Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 520/2367/17

провадження № 61-7671св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державне підприємство «Сетам», Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції Одеської області, відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., від 21 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Сетам», Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції Одеської області, відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», ОСОБА_4 , про визнання електронних торгів недійсними.

В обґрунтування позову вказала, що вона є співвласницею автомобіля марки Volkswagen Touareg, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який в рахунок погашення заборгованості її чоловіка ОСОБА_4 05 грудня 2016 року було реалізовано Київським відділом державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області за ціною 356 666 грн з електронних торгів в системі «СЕТАМ», переможцем яких визнано ОСОБА_3 . Вказане майно було реалізовано протиправно, без її відома та згоди, без виділу частки боржника у виконавчому провадженні, чим порушено процедуру проведення прилюдних торгів.

За таких обставин позивач просила визнати електронні торги, проведені 05 грудня 2016 року та оформлені протоколом електронних торгів № 217457, недійсним правочином.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси у складі судді Калініченко Л. В. від 22 січня 2018 року задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано недійсними результати електронних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів від 05 грудня 2016 року № 217457 з реалізації автомобіля марки «Volkswagen», модель «Touareg», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника державний виконавець повинен був з`ясувати питання чи не володіє він цим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування цим майном інші особи, після чого вирішити питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Оскільки вказане питання державний виконавець не з`ясував, не перевірив сімейний стан боржника та не встановив чи не придбаний автомобіль в період шлюбу, тому процедура реалізації майна на електронних торгах, яка за своє правовою природою є оформленням договірних відносин з купівлі-продажу цього майна, а отже правочином, проведена з порушенням вимог закону і підлягає визнанню недійсною на підставі статей 203 215 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2019 року задоволено апеляційні скарги Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 та державного підприємства «Сетам», скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року і прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що починаючи з 14 серпня 2015 року (передачі ОСОБА_1 ключів від спірного автомобіля державному виконавцю) і до 24 лютого 2017 року (пред`явлення нею позову), позивач не заявляла своїх прав на 1/2 частину вказаного автомобіля, не повідомила державного виконавця про те, що це майно є спільним майном подружжя та не вимагала виключення з-під арешту відповідної частини вказаного автомобіля, тому у державного виконавця були відсутні правові підстави для звернення до суду з поданням при виділення її частки із арештованого майна. ОСОБА_1 є єдиним титульним власником спірного автомобіля, Ѕ частка якого не виділена йому в натурі. Арешт, оцінка і реалізація майна боржника ОСОБА_4 були проведені відповідно до вимог закону. Крім того, позивач не позбавлена права звернення до ОСОБА_1 з позовом про компенсацію їй вартості Ѕ частки цього автомобіля, якщо це майно у судовому порядку буде визнано спільним майном подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час проведення дій з примусової реалізації майна ОСОБА_4 як боржника у виконавчому провадженні державний виконавець не перевірив сімейний стан боржника та не встановив чи не придбаний належний останньому автомобіль в період шлюбу, і як наслідок не звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, зокрема його дружиною ОСОБА_1 , тому процедура реалізації вказаного майна на електронних торгах проведена з порушенням вимог закону і як правочин підлягає визнанню недійсною на підставі статей 203 215 ЦК України.

У липні 2019 року Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції Одеської області та державне підприємство «Сетам» подали відзиви на касаційну скаргу, мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю постанови апеляційного суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 27 січня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 30 червня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого у серпні 2005 року на підставі довідки-рахунку КІВ-068142 придбали автомобіль марки Volkswagen Touareg, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на останнього, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25 серпня 2005 року (а.с. 9, т.1).

На примусовому виконанні Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувало зведене виконавче провадження № 47024795 від 12 лютого 2015 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» грошових коштів у сумі 28 299,01 грн, ОСОБА_2 - 2 007 333,38 грн та ПАТ КБ «ПриватБанк» - 35 931,93 грн.

Оскільки боржником у добровільному порядку не виконані вимоги виконавчих документів, державним виконавцем проведено дії щодо примусового виконання цих вимог.

14 серпня 2015 року під час проведення виконавчих дій державним виконавцем за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено автомобіль марки Volkswagen Touareg, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому, дружина боржника ОСОБА_1 передала ключі від автомобіля державному виконавцю та звільнила автомобіль від інших речей, автомобіль було вилучено державним виконавцем та складено відповідний акт. При цьому в акті відсутні заяви та зауваження від осіб, що були присутніми під час опису майна.

На підставі постанови державного виконавця від 25 серпня 2015 року була проведене оцінка майна та визначена його ринкова вартість - 367 306 грн.

05 лютого 2016 року ОСОБА_4 подав до виконавчої служби заяву, в якій він не погоджувався з результатами проведеної оцінки та просив провести рецензування звіту про оцінку майна.

Листом від 16 березня 2016 року сторони виконавчого провадження були ознайомлені з результатами рецензування.

06 травня 2016 року до виконавчої служби надійшла заява від ОСОБА_1 , яка діяла в якості представника за довіреністю боржника ОСОБА_4 , в якій вона повідомила виконавчу службу про подання позовної заяви про скасування оцінки майна.

У зв`язку зі спливом дії оцінки майна на підставі постанови державного виконавця була проведена нова оцінка спірного автомобіля, ринкова вартість якого склала 343 255 грн.

Сторони виконавчого провадження були повідомлені про результати оцінки майна листом від 12 жовтня 2016 року.

05 грудня 2016 року відбулись електронні торги з примусової реалізації вказаного автомобіля, оформлені протоколом № 217457, переможцем яких визнано ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам постанова апеляційного суду відповідає з таких підстав.

Відповідно до положень глави VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), виявлення майна та звернення стягнення на майно боржника здійснюються у порядку, встановленому розділом VII Закону.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів, порядок яких визначається Міністерством юстиції України.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-174цс12.

Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання виконавчого документа.

За положеннями статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Положеннями статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно із частиною першою статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в державним виконавцем в установленому законом порядку проведені заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, натомість позивач як дружина боржника не заявляла своїх прав на 1/2 частину вказаного автомобіля, не повідомила державного виконавця про те, що це майно є спільним майном подружжя та не вимагала виключення з-під арешту відповідної частини вказаного автомобіля.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду з таких підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов'язанням, повагу до прав інших суб'єктів, обов'язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що державний виконавець, звертаючи стягнення на майно боржника, який у добровільному порядку з 2014 року не виконав судові рішення про стягнення з нього заборгованості, у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень вчинив комплекс дій щодо арешту, вилучення та примусової реалізації належного останньому майна, а боржник та його дружина, будучи обізнаними про проведення ним вказаних дій, оскаржуючи їх, в період з серпня 2015 року (дати вилучення автомобіля у боржника) до грудня 2016 року (проведення електронних торгів) не вчинили жодних заходів щодо повідомлення державного виконавця про належність вказаного автомобіля до спільного майна подружжя та/чи порушення їх прав вказаними діями виконавця.

За таких обставин, враховуючи здійснення державним виконавцем в установленому законом порядку заходів щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, у нього були відсутні правові підстави для звернення до суду з поданням при виділення частки майна боржника.

В межах виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_4 суми заборгованості державний виконавець, виявивши належний боржнику автомобіль, за відсутності відомостей щодо належності цього майна до спільної сумісної власності, здійснив усі необхідні дії щодо його арешту, вилучення та реалізації, передбачені Інструкцією з організації примусового виконання рішень та Законом України «Про виконавче провадження», а позивач, знаючи про проведення виконавчих дій, не оскаржувала ці дії.

При цьому позивач, оскаржуючи процедуру реалізації спірного автомобіля шляхом його продажу з електронних торгів, відповідно до вимог статті 81 ЦПК України не надала доказів порушення вимог законупід час проведення цих торгів, а отже не довела, що вказана процедура як правочин підлягає визнанню недійсною на підставі статей 203 215 ЦК України. Разом із тим дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання торгів недійними.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович