Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/16945/15

провадження № 61-6343св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Правекс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Правекс Банк» на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Калашнікової О. І., від 28 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М., від 22 січня

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Правекс Банк» (далі - АТ «Правекс Банк», Банк), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 21 097 доларів США.

Позовна заява мотивована тим, що 18 лютого 2005 року між акціонерно-комерційним банком (далі - АКБ) «Правекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Правекс Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 25156-003/05Р (далі - кредитний договір), за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 23 000 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних та кінцевим строком повернення до 18 лютого 2025 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 17 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 21 097 доларів США, з яких 17 471 доларів США заборгованість за кредитом та 3 626 доларів США заборгованість за процентами.

Вказану суму заборгованості АТ «Правекс Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь

АТ «Правекс Банк» заборгованість за кредитним договором № 25156-003/05Р від 18 лютого 2005 року в сумі 4 343, 04 доларів США. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками дії пунктів 4.4, 6.1.14 та 9.7 укладеного між сторонами кредитного договору автоматично змінився строк виконання основного грошового зобов`язання та строк кредитування за договором кредиту № 25156-003/05Р припинився у вересні 2009 року, а право Банку вимагати повернення щомісячних прострочених платежів виникає за обставин, якщо ним дотримано строк давності за вимогами про повернення кредиту в цілому.

Оскільки відповідно до пунктів 4.1, 4.2 кредитного договору позичальник зобов`язався повертати кредитні кошти рівними частинами в сумі 96 доларів США щомісяця до 10 числа наступного місяця і в цей же термін сплачувати проценти за користування кредитом, в межах трирічного строку позовної давності з урахуванням дати звернення Банку до суду з цим позовом (16 грудня 2015 року) суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс Банк» заборгованість за період з 10 грудня 2012 року по 10 грудня 2015 року.

Визначаючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню (4 343, 04 доларів США) суд першої інстанції прийняв за основу висновок експерта

№ 17-7009/7010 від 23 квітня 2018 року, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи на підставі ухвали суду

від 06 лютого 2017 року, та виходив з наступного розрахунку: 7998 доларів США (щомісячний платіж, який включає в себе тіло кредиту та проценти х 36 місяців (за період з 10 грудня 2012 року по 10 грудня 2015 року) + 245, 04 доларів США (сума фактичної заборгованості за черговим платежем, яка утворилася станом на 01 грудня 2012 року) - 3 900 доларів США (сплачені ОСОБА_1 за період з 04 січня 2013 року по 12 червня 2014 року).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Правекс-Банк» залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року - без змін.

Приймаючи постанову від 22 січня 2020 року, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору, який виник між сторонами, вирішив справу згідно вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 березня 2020 року засобами поштового зв`язку представник

АТ «Правекс-Банк» - адвокат Радченко В. Ю. подала касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2020 року. Просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення у справі № 520/16945/15-ц про задоволення позовних вимог АТ «Правекс-Банк».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/16945/15-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В червні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12; у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Вважає, що необхідною умовою, яка передбачена кредитним договором (пункт 4.4) та положеннями частини другої статті 1050 ЦК України, для реалізації Банком свого права на зміну строку кредитування та на дострокове повернення кредитних коштів, є письмове повідомлення Банком позичальника про припинення строку кредитування та письмова вимога Банку до позичальника про дострокове повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом. Оскільки Банком зазначені вимоги (повідомлення) на адресу позичальника не надсилались вважає, що строк користування кредитом, встановлений у пункті 1.2 кредитного договору відповідно до пункту 4.4 його умов змінено не було і такий строк достроково не припинився.

Крім того, вказує на порушення норм процесуального права, оскільки судами не досліджено надані докази, які визначають кінцевий строк кредитування, що призвело до неправильного розрахунку суми боргу.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки платежам, які позичальник зобов`язувався сплатити із 10 грудня 2015 року по 18 лютого 2025 року з урахуванням застосування строку позовної давності до кожного платежу окремо, не враховано факт укладення 14 квітня 2010 року між сторонами договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору, чим позичальник та кредитор підтвердили факт продовження строку дії кредитних зобов`язань, та факт внесення ОСОБА_1 платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитом до 12 червня 2014 року, що свідчить про переривання строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 18 лютого 2005 року між акціонерно-комерційним банком «Правекс-Банк» (правонаступником якого є АТ «Правекс Банк») і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 25156-003/05Р, за умовами якого Банк надав , а ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 23 000 доларів США на споживчі потреби. Кредит надавався позичальнику на строк до 18 лютого 2025 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до положень пункту 9.7 кредитного договору, у разі невиконання позичальником умов пункту 6.1.14 договору, строк користування грошовими коштами, вказаний в пункті 1.2 договору, припиняється достроково на 10-й день припинення строку дії договору страхування або зміни його умов з вини позичальника.

Пункт 6.1.14 кредитного договору передбачає обов`язкове страхування майна, яке передане в іпотеку банку згідно пункту 3.1 договору шляхом укладення до 18-го лютого кожного року договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком, а також письмово узгоджувати умови Договору страхування.

Відповідачем договір страхування укладався тричі у 2005 - 2007 роках. Строк дії останнього договору страхування закінчився 17 лютого 2008 року.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості, позичальник в серпні 2009 року допустила прострочення зобов`язань по сплаті чергових платежів на користь банку більш ніж на 10 календарних днів.

Згідно наданого Банком розрахунку станом на 17 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить

21 097 доларів США, яка складається із 17 471 доларів США заборгованості за кредитом та 3 626 доларів США заборгованості по процентам.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1);

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3);

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають не в повній мірі з огляду на наступне.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Щодо строку виконання зобов`язань за кредитним договором № 25156-003/05Р від 18 лютого 2005 року (строку кредитування)

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Умовами кредитного договору № 25156-003/05Р, укладеного 18 лютого 2005 року між сторонами, визначений кінцевий термін повернення основної заборгованості до 18 лютого 2025 року (пункт 1.2).

Пунктом 4. 4 кредитного договору передбачено, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та за сплатою процентів за користування кредитними коштами більше десяти календарних днів, строк користування грошовими коштами, визначений пунктом 1.2 цього договору, припиняється достроково на одинадцятий день прострочення. Про припинення строку користування грошовими коштами банк письмово повідомляє позичальника.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.

З аналізу змісту пункту 4.4 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості по кредиту та процентам за користування кредитом, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таке тлумачення та застосування вказаних умов договору відповідає висновкам Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987сво19), та практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 372/2649/16-ц (провадження № 61-14471св18), від 09 вересня 2020 року по справі № 661/1826/17 (провадження № 61-21042св19) та від 23 вересня 2020 року по справі № 213/3111/16-ц (провадження № 61-5119св19).

За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що обов`язковою умовою для зміни строку виконання основного зобов`язання є направлення банком письмової вимоги є необґрунтованими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 було допущено невиконання обов`язків, щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, а саме - відповідач не сплатила платіж по погашенню кредиту та процентів за користування кредитними коштами, який відповідно до умов договору договору (пункти 4.1, 4.2) мала сплатити

до 10 вересня 2009 року включно.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що в силу умов кредитного договору (пункт 4.4), у зв`язку із невиконанням позичальником обов`язків, визначених пунктами 4.1, 4.2 щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, протягом більше ніж 10 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив у вересні 2009 року.

Строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 11-й день прострочення, тобто з 21 вересня 2009 року, а отже після зміни строку виконання зобов`язання (21 вересня 2009 року) визначений договором графік щомісячних платежів, не має правового значення, оскільки за вимогами пункту 4.4 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит достроково у повному обсязі.

Вказане відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Підписання банком та ОСОБА_1 14 квітня 2010 року договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 25156-003/05Р

від 18 лютого 2005 року не створює для сторін юридичних наслідків, оскільки станом на 21 вересня 2009 року строк кредитування передбачений договором № 25156-003/05Р сплив.

Щодо перебігу строку позовної давності за вимогами Банку

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що строк кредитування закінчився у вересні 2009 року, а з даним позовом до суду позивач звернувся лише у грудні 2015 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові

від 19 серпня 2019 року у справі № 570/2528/15-ц та від 11 червня 2020 року у справі №464/7430/16.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі

№ 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) вказано, що із тлумачення частини першої статті 264 ЦК України слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта.

На підтвердження переривання перебігу строку позовної давності позивач посилався на те, що у період до червня 2014 року ОСОБА_1 вносила платежі на погашення заборгованості за кредитним договором № 25156-003/05Р від 18 лютого 2005 року.

Відповідач та/або її представник не висловлювали заперечення щодо вчинення даних платежів саме ОСОБА_1 .

Відповідач після закінчення строку кредитування (21 вересня 2009 року) періодично вносила платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 25156-003/05Р від 18 лютого 2005 року, на загальну суму 9 622 долари США, а саме: 02 жовтня 2009 року - 674 долари США, 11 грудня 2009 року - 496 долари США, 11 лютого 2010 року - 621 долар США, 28 квітня 2010 року - 291 долар США, 29 липня 2010 року - 200 доларів США, 17 листопада 2010 року - 340 доларів США, 25 квітня 2012 року - 400 доларів США, 25 травня 2012 року - 400 доларів США, 15 червня 2012 року - 300 доларів США, 07 липня 2012 року - 300 доларів США, 31 липня 2012 року - 400 доларів США, 29 серпня 2012 року - 300 доларів США, 24 вересня 2012 року - 400 доларів США, 01 листопада 2012 року - 300 доларів США, 03 грудня 2012 року - 300 доларів США, 03 січня 2013 року - 300 доларів США, 01 лютого 2013 року - 300 доларів США, 01 березня 2013 року - 300 доларів США, 01 квітня 2013 року - 300 доларів США, 07 травня 2013 року - 300 доларів США, 01 липня 2013 року - 300 доларів США, 30 серпня 2013 року - 300 доларів США, 01 жовтня 2013 року - 300 доларів США, 04 листопада 2013 року - 300 доларів США, 05 грудня 2013 року - 300 доларів США, 11 січня 2014 року - 300 доларів США, 07 березня 2014 року - 300 доларів США та 11 червня 2014 року - 300 доларів США.

Отже позовна давність за вимогами Банку перервалася в силу частини першої статті 264 ЦК України у зв`язку з вчиненням ОСОБА_1 дії, що свідчить про визнання нею свого боргу

За таких обставин та з урахуванням того, що із позовом у розглядуваній справі Банк звернувся до суду у грудні 2015 року, строк позовної давності не пропущений.

Щодо визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню

АТ «Правекс Банк» заявлено до стягнення із ОСОБА_1 суму заборгованості, що утворилася станом на 17 червня 2015 року у розмірі 21 097 доларів США, яка складається із: 17 471 доларів США заборгованості по кредиту; 3 626 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитними коштами.

Верховний Суд враховує, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

За таких обставин, з урахуванням того, що в силу пункту 4.4 кредитного договору строк кредитування було змінено на 21 вересня 2009 року, вимоги АТ «Правекс Банк» про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом за період із 22 вересня 2009 року по 17 червня 2015 року, нарахованих відповідно до умов кредитного договору № 25156-003/05Р, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості та висновку експерта № 17-7009/7010 від 23 квітня 2018 року, станом на 31 серпня 2009 року заборгованість ОСОБА_1 становила за кредитом 17 816 доларів США, а за нарахованими до сплати процентами 246 доларів США.

Розмір процентів за користування кредитом за період з 01 по 21 вересня 2009 року становить 164 долари США (із розрахунку - 17 816 доларів США х 16 % / 100 % х 21 день / 365 днів, де 17 816 доларів США - сума кредитних коштів, на які підлягають нарахуванню проценти за користування ними; 16 % - розмір процентної ставки за користування кредитними коштами,

21 - кількість днів у періоді, за який підлягають нарахуванню проценти).

Таким чином розмір заборгованості за кредитним договором станом на

21 вересня 2009 року складає 18 226 доларів США (із розрахунку 17 816 доларів США + 246 доларів США + 164 долари США)

Розмір заборгованості, який підлягає стягненню на користь банку із ОСОБА_1 становить 8 604 долари США (із розрахунку 18 226 доларів США - 9 622 долари США, де 18 226 доларів США розмір заборгованості станом на 21 вересня 2009 року, а 9 622 доларів США кошти сплачені ОСОБА_1 у період із жовтня 2009 року по червень 2014 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову АТ «Правекс Банк» з урахуванням висновків, викладених в цій постанові.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду із позовом було сплачено 7 199, 35 грн судового збору, а за подачу апеляційної та касаційної скарг 1 843,50 грн та 14 398, 70 грн відповідно.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача становить 9 540, 71 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 141 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Правекс Банк» задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов акціонерного товариства «Правекс Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Правекс Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360920, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2) заборгованість за кредитним договором №25156-003/05Р від 18 лютого 2005 року в розмірі 8 604 (вісім тисяч шістсот чотири) долари США.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Правекс Банк» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Правекс Банк» (ідентифікаційний код 14360920, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2) судовий збір за подачу позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в розмірі 9 540 (дев`ять тисяч п`ятсот сорок) гривень 71 копійка.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович