ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року

м. Київ

справа № 520/12930/19

адміністративне провадження № К/9901/27963/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року (головуючий суддя: Бабаєв А.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року (головуючий суддя: Сіренко О.І., судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О.) у справі № 520/12930/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Нерухомість» до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

29 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Контракт Нерухомість" (далі також позивач або ТОВ "Контракт Нерухомість") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), у якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу на ТОВ "Контракт Нерухомість" № ХК6617/299/2НД/АВ/П/ТД-Ф від 11 листопада 2019 року.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 13 березня 2020 року позов задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "Контракт Нерухомість" № ХК6617/299/2НД/АВ/П/ТД-ФС від 11 листопада 2019 року.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2020 року, з урахуванням ухвали суду від 09 листопада 2020 року про виправлення описки, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року залишив без змін.

26 жовтня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 23 жовтня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

28 грудня 2020 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Харківській області винесено наказ № 1722 від 30 вересня 2019 року про проведення інспекційного відвідування, зокрема ТОВ «Контракт Нерухомість».

На підставі наказу для здійснення заходу державного нагляду у формі інспекційного відвідування було оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування № 02.03-03/3033 від 30 вересня 2019 року.

За результатом інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці в Харківській області складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ХК6617/299/НД від 01 жовтня 2019 року та вимога про надання документів № ХК6617/299/ПД від 01 жовтня 2019 року, якою було зобов`язано керівника ТОВ «Контракт Нерухомість» у строк до 10 год. 16 жовтня 2019 року надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

15 жовтня 2019 року ТОВ "Контракт Нерухомість" на виконання вимоги про надання документів № ХК6617/299/ПД від 01 жовтня 2019 року, надало документи, зокрема договори про надання послуг, укладені між фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (Замовники) та ТОВ "Контракт Нерухомість" (Виконавець). Згідно вказаних договорів Виконавець зобов`язується надати освітні послуги з курсу "Основи рієлтерської справи", а Замовник зобов`язується оплатити надані Виконавцем послуги.

16 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці в Харківській області складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ХК6617/299/2НД від 16 жовтня 2019 року та вимогу про надання документів № ХК6617/299/2ПД від 16 жовтня 2019 року, якою було зобов`язано керівника ТОВ "Контракт Нерухомість" у строк до 10 год. 24 жовтня 2019 року надати документи, а саме: навчальний план освітньої послуги курсу «Основи рієлторської справи», копію статуту підприємства.

24 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці в Харківській області складено акт інспекційного відвідування № ХК6617/299/2НД/АВ.

У висновках акта інспекційного відвідування ТОВ "Контракт Нерухомість" зазначено про порушення вимог частин 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), а саме позивачем було допущено 5 працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

На підставі висновків акта інспекційного відвідування №ХК6617/299/2НД/АВ від 24 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці в Харківській області було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК6617/299/2НД/АВ/П/ТД-ФС від 11 листопада 2019 року у розмірі 625 950,00 гривень.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу на ТОВ "Контракт Нерухомість" №ХК6617/299/2НД/АВ/П/ТД-Ф від 11 листопада 2019 року, на думку позивача, є протиправною.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що Головне управління Держпраці в Харківській області у спірних правовідносинах діяло згідно чинного законодавства.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

За позицією судів попередніх інстанцій, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведений допуск до роботи та виконання робіт на користь позивача громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без належного оформлення.

Суди акцентували увагу на тому, що відеозаписом інспекційного відвідування ТОВ "Контракт Нерухомість" зафіксовано пояснення вищезазначених осіб, згідно із якими вони не перебувають у трудових відносинах, не отримають заробітну плату та не виконують роботу на користь позивача.

Також суди зазначили, що згідно із цивільно-правовими договорами виконавець зобов`язується надати освітні послуги з курсу "Основи рієлтерської справи", а Замовник зобов`язується оплатити надані Виконавцем послуги.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: постанови від 22 квітня 2020 року у справі № 160/8902/18 та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18.

За позицією скаржника, судами попередніх інстанцій не з`ясовувалося чи є договори цивільно-правового характеру договорами, які врегульовуються положеннями ЦК України або укладені для приховування трудових відносин, тобто суди не дослідили чи відповідали зазначені правочини реальним правовідносинам між позивачем та іншими сторонами цих договорів.

Також зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції не зробив жодних висновків щодо фактичних обставин справи та в повному тексті постанови зазначені відомості стосовно іншої справи.

Щодо виявлених під час перевірки порушень зазначає, що в приміщенні позивача знаходились п`ять осіб, які виконували роботу в інтересах адміністрації "Контракт Нерухомість»:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , під час відеофіксації зазначили, що стажуються (навчаються) за курсом «рієлторська справа» два тижні. Згідно із інформацією розміщеною на офіційному сайті товариства "Контракт Нерухомість» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , перебувають на посадах агентів з продажу нерухомості , ОСОБА_3 на посаді експерта з продажу нерухомості.

Скаржник акцентує увагу на тому, що вищезазначені особи здійснювали роботи перебуваючи на посадах агент з нерухомості та рієлтор, які відносяться до розділу 3, фахівці, агенти з торгівлі майном. Зазначені посади відповідають класифікатору професій ДК 003:2010.

Також скаржник ставить під сумнів дійсність квитанцій, які були надані позивачем на підтвердження наданих послуг.

Стверджує, що право надання освітніх послуг підлягає ліцензуванню, а позивач не є суб`єктом освітньої діяльності.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року,з урахуванням ухвали про виправлення описки, є повністю законними та обґрунтованими. Суди дослідили усі наявні докази в матеріалах справи та надали їм обґрунтовану правову оцінку.

Акцентує увагу на тому, що позивачем не надавалися освітні послуги, які потребують отримання ліцензії. Стверджує, що в цьому випадку замовник та виконавець прийшли до згоди укласти саме такі договори про надання освітніх послуг, а ГУ Держпраці у Харківській області жодним належним та достовірним доказом не довела, що між сторонами існували інші відносини, ніж ті, що передбачені цивільно-правовими договорами.

Позивач наполягає на тому, що зазначені особи не перебувають у трудових відносинах, не отримують заробітну плату та не виконують роботу на користь ТОВ «Контракт Нерухомість».

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Харківській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21 серпня 2019 року (далі по тексту - Порядок № 823) визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відповідно до пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що під час проведення інспекційного відвідування ТОВ "Контракт Нерухомість" встановлено порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, а саме адміністрацією ТОВ "Контракт Нерухомість" було допущено 5 працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

За результатами інспекційного відвідування позивача складений акт інспекційного відвідування юридичної особи №ХК6617/299/2НД/АВ від 24 жовтня 2019 року.

Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.

Згідно статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року (далі по тексту - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 однією з підстав для накладення штрафів є акт, складений за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Так, на підставі висновків акта інспекційного відвідування № ХК6617/299/2НД/АВ від 24 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці в Харківській області було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ХК6617/299/2НД/АВ/П/ТД-ФС від 11 листопада 2019 року у розмірі 625 950,00 гривень.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, специфіка спірних правовідносин щодо притягнення до відповідальності на підставі статті 265 КЗпП України полягає у відсутності документального оформлення трудових відносин та встановлені факту допуску осіб до роботи без документального оформлення. Вказане визначає предмет доказування та коло доказів по справі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами 1, 2 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.

З урахуванням предмету спору у справі, що розглядається, а також беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини, заявлені ТОВ «Контракт Нерухомість» підстави позову, аргументи сторін, юридичну природу та характер спірних правовідносин, ключовим питанням, яке постає під час касаційного перегляду ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень, є питання про те, чи виникли між позивачем і вказаними у оспорюваній постанові особами трудові відносини, або ж мали місце відносини цивільно - правового характеру, урегульовані відповідними правочинами.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

Верховним Судом неодноразово викладались висновки щодо застосування норм права у правовідносинах, пов`язаних з реалізацію суб`єктами владних повноважень функцій у сфері державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю та повноважень стосовно притягнення до відповідальності юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у разі виявлення фактів фактичного допуску ними працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Висновки щодо застосування норм права у вищенаведеній сфері відносин викладались Верховним Судом як у справах, на які покликається скаржник, так і під час розгляду в касаційному порядку інших справ у подібних правовідносинах.

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, на яку наявне посилання у касаційній скарзі, а також у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13.06.2019 у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

Характерними ж ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Такий висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 (справа №640/1099/19), від 09.07.2020 (справа №821/851/17), від 02.02.2021 (справа №0540/5987/18-а) та інших постановах Верховного Суду.

Відступу від такого висновку щодо застосування норм права Верховним Судом не здійснювалося та підстав для цього під час розгляду у касаційному порядку цієї справи колегія суддів не вбачає.

Водночас за висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постанові від 19.05.2021 у справі № 2340/4811/18, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору який сторони укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, в тому числі, статті 208 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд враховує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.

При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

Також шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

Ці підходи є застосовними і до справи, що розглядається.

За змістом статті 18 Закону України «Про освіту» стажування - набуття особою практичного досвіду виконання завдань та обов`язків у певній професійній діяльності або галузі знань.

Згідно з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів закладів фахової передвищої та вищої освіти, учні закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", освітньо-професійним ступенем "фаховий молодший бакалавр", освітнім ступенем "молодший бакалавр", "бакалавр", "магістр" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.

Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.

Вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування і безробітними.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були укладені договори з фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (Замовники) та ТОВ "Контракт Нерухомість" (Виконавець). Згідно вказаних договорів Виконавець зобов`язується надати освітні послуги з курсу "Основи рієлтерської справи", а Замовник зобов`язується оплатити надані Виконавцем послуги.

Також судами зазначено, що відеозаписом інспекційного відвідування ТОВ "Контракт Нерухомість" зафіксовано пояснення вищезазначених осіб, які пояснили, що не перебувають у трудових відносинах, не отримають заробітну плату та не виконують роботу на ТОВ "Контракт Нерухомість".

Верховний Суд наголошує, що в контексті вимог статті 90 КАС України, покликання на пояснення сторін та цивільно-правові договори без оцінки їх змісту та інформації з офіційного сайту товариства, згідно якої зазначені особи працюють у позивача на посадах агентів та експертів з продажу нерухомості, не може свідчити про дослідження судами усіх наявних у справі доказів.

Водночас суди не встановили вид діяльності позивача в контексті наявності права на надання освітніх послуг, наявність плану надання освітніх послуг та його виконання, а також відповідність інформації у банківських квитанціях про сплату вказаних послуг умовам договорів.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при оцінці правомірності прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про накладення штрафу необхідно встановити всі обставини, на підставі яких вона була прийнята та дослідити наявні в матеріалах справи докази, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КАС України.

Суд зважає, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 520/12930/19 необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв`язку із скасуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року також необхідно скасувати і ухвалу від 09 листопада 2020 року про виправлення описки, яка є невід`ємною частиною постанови.

Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року та ухвалу від 09 листопада 2020 року скасувати, справу № 520/12930/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

О.П. Стародуб

В.М. Шарапа