ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа №520/27349/21

провадження № К/990/12413/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Загороднюка А. Г., Мельник-Томенко Ж. М.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Перцової Т. С., суддів: Русанової В. Б., Жигилія С. П.,

І. Обставини справи

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі також - відповідач), в якому просив:

1.1. визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 08 червня 2015 року № 169вк про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, або на рівнозначній посаді в органах прокуратури України, з 09 червня 2015 року;

1.3. стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність оскаржуваного наказу, як такого, що суперечить вимогам частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки за позивачем як працівником, який був призваний на військову службу за контрактом під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, мало зберігатись місце роботи, посада і середній заробіток, чого відповідачем у спірних правовідносинах дотримано не було. Позивач вважає, що він як військовослужбовець, має право користатись пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також, з посиланням на приписи статті 119 КЗпП України стверджував про відсутність законних підстав для його звільнення зі служби, навіть, незважаючи на особисто подану ним заяву про таке звільнення, а тому з огляду на приписи статті 235 КЗпП України, просив суд поновити його на посаді та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом з позовною заявою позивач надав до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якому зазначив, що строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), пропущено ним з поважних причин, оскільки про необхідність оскарження наказу Генерального прокурора від 08 червня 2015 року № 169вк з метою захисту його прав, передбачених статтею 119 КЗпП України, останній дізнався лише з ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 640/10538/20, повний текст якої складено 04 листопада 2021 року, однак отримано засобами поштового зв`язку лише 23 листопада 2021 року.

3. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 10 червня 2022 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував наказ Генерального прокурора України від 08 червня 2015 року №169 вк про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Поновив позивача на посаді начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 570641,28 гривень.

До негайного виконання звернуто рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 47533,44 грн.

4. Не погоджуючись з указаним судовим рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивач перебував на спірній посаді за строковим трудовим договором до призначення на неї військовослужбовця в порядку переведення з прокуратури міста Києва. У подальшому, ОСОБА_1 звільнено зі спірної посади, згідно з поданою ним заявою, на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу (наказ Генерального прокурора від 08 червня 2015 року № 169-вк та наступного ж дня наказом Генерального прокурора України від 09 червня 2015 року № 170-вк підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на цю ж посаду, з якої його було звільнено. Зауважив, що діюча на дату винесення спірного наказу (08 червня 2015 року) редакція пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, на підставі якої відбулося звільнення позивача з посади, передбачала призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, однак не містила жодного виключення у вигляді збереження місця роботи, посади за працівником відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП України.

Також звернув увагу суду апеляційної інстанції на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, оскільки перебіг встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку на оскарження спірного наказу розпочався 09 червня 2015 року і закінчився 09 липня 2015 року. Однак, позов про оскарження наказу Генерального прокурора від 08 червня 2015 року № 169-вк позивач подав до суду лише 20 грудня 2021 року, тобто через 77 місяців з дня його видання, що є підставою для залишення його без розгляду.

5. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу задовольнив частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року у справі № 520/27349/21 в частині задоволення позовних вимог - скасував. Прийняв в цій частині постанову, якою адміністративний позов залишив без розгляду.

6. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин у правовідносинах, які виникли у зв`язку з проходженням та звільненням позивача з публічної служби.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати постанову Другого адміністративного апеляційного суду від 13 березня 2023 року, залишивши в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року.

8. В мотивування касаційної скарги вказує, що пропустив строк звернення до суду з поважних причин, оскільки лише з ухвали Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 640/10538/20 (отримано засобами поштового зв`язку лише 23 листопада 2021 року) дізнався про необхідність оскарження наказу Генерального прокурора від 08 червня 2015 року № 169-вк з метою захисту прав, передбачених статтею 119 КЗпП України.

9. Верховний Суд ухвалою від 24 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про залишення адміністративного позову без розгляду; підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

10. Представник Офісу Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

11. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

13. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

14. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

15. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба, а також проходження служби в органах прокуратури.

16. Статтею 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями частини п`ятої цієї ж статті Кодексу визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

17. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно з частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з частиною четвертою зазначеної статті якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

18. За правилом пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

19. У справі, що розглядається, позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, якою позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

20. При цьому спірні правовідносини у цій справі виникли у зв?язку з оскарженням наказу про звільнення з посади в органі прокуратури.

21. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб?єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

22. Варто зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

23. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

24. Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

25. При цьому звернення до суду з пропуском строку, визначеного приписами статті 122 КАС України, за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

26. Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

27. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

28. Зі змісту наведених правових норм убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи належить він поновленню.

29. Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

30. Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

31. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

32. Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

33. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.

34. Як зазначалось вище, предметом спору у цій справі є наказ Генерального прокурора від 08 червня 2015 року № 169вк про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, поновлення позивача на вищевказаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

35. З огляду на предмет спору та, враховуючи приписи частини п?ятою статті 122 КАС України, строк звернення до суду з цим позовом обчислюється у місячний строк, починаючи з 08 червня 2015 року.

Натомість позивач звернувся до суду з цим позовом 20 грудня 2021 року.

36. Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити день коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, оскільки при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду.

37. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).

38. Отже, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

39. Як установлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач дізнався про порушення своїх прав у день видання оскаржуваного наказу, а саме 08 червня 2015 року, оскільки наступного дня, тобто 09 червня 2015 року, на підставі наказу Міністерства оборони України від 30 травня 2015 року № 371 Генеральним прокурором України видано наказ № 170-вк, згідно з яким ОСОБА_1 як військовослужбовця Збройних Сил України, відрядженого до Генеральної прокуратури України, призначено на посаду начальника Управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, що, насамперед, свідчить про обізнаність позивача щодо існування спірного наказу.

40. Варто зазначити, що у цій категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

41. Аналогічна правова позицію висловлена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі № 580/11259/21.

42. З урахуванням положень частини першої статті 9 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України, як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування цієї Конвенції, застосовується судами як джерело права.

43. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

44. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого Королівства», заява №23452/94 і пункт 54 рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року «Круз проти Польщі», заява №28249/95).

45. Відповідно до практики ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

46. Стосовно доводів позивача про те, що він дізнався про порушення своїх прав лише з постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року та ухвали Верховного Суду у від 02 листопада 2021 року у справі № 640/10538/20, варто зазначити, що вказані обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом, оскільки про існування спірного наказу позивач був обізнаний щонайменше з 09 червня 2015 року, тобто з дня його призначення на іншу посаду, що свідчить про відсутність обставин, які б позбавляли його можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права в установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

47. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

48. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІ. Судові витрати

49. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі № 520/27349/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді А. Г. Загороднюк

Ж. М. Мельник-Томенко