№ 520/2189/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 520/2189/16

провадження № 61-7101св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;

відповідачі (позивачі/треті особи за зустрічними позовами): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2019 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2020 рокуу складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2006 року № 1287-08 ПОУ Н у розмірі 18 811,27 дол. США, пені за несвоєчасне погашення кредиту і процентів в розмірі 34 415,91 грн та судових витрат у рівних частках у сумі 3 918,02 грн з кожного.

Позов мотивований тим, що 20 лютого 2006 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (з 17 вересня 2008 року перейменований на ПАТ «УкрСиббанк») і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1287-08 ПОУ Н, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 43 000,00 дол. США під 12,5 % річних до 20 лютого 2021 року.

Банк і ОСОБА_2 , як поручитель, 20 лютого 2006 року уклали договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, із солідарною відповідальністю поручителя.

Проте, відповідачами зобов`язання не виконуються в повному обсязі, у зв`язку із чим станом на 11 лютого 2016 року виникла заборгованість в розмірі 18 811,27 дол. США, яка складається із: 16 609,85 дол. США - кредитна заборгованість, в тому числі прострочена з червня 2015 року - 2 276,65 дол. США, а також 2 201,42 дол. США - заборгованість по процентам.

Заборгованість по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів станом на 11 лютого 2016 року складає 34 415,91 грн, з яких: 15 576,90 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 18 839,01 грн - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Банк просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку суму боргу, процентів нарахованих за кредитним договором від 20 лютого 2006 року № 1287-08 ПОУ Н у розмірі 18 811,27 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 34 415,91 грн.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про визнання поруки припиненою.

Зустрічний позов мотивований тим, що договір поруки є припиненим на підставі частини першої статті 559 ЦК України, оскільки ПАТ «УкрСиббанк» збільшив обсяг відповідальності позивача за зобов`язанням без його згоди шляхом підняття відсоткової ставки за кредитним договором.

Зміна процентної ставки умов основного договору призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору від 20 лютого 2006 року № 1287-08 ПОУ Н.

Зустрічний позов мотивований тим, що кредитний договір є недійсним, оскільки при укладенні спірного правочину Банк використав нечесну підприємницьку практику, приховавши від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та не попередив останнього про валютні ризики, що позбавило позичальника можливості здійснити свідомий вибір схеми кредитування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 20 червня 2019 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 20 лютого 2006 року № 1287-08 ПОУ Н у загальному розмірі 18 225,72 дол. США, яка складається із 16 609,85 дол. США - кредитної заборгованості , в тому числі простроченої з червня 2015 року - 2 276,65 дол. США, а також 1 515,87 дол. США - заборгованість по процентам, та пеню у загальному розмірі 34 415,91 грн, яка складається із пені за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 15576,90 грн та пені за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 18 839,01 грн.

Відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2006 року № 1287-08 ПОУ Н у загальному розмірі 18 811,27 дол. США з поручителя ОСОБА_2 .

Задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи - ОСОБА_1 , тавизнав договір поруки від 20 лютого 2006 року № 1287 укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком (надалі перейменованим на «ПАТ« УкрСиббанк») припиненим.

Відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору від 20 лютого 2006 року № 1287-08 ПОУ Н.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати у розмірі сплаченого судового збору у сумі 7 836,04 грн.

Задовольняючи позов банку до ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що позичальник отримавши кредитні кошти не виконував належним чином свої зобов`язання по поверненню кредиту та процентів за користування кредитом, а після 11 березня 2014 року взагалі перестав здійснювати регулярні платежі, що підтверджується графіком заборгованості.

Заборгованість за кредитним договором, яка виникла у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань підлягає стягненню в повному обсязі.

Оскільки істотні умови кредитного договору узгоджені між сторонами, про що свідчить не лише підписання договору, а подальші дії позичальника, який отримавши кредитні кошти з заявами про невиконання умов договору, або їх неналежного виконання, з боку банку не звертався, протягом тривалого часу з 20 лютого 2006 року до 11 березня 2014 року, виконував взяті на себе зобов`язання, не заперечував проти розміру щомісячних платежів, незрозумілості умов і розміру погашення кредитної заборгованості, місцевий суд вважав, що підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору немає.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції висновок мотивував тим, що з позовом до поручителя банк звернувся у лютому 2016 року, проте договір поруки припинив свою дію 12 жовтня 2014 року, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, після спливу шестимісячного строку наступного місяця від останнього регулярного платежу по кредитному договору, який здійснено 11 березня 2014 року.

Зміна процентної ставки в подвійному розмірі, як санкція за несвоєчасне виконання регулярних платежів, не є зміною умов договору в частині збільшення відповідальності, а тому не може бути підставою для припинення договору поруки, так як у п. 1.2 Договору поруки визначена відповідальність поручителя і по штрафним санкціям.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» подали апеляційні скарги.

Одеський апеляційний суд постановою від 19 лютого 2020 року апеляційні скарги залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2019 року залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_1 судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 11 754,06 грн на розрахунковий рахунок Одеського апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, АТ «УкрСиббанк», посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , у цих частинах направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. .

У решті рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції не оскаржено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, необґрунтовано відмовив у задоволенні позову банку до поручителя ОСОБА_2 та незаконно задовольнив її зустрічний позов й визнав припиненою поруку на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Вважає, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Строк виконання основного зобов`язання відповідно до умов кредитного договору визначений до 20 лютого 2021 року.

Вимога про дострокове повернення кредиту направлена банком відповідачам 19 листопада 2015 року та вручена позичальнику - 21 та 25 листопада 2015 року, а поручителю - 26 листопада 2015 року.

Згідно з вимогами банку позичальнику та поручителю встановлені строки для усунення порушень основного зобов`язання та здійснення сплати простроченої заборгованості по кредиту і нарахованим процентам протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення.

Банк попередив позичальника та поручителя, що у разі неусунення порушень, строк повернення кредиту вважатиметься таким, що настав достроково.

Солідарні боржники вимоги банку не виконали, тому строк повернення кредиту настав достроково 24 грудня 2015 року.

Шестимісячний строк передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України розпочався з 24 грудня 2015 року, відповідно строк для пред`явлення вимог банку до поручителя закінчився 24 червня 2016 року відповідно.

На час звернення до суду, а саме 23 лютого 2016 року, з цим позовом до солідарних боржників, порука ОСОБА_2 не припинилась в частині щомісячних платежів, строк сплати яких настав протягом останніх шести місяців до 24 грудня 2015 року, а також щодо заборгованості строк сплати якої настав достроково, починаючи з 24 грудня 2015 року.

Суди попередніх інстанцій не з`ясували щодо яких платежів по кредиту порука ОСОБА_2 припинилась.

Помилково встановлено, що з 11 березня 2014 року позичальник припинив сплачувати кредит та нараховані проценти по кредиту, оскільки із розрахунку заборгованості від 11 лютого 2016 року вбачається здійснення переплати позичальником за кредитом, тому прострочена заборгованість виникла лише з 10 червня 2015 року.

Отже, порука ОСОБА_2 припинилась лише щодо частини прострочених платежів по кредиту та процентах.

Судом апеляційної інстанції не враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 559 ЦК України, викладені у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 194/1812/15-ц, постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 417/2855/16, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 344/6211/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 лютого 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (з 17 вересня 2008 року перейменованого на ПАТ «УкрСиббанк»)як кредитодавцем і ОСОБА_1 - як позичальником, укладено кредитний договір № 1287-08 ПОУ Н, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 43 000,00 дол. США, зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних, не пізніше 20 лютого 2021 року, шляхом щомісячних платежів, відповідно до узгодженого графіку платежів.

Банк і ОСОБА_2 як поручитель, 20 лютого 2006 року уклали договір поруки № 1287, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань за кредитним договором, із солідарною відповідальністю поручителя.

Відповідно до письмових вимог від 19 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 13) та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 15) у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань позичальника по погашенню кредиту та процентів за користування кредитом, станом на 17 листопада 2015 року заборгованість становить 18 225,72 дол. США, з яких кредитна заборгованість - 16 609,85 дол. США та 1 615,87 дол. США - прострочена заборгованість по процентам.

Згідно з розрахунком станом на 11 лютого 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 18 811,27 дол. США, з них: 16 609,85 дол. США - кредитна заборгованість, в тому числі прострочена з червня 2015 року - 2 276,65 дол. США, а також 2 201,42 доларів США - заборгованість по процентам.

За несвоєчасне погашення кредиту банком нарахована неустойка у вигляді пені в розмірі 15 576,90 грн та неустойка у зв`язку із несвоєчасним погашенням процентів за користування кредитом в розмірі 18 839,01 грн (т. 1 а. с. 18).

Останній платіж за кредитним договором позичальник здійснив 11 березня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 559 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №194/1812/15-ц,постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 417/2855/16, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 344/6211/16-ц.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов банку до ОСОБА_1 місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позичальник отримавши кредитні кошти не виконував належним чином свої зобов`язання по поверненню кредиту та процентів за користування кредитом, а після 11 березня 2014 року взагалі перестав здійснювати регулярні платежі, що підтверджується графіком заборгованості.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з позовом до поручителя банк звернувся у лютому 2016 року, про те договір поруки припинив свою дію 12 жовтня 2014 року, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, після спливу шестимісячного строку наступного місяця від останнього регулярного платежу по кредитному договору, який здійснено 11 березня 2014 року.

Рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції у касаційному порядку оскаржується банком у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором на користь банку із поручителя та у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

Колегія суддів із висновками суду апеляційної інстанції, в оскарженій частині, погодитись не може, враховуючи наступне.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Перебіг шестимісячного строку для припинення поруки розпочинається з настанням строку визначеному вимогою про дострокове погашення заборгованості направленою на адресу поручителя, якою банк змінив строк виконання основного зобов`язання.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки, в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

Тобто банк повинен протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), за наслідками розгляду якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах підтверджені Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 194/1812/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 417/2855/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №344/6211/16-ц.

Отже доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій частини 4 статті 559 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у подібних правовідносинах підтвердилися.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що строк дії кредитного договору сторони визначили до 20 лютого 2021 року.

ОСОБА_1 припинив виконання своїх зобов`язань 11 березня 2014 року, вимога про дострокове повернення кредиту направлена на адресу відповідачів 19 листопада 2015 року, позичальник отримав вимогу - 21, 25 листопада 2015 року, а поручитель - 26 листопада 2015 року, солідарні боржники не виконали вимоги банку та не усунули порушення основного зобов`язання, тому строк повернення кредиту настав достроково - 24 грудня 2015 року, а із позовом про стягнення заборгованості банк звернувся до суду 23 лютого 2016 року.

Отже підстави припинення дії поруки за період із червня 2015 року відсутні.

Висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про закінчення строку дії поруки наступного місяця після шестимісячного строку після останнього регулярного платежу по кредитному договору, здійсненого 11 березня 2014 року є помилковим.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 та від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12.

Таким чином, суди допустили порушення норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, унаслідок неповного з`ясування обставин справи, які підлягали встановленню під час перевірки обґрунтованості вимог банку пред`явлених до поручителя та перевірки доводів зустрічного позову поручителя.

Суди попередніх інстанцій не виконали вимоги процесуального законодавства щодо встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи, а саме пред`явлення вимоги банку до поручителя з дотриманням строку згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України, протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов`язання у частині щомісячних платежів по кредиту, та протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов`язання достроково по кредиту, який залишився не сплачений.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення щодо вимог банку пред`явлених до поручителя та перевірки доводів зустрічного позову поручителя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 цього Кодексу є обґрунтованими.

Постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині слід скасувати та справу у цій частині направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

При цьому, Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про визнання поруки припиненою скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук