Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 520/2998/16-ц

провадження № 61-44302св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2018 року в складі судді: Куриленко О. М., та постанову апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2018 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Одеська міська рада звернулася із позовом до ОСОБА_1 третя особа: ОСОБА_2 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації та без необхідного дозволу здійснила самочинне будівництво за адресою АДРЕСА_1 земельну ділянку в АДРЕСА_1 ні відповідачу, ні іншим особам не передавала, а також не приймала рішення про передання ОСОБА_1 у власність або у користування з метою реконструкції будинку АДРЕСА_2 . Результат проведеної реконструкції порушує права та інтереси Одеської міської ради як власника земельної ділянки. Згідно статей 152 212 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, в тому числі шляхом повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, яке здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Одеська міська рада, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

зобов`язати ОСОБА_1 власними силами і за власний рахунок звільнити самовільно захоплену земельну ділянку шляхом приведення самовільно реконструйованого двоповерхового будинку по АДРЕСА_1 у попередній стан відповідно до технічного паспорту від 19 червня 2012 року;

стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2016 року заяву ОСОБА_2 про вступ до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки - задоволено. Залучено ОСОБА_2 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача до участі у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 07 червня 2016 року до канцелярії суду надійшла заява від ОСОБА_2 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача, з посиланням на те, що він є власником суміжної земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні відповідача по даній справі, та самочинне будівництво відповідача зачіпляє його права та законні інтереси, перешкоджає у користуванні належного йому будинку. На підставі Договорів дарування, посвідчених 27 червня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н. В., ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_3 , що розташований на земельній ділянці площею 0,494 га, яка знаходиться в фактичному користуванні. Згідно збірного кадастрового плану суміжних землевласників і землекористувачів, вказана земельна ділянка, межує з земельною ділянкою, яка знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_1 . Слід залучити ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, так як рішення суду у даній справі може вплинути на його права та обов`язки.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2018 року в задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись до суду з цим позовом Одеська міська рада свої вимоги мотивувала тим, що відповідач незаконно, без реєстрації дозвільних документів, здійснює самочинне будівництво шляхом самовільного виконання робіт з реконструкції будинку АДРЕСА_2 , відповідач створив перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні даною земельною ділянкою, чим порушив права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради як власника земельної ділянки. ОСОБА_1 , належить 2/3 житлового будинку, який розташовано у АДРЕСА_1 , а саме 1/ 3 частки відповідачу на підставі мирової угоди від 18 червня 2007 року, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеса 18 червня 2007 року у справі № 2/1790/07, та 1/3 частки - на підставі договору дарування від 19 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Гур`яновою Л. Г., реєстровий № 2952. Вказані частки складаються з: житлового будинку літ «А» з мансардою, літ. «И, М, У»-сараї, літ. «Г»-літня кухня, літ. «Ж»- вбиральня, літ. «Н» - навіс, літ. «С» -душ, I, III, VI-IX - мостіння, які на підставі рішення Київської районної ради народних депутатів від 06 грудня 1991 року № 679 та розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 30 квітня 2003 року № 437 було прийнято до експлуатації. З Акту про пожежу від 20 лютого 2004 року вбачається, що у вищевказаному будинку відбулася пожежа, в результаті якої було пошкоджено перший, другий поверхи, а також перекриття. У зв`язку з пожежею позивач вирішила здійснити реконструкцію вказаного будинку.

Суд першої інстанції вказав, що 17 вересня 2013 року Інспекцією ДАБК в Одеській області зареєстровано декларацію № ОД 082132600710 про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 », замовник - ОСОБА_1 Наказом від 23 лютого 2015 року № 10 СК Департаментом ДАБІ в Одеській області скасовано реєстрацію декларації від 17 вересня 2013 року № ОД 082132600710 про початок виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами без змін цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 059/2017, який був виконаний судовим експертом Скибінською Т. М. , площа земельної ділянки під забудовою житлового будинку літ. «А», розташованого по АДРЕСА_1 , становила - 385,8 кв. м. Станом на сьогоднішній період на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , розташовано два окремих житлових будинки, а саме: житловий будинок літ. «А», площа забудови якого становить - 41,0 кв. м, недобудований будинок літ. «Ш», площа забудови якого становить - 74,9 кв. м, вказати була чи збільшена площа житлового будинку, який належить ОСОБА_1 експерту не видається можливим. Суд взяв до уваги, що відповідно до даних технічних паспортів від 05 серпня 2010 року, червня 2012 року площа спірного житлового будинку складала 118,3 кв. м, а в містобудівних умовах і обмеженнях забудови земельної ділянки від 22 червня 2016 року, які є чинними на теперішній час, загальна площа житлового будинку вказана як 88,6 кв. м, в той час як площа недобудованого будинку, вказана в технічному паспорті від 14 лютого 2017 року взагалі складає лише 74,9 кв.м., що свідчить про те, що захоплення земельної ділянки з боку відповідача не відбулось. При вирішенні спору суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Позивачем не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку.

Апеляційний суд вказав, що звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 посилався на те, судом першої інстанції не надана правова оцінка щодо питання законності побудови приміщень під літерами «Ф», «Х», «Ц», «Ч», оскільки таке будівництво також являється захопленням земельної ділянки, яка не була відведена для такого будівництва уповноваженим органом. Судом першої інстанції правомірно встановлено, що питання законності побудови підсобних приміщень під літерами «Ф», «Х», «Ц», «Ч» не є предметом даного спору, у зв`язку з чим суд не давав оцінку даним обставинам. Згідно розпорядження № 437 від 20 квітня 2003 року Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, прийнято в експлуатацію сарай під літерами «Ф», «У», при цьому, було отримано згоду від попереднього суміжного землекористувача ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 192), який не мав претензій до попереднього суміжного землекористувача ОСОБА_5 , яка 09 серпня 2012 року подарувала ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Враховуючи, що предметом судового спору був саме житловий будинок, який будується ОСОБА_1 і який жодним чином не межує із земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_2 , то право останнього жодним чином не порушується будівництвом вказаного житлового будинку. Оскільки ОСОБА_2 не надав доказів порушення його прав будівництвом будинку відповідачем ОСОБА_1 , то і його апеляційна скарга є безпідставною.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено його права позивача на подачу уточненого позову, то це право самого позивача, а в даному випадку - це міська рада, а ОСОБА_2 не є її представником. Крім того, на даний час рішення суду позивачем не оскаржується, а ОСОБА_2 із самостійним позовом до суду не звертався. Стосовно тверджень ОСОБА_2 про порушення його прав незаконним будівництвом сараїв, то зазначені обставини не є предметом судового розгляду, а тому апеляційна скарга ОСОБА_2 не може бути задоволеною.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради задовольнити в повному обсязі. При цьому посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявні безперечні докази самочинно реконструйованого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , забудовником та відповідачем - ОСОБА_1 . Самочинність даного будівництва підтверджується доводами про відсутність проекту будівництва у замовника. Судом встановлені ознаки самочинного будівництва ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 - це відсутність проекту, відсутність дозвільній документації, встановлення факту про відсутність документу про відвід земельної ділянки відповідачу для забудови, але суд всупереч встановлених обставин, робить висновок - відмовити у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_2 неодноразово заявлялось, що самочинним будівництвом з боку відповідача - ОСОБА_1 грубо порушуються його законні права та інтереси. ОСОБА_1 самочинно захопила частину проходу, яким користувались всі мешканці домоволодіння по АДРЕСА_4 , та побудувала сараї та інші господарські споруди, чим порушила норми чинного законодавства. Відповідач по справі позбавила вільного доступу інших власників та землекористувачів до своїх будівель та споруд для їхнього обслуговування та проведення поточного ремонту, порушила норми протипожежної безпеки. Внаслідок протиправних дій відповідача по справі ОСОБА_2 не має змоги провести поточний ремонт своєї будівлі. Помилково суд приходить до висновку, що питання новозбудованих самочинних об`єктів - сараїв під літ. Ф, Х, Ц, Ч, - не є предметом даного спору. Внаслідок чого, через неповне з`ясування судом обставин, що мають істотне значення для вирішення даної справи, в одному судовому рішенні щодо одних і тих самих питань висловлені суперечні позиції, що вказує на необґрунтованість рішення суду та є достатньою підставою для скасування останнього.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що у 2004 році у будинку АДРЕСА_1 відбулася пожежа. З 2013 року ОСОБА_1 почала реконструкцію будинку. Однак, ОСОБА_2 постійно пише скарги, подає заяви до суду, оскаржує рішення та постанови суду. З 2015 року ОСОБА_1 припинила будівництво, до вирішення усіх питань та спорів у судах. Предметом судового спору був саме житловий будинок і який жодним чином не межує із земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_2 , то право останнього жодним чином не порушується, а законність чи не законність побудованих сараїв не є предметом спору. Ці обставини підтверджуються й геодезичною зйомкою, яка була замовлена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та зроблена ФОП ОСОБА_6 від 08 травня 2018 року, з якої вбачається, що недобудований будинок та будинок ОСОБА_2 стоять окремо друг від друга, не мають спільних стін, стоять на віддаленій відстані та мають виходи на різні вулиці.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 , належить 2/3 житлового будинку, який розташовано у АДРЕСА_1 , а саме 1/ 3 частки відповідачу на підставі мирової угоди від 18 червня 2007 року, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеса 18 червня 2007 року у справі № 2/1790/07, та 1/3 частки - на підставі договору дарування від 19 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Гур`яновою Л. Г., реєстровий № 2952. Вказані частки складаються з: житлового будинку літ «А» з мансардою, літ. «И, М, У»-сараї, літ. «Г»-літня кухня, літ. «Ж»- вбиральня, літ. «Н» - навіс, літ. «С» -душ, I, III, VI-IX - мостіння, які на підставі рішення Київської районної ради народних депутатів від 06 грудня 1991 року № 679 та розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 30 квітня 2003 року № 437 було прийнято до експлуатації.

Згідно Акту про пожежу від 20 лютого 2004 року у вказаному будинку відбулася пожежа, в результаті якої було пошкоджено перший, другий поверхи, а також перекриття. У зв`язку з пожежею позивач вирішила здійснити реконструкцію вказаного будинку.

17 вересня 2013 року Інспекцією ДАБК в Одеській області зареєстровано декларацію № ОД 082132600710 про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 », замовник - ОСОБА_1

Наказом від 23 лютого 2015 року № 10 СК Департаментом ДАБІ в Одеській області скасовано реєстрацію декларації від 17 вересня 2013 року № ОД 082132600710 про початок виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами без змін цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 059/2017, який був виконаний судовим експертом Скибінською Т.М. , площа земельної ділянки під забудовою житлового будинку літ. «А», розташованого по АДРЕСА_1 , становила - 385,8 кв. м. Станом на сьогоднішній період на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , розташовано два окремих житлових будинки, а саме: житловий будинок літ. «А», площа забудови якого становить - 41,0 кв. м, недобудований будинок літ. «Ш», площа забудови якого становить - 74,9 кв. м, вказати була чи збільшена площа житлового будинку, який належить ОСОБА_1 експерту не видається можливим.

Суди встановили, що відповідно до даних технічних паспортів від 05 серпня 2010 року, червня 2012 року площа спірного житлового будинку складала 118,3 кв. м, а в містобудівних умовах і обмеженнях забудови земельної ділянки від 22 червня 2016 року, які є чинними на теперішній час, загальна площа житлового будинку вказана як 88,6 кв. м, в той час як площа недобудованого будинку, вказана в технічному паспорті від 14 лютого 2017 року взагалі складає лише 74,9 кв. м, що свідчить про те, що захоплення земельної ділянки з боку відповідача не відбулось. Позивачем не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку.

Апеляційний суд встановив, що питання законності побудови підсобних приміщень під літерами «Ф», «Х», «Ц», «Ч» не є предметом даного спору, у зв`язку з чим суд не давав оцінку даним обставинам. Згідно розпорядження № 437 від 20 квітня 2003 року Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, прийнято в експлуатацію сарай під літерами «Ф», «У», при цьому, було отримано згоду від попереднього суміжного землекористувача ОСОБА_4 , який не мав претензій до попереднього суміжного землекористувача ОСОБА_5 , яка 09 серпня 2012 року подарувала ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Враховуючи, що предметом судового спору був саме житловий будинок, який будується ОСОБА_1 і який жодним чином не межує із земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_2 , то право останнього жодним чином не порушується будівництвом вказаного житлового будинку.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков