ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 520/15896/21

адміністративне провадження № К/990/8218/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Кашпур О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року (головуючий суддя - Катунов В.В., судді: Чалий І.С., Ральченко І.М.)

у справі №520/15896/21

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

I. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати дії Офісу Генерального прокурора, що виразилися у відмові в проведенні перерахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року по справі № 640/1846/20 протиправними;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виконання рішення, за період з 27 листопада 2020 року по 21 квітня 2021 року у розмірі 146 483 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року його поновлено на посаді прокурора та в цій частині судове рішення допущено до негайного виконання. У той же час, його поновлено на посаді наказом від 22 квітня 2021 року, в результаті чого має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення, за період з 27 листопада 2020 року по 21 квітня 2021 року у розмірі 146 483 грн.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

4. Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн.

В задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.

5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

6. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також просить стягнути судові витрати, понесені у зв`язку з касаційним переглядом справи (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу адвоката).

7. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у справі № 640/1846/20 поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних проваджень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 26 листопада 2020 року у розмірі 338 375,73 грн.

9. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку в сумі 31 493,85 грн.

10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у справі №640/1846/20 залишено без змін.

11. У грудні 2020 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою про виконання судового рішення, поновлення на посаді та перерахунок коштів за час вимушеного прогулу, на що листом від 29 грудня 2020 року повідомлений про розгляд цього питання керівництвом, а рішення про стягнення коштів виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості їх надходження. Також позивача поінформовано про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

12. 11 березня 2021 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа по вказаній справі, копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено відповідачу.

13. Наказом Генерального прокурора від 22 квітня 2021 року № 405ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2152ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних проваджень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.

14. 18 червня 2021 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою про здійснення розрахунку та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року, на що отримав відмову.

15. Вважаючи затримку виконання судового рішення за період з 27 листопада 2020 року по 21 квітня 2021 року протиправними діями Офісу Генерального прокурора, внаслідок чого у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначав про те, що судове рішення від 26 листопада 2020 року в частині поновлення позивача на посаді, яке підлягало негайному виконанню, відповідачем фактично виконано 22 квітня 2021 року. Відповідно такі дії мають наслідком застосування приписів статті 236 КЗпП України про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

17. Судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних.

18. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи, яку поновлено на роботі (подання заяви чи виконавчого листа для примусового виконання, відкриття виконавчого провадження).

19. З огляду на зміст статті 236 КЗпП України належним та достатнім способом захисту прав позивача є стягнення з відповідача обрахованих судом сум середнього заробітку за час несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

20. На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що постановою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року в справі №640/1846/20 скасовано; прийнято нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятої кадрової комісії Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

21. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на відсутність судового рішення у справі № 640/1846/20, яке породжує відповідні правові наслідки та підлягало обов`язковому негайному виконанню.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. У касаційній скарзі позивач зазначав про те, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року.

23. Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 236 КЗпП України з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 460/16522/21, від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц та від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16.

24. Факт скасування рішення про поновлення на роботі після фактичного виконання такого судового рішення, жодним чином не впливає на обґрунтованість вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення та не впливає на розрахунок сум, які підлягають стягненню.

25. Також позивач просив стягнути з Офісу Генерального прокурора судові витрати, понесені у зв`язку з касаційним переглядом справи - стягнути судовий збір у розмірі 1 816 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 16 000 грн.

26. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні з огляду на необґрунтованість.

27. Вказував на те, що оскільки постановою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 640/1846/20 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора, що свідчить про законність його звільнення, то відсутні законні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 27 листопада 2020 року по 21 квітня 2021 року.

28. Нормою статті 236 КЗпП України встановлено, що середній заробіток за затримку виконання рішення стягується лише у разі поновлення на роботі працівника, який звільнений незаконно. У спірних правовідносинах відсутній факт незаконного звільнення.

29. Заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи, витраченим часом, обсягом наданих послуг та виконаними роботами.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

31. Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 236 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 460/16522/21.

32. Спірні правовідносини між сторонами склались щодо затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, яке підлягає оплаті в розмірі середнього заробітку за час такої затримки.

33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

35. Згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

36. Приписами статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

37. Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

38. Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

39. Положеннями статті 236 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

40. Так, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

41. Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

42. Так, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

43. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

44. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

45. Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

46. Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

47. Правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом також і в постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 та від 23 березня 2023 року у справі №420/8539/21.

48. У постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 Верховний Суд, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

49. У аспекті доводів касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку про застосування норм статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 460/16522/21, слід зазначити таке.

50. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин статтю 236 КЗпП України, мотивувавши це тим, що постановою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 640/1846/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на посаді прокурора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

51. Слід віддати належне цьому висновку суду апеляційної інстанції, позаяк викладена мотивація причини через яку, на його погляд, стаття 236 КЗпП України не може бути застосована у цій справі, має певну логіку і містить у собі раціональне зерно.

52. Водночас сформований судом погляд на розв`язання указаного питання є неповним, адже не враховує того, що незастосування статті 236 КЗпП України у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.

53. Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний суд не перегляне справу.

54. Проте слід зауважити про те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному чи касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.

55. Зрештою, стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов`язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.

56. На основі цих обставин і міркувань колегія суддів приходить до висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі, факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному чи касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.

57. З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що скасування у касаційному порядку рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 640/1846/20 про поновлення позивача на роботі виключає можливість застосування статті 236 КЗпП України до спірних правовідносин.

58. Таким чином Суд констатує, що у справі ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 236 КЗпП України, його висновки є необґрунтованими й такими, що не враховують правові позиції касаційного суду у подібних правовідносинах.

59. У обґрунтування підстав касаційного оскарження позивач правомірно посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №460/16522/21, а тому обставини відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

60. Слід зазначити, що викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №460/16522/21 висновок щодо застосування норм статті 236 КЗпП України у випадку скасування в апеляційному/касаційному порядку судового рішення, яке підлягало негайному виконанню в частині поновлення на роботі, був підтриманий також у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 420/10861/21 та від 26 жовтня 2023 року у справі №640/11509/21.

61. Висновок суду першої інстанції про те, що невиконання відповідачем упродовж тривалого часу рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у справі № 640/1846/20 в частині поновлення позивача на посаді, має наслідком застосування приписів статті 236 КЗпП України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, є обґрунтованим та правомірним, з яким погоджується Верховний Суд.

62. За цих обставин Верховний Суд доходить висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

63. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

64. За загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом із тим КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, зокрема, якщо це питання не було вирішено. У такому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

65. Додаткове рішення у справі є невід`ємною частиною рішення по суті позовних вимог, оскільки вирішує питання, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

66. У цій справі розподіл судових витрат здійснено додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року. Проте, це додаткове рішення було скасоване постановою суду апеляційної інстанції від 09 лютого 2023 року, яка є предметом касаційного перегляду.

67. Ураховуючи, що за наслідками касаційного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, то додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року також підлягає залишенню в силі.

68. Щодо вимоги стягнути з Офісу Генерального прокурора судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з касаційним переглядом справи, а саме судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу адвоката, слід зазначити таке.

69. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

70. Статтею 134 КАС України врегульовано питання витрат на професійну правничу допомогу.

Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста).

71. Для цілей розподілу витрат на професійну правничу допомогу, які належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина третя статті 132 КАС України), суд має встановити їх розмір на підставі поданих доказів і з уваги на приписи статті 134 КАС України визначити ту співмірну суму витрат, яка підлягатиме розподілу між сторонами.

72. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

73. При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

74. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

75. У розглядуваному випадку відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечував щодо розміру витрат, які просить стягнути позивач, вказуючи на їх неспівмірність зі складністю справи, витраченого часу, обсягу наданих послуг та виконаних робіт.

76. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

77. Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

78. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

79. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

80. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

81. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

82. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 560/3489/21, від 09 березня 2023 року у справі № 320/6769/20, від 10 березня 2023 року у справі № 520/2325/21.

83. За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

84. На підтвердження заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції ОСОБА_1 надав копії: договору про надання правничої допомоги (юридичних послуг) № 1 від 03 березня 2023 року; акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги (юридичних послуг) № 1 від 03 березня 2023 року, датований 06 березня 2023 року; прибуткового касового ордеру № 1 від 06 березня 2023 року на суму 16 000 грн.

85. Предметом договору було здійснення у встановлені строки та на визначених договором умовах надання правової допомоги при касаційному оскарженні постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 520/15896/21.

86. Відповідно до пункту 4.2 договору від 03 березня 2023 року сторонами було погоджено вартість послуг з надання правової (правничої) допомоги, яка становить 2 000 грн за 1 год роботи адвоката.

87. Згідно з актом виконаних робіт від 06 березня 2023 року, адвокатом при виконанні договору про надання правової допомоги надані ОСОБА_1 такі послуги (виконані роботи): аналіз судової практики Верховного Суду у спірних правовідносинах (3 год х 2 000 грн = 6 000 грн); написання касаційної скарги та її подання (5 год х 2 000 грн = 10 000 грн).

88. Зважаючи на складність цієї справи, про що свідчать протилежні по суті позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а також витрачений адвокатом час, який, на думку Суду, є співмірним із наданими послугами, наслідки розгляду касаційної скарги, є підстави вважати доведеними понесені позивачем у суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.

89. Також згідно з квитанцією №306362145037 від 04 березня 2023 року за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 1 816 грн.

90. Враховуючи, що Верховний Суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, та зважаючи на документальне підтвердження понесених витрат у суді касаційної інстанції, в силу частини першої статті 139 КАС України наявні підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року в справі №520/15896/21 скасувати.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року - залишити в силі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Кашпур,

Судді Верховного Суду