року та зареєстрованого за № 0104505000967, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010.
08 лютого 2017 року між ОСОБА_7 , від імені якого на підставі довіреності від 24 липня 2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б., зареєстрованої в реєстрі за № 242, діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстрований в реєстрі за № 123, за умовами якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_3 придбав нерухоме майно: 26/50 частин житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м та був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстрований в реєстрі за № 122, за умовами якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_3 придбав нерухоме майно: земельну ділянку, площею 0,0633 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
ОСОБА_2 на підставі вказаної довіреності уклав 08 лютого 2017 року договори купівлі-продажу, на підставі яких розпорядився від імені ОСОБА_7 належним йому на праві власності нерухомим майном, вже після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
08 лютого 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито розділ та проведено реєстрацію земельної ділянки.
08 лютого 2017 року зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 122.
20 березня 2017 року зареєстровано право власності - за ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою С. А., зареєстрованого в реєстрі за № 557.
01 серпня 2017 року зареєстровано право власності - за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О., зареєстрованого в реєстрі за № 676.
11 жовтня 2017 року право власності ОСОБА_4 погашено на підставі заяви про поділ об`єкта нерухомого майна від 21 вересня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С., зареєстрованої в реєстрі за № 2109.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та/або неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового/реального результату.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 248 ЦК України встановлено, що представництво за довіреністю припиняється у разі зокрема:смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.
Довіреність від 24 липня 2006 року, посвідчена приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б., зареєстрована в реєстрі за № 242, яка була видана ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_2 , припинила свою дію - 20 травня 2014 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 .
На час укладення спірних договорів купівлі-продажу в інтересах ОСОБА_7 , останній вже не мав цивільної правоздатності у зв`язку зі смертю.
Тому, волевиявлення ОСОБА_7 на укладання спірних договорів купівлі-продажу від 08 лютого 2017 року, посвідчених приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., зареєстрованих в реєстрі за № 122, 123, було відсутнє.
Приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Бородавко Б. Б. у листі від 13 червня 2018 року за № 71/01-16, отриманому на виконання ухвали суду від 15 травня 2018 року про витребування доказів, повідомив, що ним - ОСОБА_11 не посвідчувалась довіреність від 24 липня 2006 року за реєстраційним № 242 від імені ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_2 та взагалі ОСОБА_7 не звертався до нього для вчинення будь-яких нотаріальних дій (т. 1 а. с. 186).
З наданої до суду інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно № 105039432 від 24 листопада 2017 року, вбачається, що розділ стосовно земельної ділянки, площею 0,0633 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - об`єкт нерухомого майна - закрито, право власності погашено 11 жовтня 2017 року на підставі заяви про поділ об`єкта нерухомого майна від 21 вересня 2017 року № 2109, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С.
Також з вказаної інформаційної довідки вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про дві земельні ділянки: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, за тією ж адресою: АДРЕСА_1 , власником яких зазначений ОСОБА_4 .
Розділ щодо нерухомого майна - 26/50 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , припинено 16 лютого 2017 року, розділ щодо даного нерухомого майна закрито на підставі довідки № 16/17 від 15 лютого 2017 року про знищення об`єкта нерухомого майна, виданої ФОП ОСОБА_9 . Отже, спірний будинок не існує у зв`язку із його повним знесенням.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
08 лютого 2017 року спірну земельну ділянку відчужено ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2017 року. На підставі наступних договорів земельна ділянка була відчужена ще двічі, останнім набувачем є ОСОБА_4 .
На підставі заяви ОСОБА_4 про поділ об`єкта нерухомого майна від 21 вересня 2017 року № 2109, засвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хома А. С., стосовно земельної ділянки, площею 0,0633 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , створені земельні ділянки: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за тією ж адресою та зареєстровані за ОСОБА_4 .
Суд апеляційної інстанції установив, що залишилися попередніми як правові, так і фізичні характеристики поділеної ділянки, зокрема не відбулося зміни її цільового призначення, розташування, загальна площа. А тому спірні земельні ділянки не слід вважати іншим, новоутвореним майном, яке неможливо витребувати у відповідача за правилами статті 388 ЦК України.
У подібних правовідносинах саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 640/8456/16-ц (провадження № 61-16012св18).
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Отже, позивач по справі ОСОБА_1 , котрій належало 2/3 спірної земельної ділянки (на підставі судового рішення, що вступило в законну силу) має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, так як вказана земельна ділянка вибула із володіння поза волею власника.
Посилання відповідача ОСОБА_4 , що спірні земельні ділянки не можуть бути витребувані у відповідача, оскільки земельна ділянка, яка раніше належала позивачеві, перестала існувати у натурі відхиляються судом, оскільки не відбулося виникнення, створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має місця створення або переробка, відбулася заміна одного кадастрового номера на два інші, а тому зазначені земельні ділянки не слід вважати іншим, новоствореним майном, яке неможливо витребувати від відповідача за правилами статті 388 ЦК України.
Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції на час розгляду справи апеляційним судом).
До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).
За таких обставин апеляційний суд правильно скасував записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельні ділянки, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вдався до припущень спростовуються наявною в матеріалах справи копією заяви про поділ земельної ділянки, яка містить усі необхідні дані щодо первісної та утворених в результаті поділу земельних ділянок (т. 2 а.с. 98).
Верховний суд відхиляє доводи про те, що позивач не набула права на витребування майна, оскільки неотримання свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Позивач свій позов мотивувала незаконністю набуття ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно та не наводила доводів щодо неправомірності дій державного реєстратора, якому були подані передбачені законодавством документи для вчинення реєстраційних дій.
Відповідачем ОСОБА_4 не наведено будь-яких переконливих доказів, що в результаті задоволення позову відбудеться неправомірне втручання в гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном. Житловий будинок як об`єкт нерухомості припинив своє існування, на спірній земельній ділянці відсутнє житло. ОСОБА_4 не позбавлений можливості вирішувати питання про справедливу компенсацію з особами, у яких він придбав це майно.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права у справі. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська