ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/21101/18

провадження № 61-443св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою адвоката Іноземцева Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 6 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Салтан Л. В. та присяжних Тютченка М. В. і Цуркана В. Б., та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про визнання недієздатною ОСОБА_2 та встановлення опіки над нею.

В обґрунтування заяви вказував, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована і проживає на АДРЕСА_1 , є матір`ю ОСОБА_1 .

Починаючи з 2013 року, психічний стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився, внаслідок чого остання втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

За таких обставин просив визнати ОСОБА_2 недієздатною, встановити над нею опіку та призначити опікуном ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 6 березня 2019 року у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з недоведення належними і допустимими доказами того, що ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд першої інстанції зазначив про відсутність сумнівів у належному психічному стані

ОСОБА_2 , яка самостійно та адекватно надавала відповіді на поставлені судом запитання під час розгляду справи № 520/3508/18, та відносно якої висновком судово-психіатричного експерта № 19 пк встановлено відсутність психічних розладів.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іноземцева О. В залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 6 березня

2019 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що заява ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатною особою є необґрунтованою та безпідставною, а її подання зумовлене неприязними стосунками та виникненням спору щодо спадщини, яка залишилась після батька заявника та чоловіка ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іноземцев О. В звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 6 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушеннями судом першої інстанції норм процесуального права, допущеними на стадії відкриття провадження у справі. На його думку, суд першої інстанцій порушив строк направлення заявнику ухвали про залишення заяви без руху. Суд першої інстанцій в ухвалі про відкриття провадження у справі безпідставно зазначив про те, що представник заявника надав квитанцію про сплату судового збору, оскільки заявник вважає, що оригінал квитанції направлений невідомою особою. Крім того, суд першої інстанції не направив учасникам справи копію ухвали про відкриття провадження у справі.

Заявник вказує, що суд першої інстанції не повідомив ОСОБА_1 та її представника про розгляд справи і розглянув справу за їх відсутності.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилково висновку про відсутність достатніх даних про психічний розлад здоров`я ОСОБА_2 , оскільки заявником надано на підтвердження цієї обставини довідки Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» від 18 липня 2017 року та від 11 грудня 2017 року.

Не надавши належної оцінки вказаним довідкам, суд апеляційної інстанції безпідставно не призначив експертизу для встановлення психічного стану ОСОБА_2 , як того вимагає частина перша статті 298 ЦПК України.

Також заявник зазначає про неврахування апеляційним судом того, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності заявника та його представника, не повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, та у порушення пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України не скасував рішення суду першої інстанції з обов`язкових підстав.

Позиція інших учасників справи

У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рудольф К. С. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому послалася на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального і процесуального права. Просила врахувати, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 4 червня 2018 року у справі № 520/3508/18, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні аналогічної заяви ОСОБА_1 про визнання недієздатною ОСОБА_1 . Вказаним рішенням суду встановлено, що довідки, подані ОСОБА_1 на підтвердження психічного розладу ОСОБА_1 , якими заявник обґрунтовує вимоги заяви і у цій справі, є неналежними доказами.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Звертаючись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 стверджувала, що з 2013 року психічний стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився, внаслідок чого вона втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З висновку судово-психіатричної експертизи № 19 пк від 4 лютого 2019 року, проведеної лікарями Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України», суди встановили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на будь-який психічний розлад не страждає, за своїм психічним станом може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 зазначили, що за багаторічне спілкування з ОСОБА_2 у них жодного разу не виникало думки про те, що остання страждає на психічні розлади.

Зі змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 червня 2018 у справі № 520/3508/18 суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення над нею опіки і призначення опікуна, у задоволенні якої відмовлено. ОСОБА_1 на підтвердження своїх посилань щодо наявних розладів психічного стану ОСОБА_2 у справі № 520/3508/18 надавала довідки Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» від 28 липня 2017 року та від 11 грудня 2017 року, які також надані заявником до заяви у цій справі.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 6 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1 3 Конституції України).

Відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі

№ 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що заявник не надав належних і допустимих доказів існування у її матері психічного розладу здоров`я, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у визнанні ОСОБА_2 недієздатною.

При цьому судами враховано, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 4 червня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недієздатною ОСОБА_2 , встановлення над нею опіки і призначення опікуна, в обґрунтування якої ОСОБА_1 надавала ті ж самі докази, що надані нею у цій справі.

Доводи касаційної скарги про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права на стадії залишення заяви без руху та відкриття провадження у справі є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи заявника та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.

За змістом статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Доводи касаційної скарги щодо неповідомлення ОСОБА_1 та її представника про дату, час і місце розгляду справи спростовуються змістом заяви

від 5 березня 2019 року про відкладення розгляду справи, у якій представник ОСОБА_1 - адвокат Іноземцев О. В. підтвердив те, що він повідомлений про судове засідання суду першої інстанції, призначене на 6 березня 2019 року. Вказані обставини з урахуванням частини п`ятої статті 130 ЦПК України свідчать про те, що, заявник була повідомлена належним чином про розгляд справи.

Касаційний суд враховує конкретні обставини даної справи а саме те, що під час її розгляду ОСОБА_1 брала участь у справі виключно через представника - адвоката Іноземцева О. В., протягом розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій самостійно не вчиняла жодних дій, направлених на реалізацію процесуальних прав заявника. При цьому адвокат Іноземцев О. В. був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції та приймав участь у судовому засіданні в апеляційному суді, тому вказані посилання адвоката Іноземцева О. В. фактично мають на меті скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з формальних підстав.

Частиною другою статті 410 ЦПК України встановлено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки доказам про психічний розлад здоров`я ОСОБА_2 зводяться до необхідності переоцінки доказів, які оцінено судами попередніх інстанцій із додержанням норм процесуального права, і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і

статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявника на безпідставне відхилення клопотань про призначення судово-психіатричної експертизи та порушення частини першої статті 298 ЦПК України відхиляються касаційним судом, оскільки з поданих заявником доказів суди попередніх інстанцій не встановили достатніх даних про психічний розлад здоров`я ОСОБА_2 , які є передумовою для призначення експертизи згідно з вимогами частини першої статті 298 ЦПК України, тому дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення вказаних клопотань.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не встановив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, тому дійшов висновку про відсутність підстав для застосування вказаної норми процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Іноземцева Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 6 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов