№ 520/3295/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 520/3295/19

провадження № 61-8541св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, служба у справах дітей Одеської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової К. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, служба у справах дітей Одеської міської ради, про розірвання договору про сплату аліментів на дитину та зміну розміру аліментів.

Позов мотивував тим, що з 7 листопада 2013 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року шлюб розірвано.

11 серпня 2017 року він та ОСОБА_4 уклали договір між батьками про сплату аліментів на дитину, відповідно до умов якого він зобов`язувався сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 у розмірі 9 100 грн щомісячно, до її повноліття. Також вони домовились про те, що у разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України він зобов`язується сплачувати аліменти у національній грошовій одиниці України - гривні, еквівалентну 300 євро. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С. 11 серпня 2017 року.

Зазначав, що у період з 11 серпня 2017 року до 31 грудня 2018 року він вчасно та у повному обсязі сплачував аліменти. Однак, крім сплати аліментів за договором, він оплачує навчання дочки у дитячому клубі розвитку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », купує їй одяг та іграшки, оплачує витрати з медичного обслуговування дитини, заохочує різні розваги. У зв`язку з цим він неодноразово звертався до відповідача з проханням надати йому докази цільового використання грошових коштів, сплачених ним на дочку, проте відповідач жодного доказу не представила. З цього приводу він звертався до служби у справах дітей Одеської міської ради, яка за результатами розгляду його заяви надала висновок.

У подальшому відповідач почала перешкоджати йому спілкуватися з дочкою та всіляко вчиняє опір побаченням з дитиною.

Посилався на зазначене, а також на те, що його матеріальний стан значно погіршився, оскільки бізнес за кордоном припинений, а на території України підприємницька діяльність приносить замалий дохід; погіршився і стан здоров`я, оскільки він переніс складну операцію, а у подальшому запланована ще одна та тривала реабілітація. За таких обставин він не має можливості сплачувати аліменти у розмірі, визначеному договором.

З урахуванням збільшених у жовтні 2019 року позовних вимог ОСОБА_1 просив розірвати договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини, укладений 11 серпня 2017 року ним та ОСОБА_2 , та стягувати на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 23 липня 2020 року, позов задоволено.

Розірвано договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини, укладений 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., зареєстрований в реєстрі за № 655.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення мотивоване тим, що розмір аліментів, визначений за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Суд першої інстанції вважав доведеним зміни матеріального стану і погіршення здоров`я позивача, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Постановою Одеського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суд першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд вказував на те, що підстави для зміни розміру стягуваних з позивача аліментів відсутні, оскільки зміни його матеріального стану і погіршення здоров`я не є суттєвими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Одеського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18, від 24 жовтня 2018 року

у справі № 199/1971/17, від 2 квітня 2020 року у справі № 127/21323/17, від 22 травня 2019 року у справі № 638/12578/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 409/2909/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 263/1979/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 759/8219/19, від 27 листопада 2019 року

у справі № 456/1826/16-ц, від 5 вересня 2018 року у справі № 344/10973/17, у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Також заявник вказував на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 192 СК України.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року служба у справах дітей Одеської міської ради направила до касаційного суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до служби у справах дітей Одеської міської ради із заявою про визначення порядку спілкування з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає з матір`ю - ОСОБА_2 . За результатами розгляду службою у справах дітей Одеської міської ради підготовлено проект висновку про визначення способів участі у вихованні дочки ОСОБА_3 . Зазначений проект направлено до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, для прийняття відповідного висновку, передбаченого частиною п`ятою статті 19 СК України.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття, служба у справах дітей Одеської міської ради просила врахувати зазначений відзив при вирішенні справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Київського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 520/3295/19.

Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії та виконання постанови Одеського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі стали доводи заявника про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року

у справі № 727/3856/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 199/1971/17,

від 2 квітня 2020 року у справі № 127/21323/17, від 22 травня 2019 року у справі № 638/12578/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 409/2909/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 263/1979/19, від 25 листопада 2020 року

у справі № 759/8219/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 456/1826/16-ц, від 5 вересня 2018 року у справі № 344/10973/17, у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Ухвалою Верховного Суду від 8 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 7 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батькам ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження Tomo № 00868 Р.321, виданим реєстром актів громадянського стану Валенсії Міністерства Юстиції Іспанії від 12 травня 2015 року № 0032855/15 (апостиль, проставлений уповноваженим урядовим секретарем Верховного Суду Юстиції Валенсії Пані Алькасар Сарагоса, Марією Нурією 14 травня 2015 року за № TSj46/2015/006445).

Судами встановлено, що 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., зареєстрований в реєстрі № 665.

Відповідно до пункту 3 цього договору сторони погодили, що ОСОБА_1 зобов`язується сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 у розмірі 9 100 грн щомісячно, до її повноліття. У разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України він зобов`язується сплачувати аліменти у національній грошовій одиниці України - гривні, еквівалентну 300 євро.

Аліменти, одержані на дитину є власністю дитини. Одержувач зобов`язується отримувати аліменти на утримання дитини та використовувати їх за цільовим призначенням - забезпечувати дитину їжею, одягом, витрачати кошти на навчання, на створення гідних умов її життя та виключно в інтересах дитини (пункт 4 договору).

У пункті 10 договору зазначено, що батько дитини зобов`язується приймати участь у вихованні дитини та має право на особисте спілкування з дитиною. Мати дитини не має право перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та приймати участь в її вихованні, якщо це спілкування не заважає нормальному розвитку дитини.

На підтвердження виконання умов договору за період з 11 серпня 2017 року до 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 надав квитанції про сплату аліментів на користь ОСОБА_2 .

З договору про надання послуг від 5 березня 2018 року суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_6 навчалась у дитячому клубі розвитку «Мадагаскар», яке оплачував ОСОБА_1 , і це підтверджується товарними чеками, що містяться в матеріалах справи.

З висновку за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину від 19 березня 2019 року суди встановили, що одержувач аліментів забезпечує потреби дитини відповідно до суми коштів, сплачених на дитину платником аліментів, розмір яких становить понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку.

Встановлено судами і те, що 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., зареєстрований в реєстрі за № 664.

Відповідно до пункту 2.2 вказаного договору сторони домовились між собою, що батько має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дочкою не менше трьох діб на тиждень (в будь-які дні тижня та у будь-який час, враховуючи розпорядок дня дитини), а також за попередньою домовленістю з матір`ю брати дочку до себе за місцем свого проживання у вихідні дні або в робочі дні з обов`язковим дотриманням розпорядку дня дочки та забезпеченням відвідування дочкою навчального закладу.

Цим же договором сторони визначили місце проживання дочки ОСОБА_3 з матір`ю - ОСОБА_2 .

На підтвердження зменшення доходу від підприємницької діяльності і відповідно зміни матеріального стану ОСОБА_1 надано декларацію про майновий стан за 2016-2019 роки.

Так, за 2016 рік ОСОБА_1 задекларований дохід від підприємницької діяльності у розмірі 367 387 грн, статки готівкою - 37 000 євро; за 2017 рік - 195 160 грн, статки готівкою - 25 000 євро; за 2018 рік - 15 550 грн, статки готівкою 10 500 євро та 30 000 грн.

Крім того за 2016-2017 роки ОСОБА_1 декларував діяльність як фізична-особа підприємець у королівстві Іспанія.

За 2019 рік ОСОБА_1 задекларований дохід від підприємницької діяльності у розмірі 175 500 грн, статки готівкою - 5 200 євро та 10 000 грн.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль «Фольксваген Туран» 2014 року випуску; останній проживає разом зі своїми батьками, у власності яких знаходяться три квартири, житловий будинок, офісне приміщення та земельна ділянка.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Частиною другою статті 181 СК України передбачено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Частиною першою статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

За статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статей 526 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Пунктом 14 договору між батьками про сплату аліментів на утримання дитини передбачено, що за домовленістю сторін, в тому числі у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я будь-якої із сторін, в договорі за погодженням сторін можуть вноситися зміни або доповнення. За згодою сторін в період дії цього договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення договору про внесення змін, посвідченого нотаріусом. Таким же чином цей договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання цього договору вирішується в судовому порядку.

У пункті 5 цього ж договору зазначено, що платник згідно статті 185 СК України зобов`язується брати участь у додаткових витратах на дитину, які визнано особливими обставинами за взаємним погодженням між сторонами розміру цих витрат. Додаткові витрати на дитину, передбачені цим пунктом договору, можуть фінансуватися наперед чи сплачуватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично чи постійно. Розмір цих витрат та порядок фінансування вирішується за погодженням сторін. Під додатковими витратами сторони розуміють придбання верхнього одягу для дочки, приймання участі дитиною у різного роду спортивних, музичних, навчальних змаганнях тощо.

Сторони ознайомлені з вимогами статті 186 СК України, згідно з якою орган опіки та піклування за заявою платника аліментів або за власною ініціативою мають право перевіряти цільове використання аліментів та у випадках нецільового використання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів чи про внесення частини аліментів на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (пункт 4 договору).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач належними і допустимими доказами не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо втрати ним працездатності або втрати працездатності певного ступеня на тривалий строк, що може перешкоджати роботі або працевлаштуванню; не довів позивач і зміни доходу, яка унеможливлює виконання ним зобов`язання за договором про сплату аліментів на утримання дитини та нецільового використання відповідачем грошових коштів, сплачених ним на дочку.

Отже при перегляді справи в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову.

З такими висновками суду апеляційного інстанції погоджується і касаційний суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 199/1971/17, від 2 квітня 2020 року

у справі № 127/21323/17, від 22 травня 2019 року у справі № 638/12578/17,

від 15 квітня 2020 року у справі № 409/2909/18, від 16 жовтня 2019 року

у справі № 263/1979/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 759/8219/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 456/1826/16-ц, від 5 вересня 2018 року

у справі № 344/10973/17, у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року

у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (справа № 199/1971/17) прийнята за результатами прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2017 року у справі про зміну розміру аліментів на неповнолітніх дітей. При вирішенні цієї справи, судами встановлено, що матеріальне становище позивача змінилося, оскільки його дохід становить лише заробітна плата, отримана за місцем роботи, що не дає йому можливості сплачувати аліменти у розмірі, зазначеному у договорі. Доказів наявності у позивача інших доходів відповідачем суду не надано. Крім того, судами встановлено, що погіршився стан здоров`я позивача, а саме останній перебувати на диспансерний облік у лікаря терапевта з діагнозом «Гіпертонічна хвороба 2 ст.», потребує постійного прийому лікарських препаратів та санаторно-курортного лікування серцево-судинного профілю, що підтверджується виписками з медичної картки хворого від 6 грудня 2016 року та від 28 лютого 2017 року. Встановивши зазначене, суди попередніх інстанції дійшли висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру аліментів.

Постанова Верховного Суду від 2 квітня 2020 року (справа № 127/21323/17) прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на постанову апеляційного суду Вінницької області від 9 серпня 2019 року у справі про зменшення розміру аліментів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з недоведеності зміни матеріального становища та погіршення здоров`я платника аліментів. З такими висновками суду першої інстанції погодився суд апеляційної інстанції і касаційний суд.

Постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року (справа № 409/2909/18) прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на постанову Луганського апеляційного суду від 2 жовтня 2019 року у справі про зменшення розміру аліментів. Змінюючи розмір аліментів з 1/4 частки до 1/6 частки від усіх видів заробітку, апеляційний суд виходив з того, що у позивача змінився сімейний стан, а саме народився син, якого позивач як батько зобов`язаний утримувати. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказував на те, що апеляційний суд прийняв нові докази у справі, зокрема, довідку Білокуракинського районного відділу зайнятості від 10 червня 2019 року, яка не була подана до суду першої інстанції і позивач не обґрунтував неможливість подати їх до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2015 року (справа № 6-143цс13), на яку також посилається заявник, прийнята за результатами розгляду заяви позивача про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних і кримінальних справ від1 серпня 2013 року у справі про зміну розміру аліментів та стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2013 року, якою рішення апеляційного суду Львівської області від 20 травня 2013 року про відмову у позові залишено без змін, та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд України вказував на помилковість висновків судів про те, що в цій справі ключовим є спосіб присудження аліментів у частках від заробітку (доходу) батька, розмір яких встановлено в рішенні Галицького районного суду м. Львова, зміна якого відповідно до статті 192 СК України не допускається.

У ці же постанові міститься висновок про те, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Отже доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року

у справі № 199/1971/17, від 2 квітня 2020 року у справі № 127/21323/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 409/2909/18, а також у постанові Верховного Суду України у справі № 6-143цс13, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки фактичні обставини справ, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається, є різними, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема.

Разом з цим, необхідно зазначити, що постанови Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18, від 22 травня 2019 року

у справі № 638/12578/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 263/1979/19, від 25 листопада у справі № 759/8219/19, які також були підставами для відкриття касаційного провадження у цій справі, перевірці не підлягають, оскільки мають інші предмети позову, зокрема, розірвання договору щодо визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні, визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста, стягнення аліментів на колишню дружину інваліда, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів спілкування і відшкодування моральної шкоди.

Підставою відкриття касаційного провадження були і посилання на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 456/1826/16-ц та від 5 вересня 2018 року у справі № 344/10973/17, проте в Єдиному державному реєстрі судових рішень такі відсутні, заявником їх копії не надані, тому касаційний суд позбавлений можливості перевірити застосування апеляційним судом норм матеріального права у розрізі вказаних судових рішень.

Обґрунтовуючи незаконність судових рішень, ОСОБА_1 посилався на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 192 СК України, відповідно до якої розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Касаційний суд відхиляє посилання заявника про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 192 СК України, оскільки у постановах Верховного Суду вже здійснювалось тлумачення вказаної норми матеріального права, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 2 квітня 2020 року

у справі № 127/21323/17 та від 16 серпня 2019 року у справі № № 607/1815/16-ц та інших.

За таких обставин вказана підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк