Постанова
Іменем України
1 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 520/13067/17
Провадження № 14-397 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - приватний нотаріус) про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності
за касаційною скаргою ТзОВ «Кей-Колект» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року, ухвалене суддею Бескровним Я. В., і постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст позовних вимог
1. 30 жовтня 2017 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 - квартира ), з відкриттям розділу та присвоєнням об`єкту нерухомого майна нового реєстраційного номера 896497551101, проведену 4 квітня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором нерухомого майна.
2. Мотивувала позов такими обставинами :
2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_2 (далі - позичальник) уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту № 942-11 ДОУ 1 П (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав позичальникові кредит у розмірі 60 000 дол. США на строк до 9 листопада 2016 року.
2.2. 9 листопада 2006 року позивачка та позичальник як іпотекодавці уклали з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір за реєстровим номером 4575 (далі - договір іпотеки). Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках.
2.3. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивачка уклала з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 942-11.
2.4. 11 червня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ТзОВ «Кей-Колект» договір факторингу № 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором, а також договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.
2.5. ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник помер.
2.6. 4 квітня 2016 року приватний нотаріус внесла запис № 14066626 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».
2.7. 7 квітня 2016 року, тобто після державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», що відбулася 4 квітня 2016 року, приватний нотаріус прийнялавідповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
2.8. Оскільки предметом спору не є оскарження дій або бездіяльності приватного нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно, і цей спір не є спором фізичної особи із суб`єктом владних повноважень з приводу виконання ним владних управлінських функцій, справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
2.9. З огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс19, ТзОВ «Кей-Колект» могло пред`явити вимогу до спадкоємців позичальника лише у межах строку, встановленого статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
2.10. Позивачка не отримувала від ТзОВ «Кей-Колект» повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є порушенням вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».
2.11. Приватний нотаріус порушила приписи пунктів 15, 36 і 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
2.12. Позивачка та позичальник передали квартиру в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за споживчим кредитом, що був наданий у доларах США; площа квартири становить 82,1 кв. м; позивачка та члени її сім`ї постійно проживають у квартирі. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 26 квітня 2018 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
4. Мотивував рішення так :
4.1. ТзОВ «Кей-Колект» не надало суду доказів повідомлення іпотекодавців відповідно до пункту 2.2.1 договору іпотеки про відступлення прав за кредитним чи іпотечним договорами, а також не надало доказів отримання позивачкою вимоги ТзОВ «Кей-Колект» від 19 листопада 2014 року, адресованої спадкоємцям позичальника.
4.2. Про смерть позичальника ТзОВ «Кей-Колект» стало відомо 13 серпня 2013 року, а заяву про задоволення вимог кредитора цей відповідач надіслав до нотаріальної контори лише 13 листопада 2014 року, тобто поза встановленим статтею 1281 ЦК України шестимісячним строком.
4.3. З огляду на висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, після смерті позичальника ТзОВ «Кей-Колект» могло звернути стягнення на частину квартири цього боржника у порядку, визначеному пунктом 2 частини другої статті 1282 ЦК України, лише шляхом звернення з позовом до суду.
(3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 18 жовтня 2018 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року.
6. Мотивував постанову так :
6.1. Спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» і приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТзОВ «Кей-Колект». Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивачки та з належністю виконання договору іпотеки, цей спір не є публічно-правовим. Тому його згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 686/2036/15-ц, треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
6.2. У матеріалах справи відсутні докази отримання позивачкою повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 62), оскільки у цьому повідомленні немає особистого підпису отримувача, а на судовому засіданні позивачка заперечувала факт отримання повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
6.3. Приватний нотаріус порушила приписи статей 9 і 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому «рішення зазначеного суб`єкта владних повноважень від 04.04.2016 року № 896497551101 про реєстрацію права власності є протиправним».
6.4. У матеріалах справи немає доказів звернення спадкоємців до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини, а також рішення суду про визнання їх такими, що прийняли спадщину, як і немає доказів того, що ТзОВ «Кей-Колект» пред`являло вимоги до спадкоємців позичальника.
6.5. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ТзОВ «Кей-Колект» мало право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, яке є в іпотечному договорі.
(4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 3 грудня 2018 року ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року і прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог або «постановити ухвалу про закриття провадження у справі» «у разі неухвалення рішення про залишення без задоволення позовних вимог». Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
(5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що ТзОВ «Кей-Колект» оскаржує рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року через порушення правил юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. ТзОВ «Кей-Колект» мотивує касаційну скаргу так :
9.1. У позовній заяві позивачка просить оцінити дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень. Мотивує позов доводами про порушення приватним нотаріусом як державним реєстратором процедури державної реєстрації. Заявлена позовна вимога не є похідною від спору стосовно майна, а тому її має розглядати адміністративний суд з огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц.
9.2. Позивачка порушила територіальну підсудність, оскільки звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект».
9.3. Товариство надіслало «іпотекодавцю» вимогу про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яка є у матеріалах реєстраційної справи. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про невиконання ТзОВ «Кей-Колект» вказаного обов`язку є припущенням.
9.4. ТзОВ «Кей-Колект» надало приватному нотаріусу усі документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на квартиру.
(2) Позиції інших учасників справи
10. Позивачка та приватний нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо предметної та суб`єктної юрисдикції суду
11. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі вказує на те, що позов стосується оцінки дій приватного нотаріуса як суб`єкта владних повноважень, яка, за твердженням позивачки, порушила процедуру державної реєстрації.Проте Велика Палата Верховного Суду з аргументами касаційної скарги про розгляд справи за правилами адміністративного судочинства не погоджується.
12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
16. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
18. У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
19. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
20. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
21. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17)).
22. Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
23. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
24. У справі № 520/13067/17 позивачка просить визнати незаконною та скасувати проведену приватним нотаріусом державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».Такий спір не є спором учасників публічно-правових відносин. Приватний нотаріус, здійснюючи державну реєстрацію права власності на квартиру, не мала публічно-правових відносин з позивачкою, оскільки така реєстрація права відбувалася за ТзОВ «Кей-Колект», а не за позивачкою.Остання обґрунтувала позов незаконністю вибуття у неї права власності на квартиру та відсутністю у ТзОВ «Кей-Колект» правомірного інтересу щодо реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
25. Вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за іншою, ніж позивачка, особоює вимогою про захист позивачкою права власності на цей об`єкт від порушення особою, за якою це право зареєстроване на момент звернення позивачки до суду. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір має приватноправовий характер, а з огляду на суб`єктний склад сторін цього спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
26. Близькі за змістом висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
27. Доводи ТзОВ «Кей-Колект» про застосування для визначення юрисдикції суду висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними:
27.1. У постанові від 14 червня 2016 року в адміністративній справі № 826/4858/15 (провадження № 21-41а16) Верховний Суд України у складі колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах, скасовуючи судові рішення та закриваючи провадження у справі, вказав, що позов фізичної особи-іпотекодавця щодо незаконності дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором, слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки сторонами спору є сторони договору іпотеки, а не іпотекодавець і державні реєстратори й орган державної реєстрації прав на рухоме майно.
27.2. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції у спорах щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17, щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами до державного реєстратора осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, про скасування рішення та запису державного реєстратора у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
27.3. У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц за позовом фізичної особи до приватного нотаріуса про визнання протиправними дій останнього з реєстрації за фактором права власності на нерухоме майно (звернення стягнення на предмет іпотеки) та про скасування відповідних рішень цього нотаріуса Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, закриваючи провадження у справі, застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від якого надалі вона відступила у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88)).
(1.2) Щодо територіальної юрисдикції суду (підсудності справи)
28. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі стверджує, що суди порушили територіальну підсудність, визначену частиною другою статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, оскільки позивачка звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект». Велика Палата Верховного Суду вважає цей довід необґрунтованим.
29. На час звернення позивачки до суду чинним був ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року. Тому частина друга статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, незастосовна до цієї справи.
30. Відповідно до частини другої статті 109 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (частина перша статті 113 зазначеної редакції кодексу).
31. Проте територіальна юрисдикція суду за позовами з приводу нерухомого майна визначається за правилами виключної підсудності. Такі позови пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина перша статті 114 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
32. Позивачка подала позовну заяву до Київського районного суду м. Одеси за місцезнаходженням квартири, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на яку за ТзОВ «Кей-Колект» вона вимагає. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дотримали правило виключної підсудності цієї справи.
(1.3) Щодо суті спору
33. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовної вимоги.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» як такої, яка була проведена з порушеннями норм права.
(1.3.1) Щодо повідомлення іпотекодавців про відступлення прав за договором іпотеки
34. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням (частина друга статті 24 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час відступлення ПАТ «УкрСиббанк» на користь ТзОВ «Кей-Колект» прав вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки).
35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що ТзОВ «Кей-Колект» набуло права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки від ПАТ «УкрСиббанк» згідно з договорами, укладеними 11 червня 2012 року.
36. Крім того, суд першої інстанції встановив, що хоч згідно з пунктом 2.2.1 договору іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний повідомити іпотекодавців про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором, однак докази такого повідомлення позивачки чи позичальника відсутні.
(1.3.2) Щодо вимоги до спадкоємців позичальника (стаття 1281 ЦК України)
37. У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
38. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті у тій же редакції).
39. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5)).
40. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
40.1. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер позичальник, про що ТзОВ «Кей-Колект» знало з огляду на зміст ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року у справі № 520/1392/13-ц за позовом ТзОВ «Кей-Колект»до позичальника та позивачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.
40.2. 13 листопада 2014 року ТзОВ «Кей-Колект» згідно зі статтею 1281 ЦК України направило до Третьої одеської державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців померлого позичальника, а 19 листопада 2014 року була заведена спадкова справа № 02-14. Немає доказів того, що позивачка отримала вказану вимогу.
40.3. ТзОВ «Кей-Колект» пропустило строк, встановлений у статті 1281 ЦК України у редакції, що була чинною на час смерті позичальника та звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою до спадкоємців.
41. З огляду на обставини, встановлені судами першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права вимоги ТзОВ «Кей-Колект»щодо частини квартири, яка належала позичальнику, після його смерті могло реалізувати відповідно до правил, визначених статтями 1281 і 1282 ЦК України. Але з огляду на пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, ТзОВ «Кей-Колект» не мало юридичних підстав для звернення до приватного нотаріуса з метою реєстрації за собою права власності на квартиру та для такої реєстрації, оскільки право вимоги до позичальника за договором іпотеки, а також його зобов`язання за цим договором припинилося.
(1.3.3.) Щодо вимоги про усунення порушення зобов`язання (стаття 35 Закону України «Про іпотеку»)
42. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
43. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції).
44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» (частина перша та друга статті 36 цього Закону у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
45. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у зазначеній редакції).
46. Суд апеляційної інстанції встановив, що договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
47. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вказаною вимогою).
48. За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41)).
49. Приписи частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою, передбаченою у частині першій цієї ж статті).
50. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника та позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року, але відсутні докази отримання цього повідомлення адресатами.
(1.3.4) Щодо порушення порядку державної реєстрації права власності
51. Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
52. Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).
53. Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).
54. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
55. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника, який помер ще 7 травня 2013 року, про що знало ТзОВ «Кей-Колект», а також на ім`я позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року. Наявність доказів отримання вказаного повідомлення позивачкою суди попередніх інстанцій не встановили.
56. У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
57. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції.
(1.3.5) Щодо способу захисту права власності позивачки
58. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
59. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» фактично стосується запису про це право від 4 квітня 2016 року.
60. Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивачки. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). А крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» приватний нотаріус прийняла 7 квітня 2016 року, тобто після внесення 4 квітня 2016 року запису про таку реєстрацію.
61. За змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», а також на час ухвалення судами першої й апеляційної інстанцій оскаржених рішень, у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
62. Відтак, позивачка, звертаючись до суду, обрала спосіб захисту її порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції.
(1.4) Щодо неналежності відповідача-приватного нотаріуса
63. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), що набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
64. Оскільки ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу у справі № 520/13067/17 3 грудня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
65. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
66. Позивач заявив вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності до ТзОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса. Суди вважали останнього належним відповідачем. Проте Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів не погоджується.
67. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року).
68. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 29 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
69. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
70. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
71. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).
73. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
74. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
75. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
76. З огляду на те, що позивачка заявила позов також до неналежного співвідповідача-приватного нотаріуса, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
77. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
78. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду не перевіряє ті доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів і на встановлення інших обставин справи, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
79. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
80. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункти 1 та 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
81. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
82. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша та друга статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
83. Суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права у частині вимоги позивачки до ТзОВ «Кей-Колект» і помилково задовольнили ту саму вимогу, звернуту до приватного нотаріуса, поклавши на останню судові витрати позивачки.
84. Оскільки приватний нотаріус, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, є неналежним відповідачем у справі, слід скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в частині задоволення позову до приватного нотаріуса та покладення на неї судових витрат позивачки; ухвалити у цій частині нове рішення: відмовити у задоволенні позову до вказаного відповідача та покласти судові витрати позивачки на ТзОВ «Кей-Колект»; в іншій частині - щодо задоволення позову до ТзОВ «Кей-Колект» - судові рішення залишити без змін.
Керуючись частиною першою статті 141, частинами першою та третьою статті 400, пунктами 1 і 3 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 412, статтями 416 418 419 ЦПК Україниу редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.
2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року скасувати в частині задоволення позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни та стягнення з неї на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 640 грн.
У цій частині ухвалити нове рішення:
- у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни відмовити;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корпус «В», поверх 4, кабінет 402; ідентифікаційний код: 37825968) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 640,00 грн судового збору.
3. У частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська