Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 520/17420/15-ц

провадження № 61-12251св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом (відповідачі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом - Одеська міська рада,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іващенко Ольга Іванівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в складі судді: Таварткіладзе О. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на спадкове майно.

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання заповітів недійсними.

У квітні 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іващенко О. І., про визнання права власності на спадкове майно та справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іващенко О. І., про визнання заповітів недійсними, присвоєно об`єднаній справі № 520/17420/15-ц.

У червні 2020 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернувся з заявою про забезпечення доказів у вигляді призначення у справі судово-медичної експертизи для з`ясування наявності під час складення заповіту у ОСОБА_5 перешкод у самостійному виконанні дій заповідача: читанні написаного тексту, підписання документів, зокрема заповіту.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2020 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_3 про забезпечення доказів у вигляді призначення по справі судово-медичної експертизи.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що як під час підготовчого судового засідання, так і під час розгляду справи з боку сторони ОСОБА_3 відповідних клопотань про проведення експертизи не заявлялось. У заявленому клопотанні стороною змінюються підстави позовних вимог (або доповнюються існуючі) щодо відсутності доказів необхідності проведення нотаріусом саме такої форми посвідчення заповіту, враховуючи стан здоров`я заповідача. Клопотання не стосується заявлених підстав позову та має наслідком зміну підстав після закінчення підготовчого судового засідання, а тому не підлягає задоволенню.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 повернуто.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що законодавець в пункті 12 частини першої статті 353 ЦПК України відокремлює, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо призначення експертизи. Водночас ухвали суду першої інстанції про відмову у призначенні експертизи не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України. Відповідний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 754/7038/17 (провадження № 61-40444св18).

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. При цьому, посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся із заявою про забезпечення доказів шляхом призначення судової-медичної експертизи та сплатив судовий збір. Ухвала суду першої інстанції про забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів може бути оскаржена в апеляційному порядку. Посилання апеляційного суду на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 754/7038/17, є необґрунтованим.

У вересні 20202 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу - без змін. Відзив мотивований тим, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 754/7038/17 (провадження № 61-40444св18). Очевидно, що дії ОСОБА_3 , який у підготовчому судовому засіданні та під час судового розгляду справи по суті не подавав клопотань щодо проведення експертиз, а згодом пред`являє заяву про забезпечення доказів про проведення по справі судово-медичної експертизи, суперечить його попередній поведінці (відмови у поданні клопотань та заяв) і є недобросовісним.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду від 01 вересня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом (частина друга статті 116 ЦПК України).

Згідно пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року у справі № 638/1514/19 (провадження № 61-18246св19) зазначено, що: «представник відповідача вважає, що ухвалою суду першої інстанції йому відмовлено у забезпеченні доказів, оскільки пунктом 2 частини 1 статті 353 ЦПК України передбачено окреме від рішення апеляційне оскарження ухвали щодо забезпечення доказів, тому і вказана ним ухвала суду також може бути оскаржена окремо від рішення суду. Частиною 1 статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів. У пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави та порядок забезпечення доказів, а також подання учасниками справи та їх представниками заяви про забезпечення доказів та її розгляду судом, враховуючи певні особливості їх отримання, передбачені статтями 116 117 118 ЦПК України і законодавцем виділено окремо параграфом 8 в главі 5 «Докази та доказування». З матеріалів справи вбачається, що відповідачем чи її представником до суду не подавалися заяви про забезпечення доказів у розумінні статей 116 117 118 ЦПК України з оплатою судового збору. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для окремого від рішення суду апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції від 31 липня 2019 року».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернувся саме із заявою про забезпечення доказів (Т. 4, а. с. 179 - 182) у порядку статті 116 ЦПК України та оплатив судовий збір.

За таких обставин апеляційний суд зробив неправильний висновок про повернення апеляційної скарги, оскільки апеляційна скарга подавалася на ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпеченні доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати.

Передати справу № 520/17420/15-ц до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук