Постанова

Іменем України

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 520/1396/18

провадження № 61-1002св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , Приватне підприємство «Датур», Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), Приватного підприємства «Датур» (далі - ПП «Датур»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» (далі - ТОВ «Тревел Профешнл Груп») та просили стягнути з ФОП ОСОБА_3 , ПП «Датур» та ТОВ «Тревел Профешнл Груп» майнову шкоду у розмірі 31 531 грн, витрачені кошти на автобус в аеропорт «Бориспіль» у розмірі 1 010 грн, проживання у готелі «Іріс» у розмірі 599 грн, витрачені кошти на повернення білетів на автобус у розмірі 99, 12 грн, кошти, витрачені на придбання квитків для повернення до м. Одеси у сумі 860 грн, 7 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 41 099,12 грн.

В обґрунтування позову зазначали, що у квітні 2017 року вони придбали у ФОП ОСОБА_3 , туристичну путівку до Туреччини з метою відпочинку у період з 04 по 11 серпня 2017 року. За путівку ними було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 31 531 грн.

04 серпня 2017 року вони прибули до аеропорту м. Київ на рейс Київ-Даламан BAY4423, однак працівники авіакомпанії відмовили ОСОБА_1 у реєстрації на рейс у зв`язку з тим, що термін дії його закордонного паспорта закінчувався менше, ніж за 150 днів від дати виїзду з Туреччини.

Діями відповідачів їм була заподіяна моральна шкода, оскільки саме через халатність працівників турагентства вони не змогли поїхати на відпочинок, що призвело до сильного душевного хвилювання та стресу.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» на користь ОСОБА_1 32 541 грн завданих збитків.

Стягнуто з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у якості компенсації моральної шкоди по 3 500 грн кожному.

Стягнуто з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» в дохід держави 1 762 грн судового збору.

Частково задовольняючи позову та стягуючи з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» на користь ОСОБА_1 збитки у загальному розмірі 32 541 грн, які складаються з витрат по сплаті туристичного продукту 31 531 грн та витрат на проїзд 03 серпня 2017 року автобусом Одеса-Бориспіль у сумі 1 010 грн, а також стягуючи на користь позивачів 3 500 грн на відшкодування моральної шкоди кожному, суд першої інстанції виходив з того, що тур позивачів до республіки Туреччина є туристичним продуктом, який створений туристичним оператором ТОВ «Тревел Профешнл Груп», яке маючи ліцензію створює, реалізує, надає та виконує туристичну послугу і у разі акцептування заявки турагента та бронювання туристичних послуг є особою, відповідальною за сформований туристичний продукт. ТОВ «Тревел Профешнл Груп» на підтвердження оплати туристичної путівки видано ваучер на ім`я позивачів незважаючи на те, що термін дії закордонного паспорту ОСОБА_1 становив менше, ніж 150 днів після повернення з території Туреччини, що стало причиною відмови у їх перевезенні, внаслідок чого позивачам було завдано збитки у вигляді оплаченої вартості туристичної подорожі та вартості квитків на автобус з м. Одеси до м. Києва, а також спричинено моральну шкоду, що полягала в сильних переживаннях, хвилюваннях та стресі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року в частині розподілу судових витрат скасоване і ухвалене в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» в дохід держави судовий збір у розмірі 704 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі були звільнені від сплати судового збору за подання до суду позову, предметом якого є захист прав споживачів, тому суд першої інстанції з ТОВ «Тревел Профешнл Груп» в дохід держави повинен був стягнути 704 грн судового збору виходячи зі встановлених Законом України «Про судовий збір» ставок судового збору для фізичних осіб при зверненні до суду з позовною заявою майнового характеру (1762 грн x 0,4 = 704 грн).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2020 року ТОВ «Тревел Профешнл Груп» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року і постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 23 Закону України «Про туризм».

Суди не врахували, що позивачі були належно поінформовані про порядок в`їзду/виїзду до Турецької Республіки шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті туроператора.

Оскаржувані рішення ухвалені за відсутності належних доказів, які підтверджують факт отримання ОСОБА_1 відмови у перетині кордону Турецької Республіки.

Суди не дослідили питання розмежування відповідальності між суб`єктами туристичної діяльності.

Туристи не зверталися безпосередньо до туроператора для бронювання туристичних послуг, замовлення здійснювалося за посередництвом турагента, якому надавалися всі дані, в тому числі паспорти.

Туроператор виконав свої зобов`язання щодо бронювання та надання туристичних послуг відповідно до Закону України «Про туризм», який не покладає на туроператора обов'язок здійснювати перевірку терміну дії закордонних паспортів туристів.

Статтею 19-1 Закону України «Про туризм» передбачено, що і туроператор, і турагент зобов`язані інформувати споживача про умови надання туристичних послуг.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси.

28 січня 2020 року справа № 520/1396/18 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 направили відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 31 жовтня 2016 року між ТОВ «Тревел Профешнл Груп» (туроператор) та ПП «Датур» (турагент) укладений Агентський договір «Партнерська програма» № А16/3110-5, за умовами якого туроператор доручає, а турагент зобов`язується за винагороду надавати послуги туроператору з реалізації сформованого туроператором туристичного продукту шляхом укладення від імені, під контролем, в інтересах туроператора цивільно-правових договорів з споживачами туристичних послуг, юридичними особами, а також виконувати інші дії, пов`язані з реалізацією туристичного продукту, та передбачені умовами цього договору.

Позивачі 27 квітня 2017 року звернулися до ФОП ОСОБА_3 та придбали туристичну путівку до Туреччини з метою відпочинку у період з 04 по 11 серпня 2017 року. За путівку ними було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 31 531 грн.

ФОП ОСОБА_3 через електронний ключ (пароль), наданий їй раніше відповідачем ПП «Датур», без укладання письмового договору чи договору в електронній формі, здійснила online бронювання на сайті туроператора TOB «Тревел Профешнл Груп» і надіслала заявку на бронювання туристичного продукту №TR04087004 (лист бронювання), в якій містилась інформація про туристів, замовлений туристичний продукт.

Вищезазначена заявка на бронювання була підтверджена туроператором, що під час розгляду справи не заперечувалося представником ТОВ «Тревел Профешнл Груп».

Отримані ФОП ОСОБА_3 грошові кошти за туристичну поїздку були перераховані ТОВ «Тревел Профешнл Груп» та отримані останнім, що підтвердив представник ТОВ «Тревел Профешнл Груп».

Позивачі на підтвердженні оплати туру отримали ваучер TPG №TR04087004.

04 серпня 2017 року позивачі прибули до аеропорту, однак представник авіакомпанії «Bravo» не допустив позивача ОСОБА_1 до посадки на літак рейсом Київ-Даламан у зв`язку з тим, що термін дії його закордонного паспорта становив менше, ніж 150 днів після повернення з території Туреччини, внаслідок чого позивачі не полетіли на відпочинок та були вимушені повернутися до місця проживання в м. Одесу.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов`язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов`язання.

Частиною першою статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування та звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відповідно до частини першої статті15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частиною п`ятою статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про туризм» порушеннями законодавства в галузі туризму є порушення умов договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг.

Згідно з частиною десятою статті 20 Закону України «Про туризм» якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно із частинами першою та другою статті 32 Закону України «Про туризм» за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про туризм» суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-42цс13.

Згідно із частиною тринадцятою статті 20 Закону України «Про туризм» права й обов`язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Агентські відносини регулюються главою 31 Господарського кодексу України, відповідно до частин першої, другої статті 297 якого за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Статтею 19-1 Закону України «Про туризм» передбачено, що будь-яка інформація, надана туроператором (турагентом), повинна містити достовірні відомості про умови договору на туристичне обслуговування. Інформація про умови надання туристичних послуг, яку туроператор (турагент) поширює до укладення договору на туристичне обслуговування, має доводитися у доступній, наочній формі, бути розбірливою, зрозумілою та містити відомості, в тому числі про основні вимоги до оформлення в`їзних/виїзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в`їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі строк їх оформлення;

Туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору (частина перша статті 25 Закону України «Про туризм»).

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

У разі встановлення судом факту видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб`єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.

Встановивши, що ТОВ «Тревел Профешнл Груп» акцептувало заявку на бронювання турпродукту №TR04087004, в якій містилась інформація про туристів, замовлений турпродукт, та отримавши грошові кошти у розмірі 31 531 грн, видало на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ваучер TPG №TR04087004 на трансфер до Туреччини та проживання у визначеному готелі у період з 04 серпня 2017 року по 11 серпня 2017 року, що є підтвердженням укладення договору на надання туристичних послуг, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «Тревел Профешнл Груп» є належним відповідачем у цій справі та повинно відшкодувати майнову шкоду у визначеному судом розмірі, яка складається з витрат, понесених на оплату туристичної путівки та витрат на проїзд автобусом Одеса-Бориспіль.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій врахували вимоги розумності та справедливості, а також конкретні обставини справи та дійшли правильного висновку про наявність підстав для її відшкодування.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Тревел Профешн Груп» залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук