№ 520/3933/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/3933/19

адміністративне провадження № К/9901/22282/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Тацій Л.В.,

суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року (прийняте судом у складі судді Мар`єнко Л.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Донець Л.О., суддів: Бенедик А.П., Гуцала М.І.) у справі за позовом відділення Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт» (далі - ТОВ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року відділення Фонду звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з ТОВ на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 348 068,42 грн.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 20 травня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов`язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

ТОВ протягом 2018 року надавались звіти за формою 3-ПН. Крім того, відмов у працевлаштуванні інвалідів за направленням Харківського міського центру зайнятості з боку товариства не було. Водночас, відповідачем до матеріалів справи надано на підтвердження того, що на підприємстві протягом 2018 року працювало 6 осіб з інвалідністю, довідки до акта МСЕК, копії паспортів вказаних осіб.

Виходячи із вищезазначеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем неправомірно були призначені адміністративно-господарські санкції у розмірі 348 068,42 грн, оскільки відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 серпня 2019 року відділення Фонду звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить судові рішення, постановлені у цій справі, скасувати і ухвалите нове - про задоволення позову.

У скарзі зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права.

Посилається на те, що відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати адміністративно-господарські санкції до відділення Фонду на підставі статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких особа з інвалідністю не працює на підприємстві.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стеценко С.Г., скаргу передано судді-доповідачу.

Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ТОВ перебуває на обліку у Харківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 114 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 3 особи, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 5 осіб.

ТОВ у відповідності до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звітність. Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, подавало протягом 2018 року до Харківського міського центру зайнятості звіти, копії яких містяться в матеріалах справи, про наявність вакансій форми №3-ПН, в яких зазначало наявність вакантних посад для інвалідів.

Як вбачається з листа Харківського міського центру зайнятості від 16.04.2019 №ХМЦЗ-04-3424, ТОВ "Агротрейд Експорт" протягом 2018 року надавались звіти за формою 3-ПН. Крім того, в листі зазначено, що відмов у працевлаштуванні інвалідів за направленням Харківського міського центру зайнятості з боку товариства не було.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи надано на підтвердження того, що підприємстві протягом 2018 року працювало 6 осіб з інвалідністю, довідки до акту МСЕК, копії паспортів вказаних осіб.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 181 Закону № 875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Як вбачається з ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 01 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до п. 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Згідно п. 2.1 зазначеного Порядку форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Судами встановлено, що згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ за 2018 рік, що надавався підприємством відповідача до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 114 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 3 особи, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 5 осіб.

На виконання свого обов`язку щодо забезпечення працевлаштування інвалідів встановленого ч. 2 ст. 19 Закону та вимог п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, відповідачем у відповідності до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звітність. Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, подавало протягом 2018 року до Харківського міського центру зайнятості звіти, копії яких містяться в матеріалах справи, про наявність вакансій форми №3-ПН, в яких зазначало наявність вакантних посад для інвалідів.

Як вбачається з листа Харківського міського центру зайнятості від 16.04.2019 №ХМЦЗ-04-3424 ТОВ "Агротрейд Експорт" протягом 2018 року надавались звіти за формою 3-ПН. Крім того, в листі зазначено, що відмов у працевлаштуванні інвалідів за направленням Харківського міського центру зайнятості з боку товариства не було.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

З огляду на викладене та виходячи з наданих доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем забезпечена певна кількість місць для працевлаштування інвалідів у своєму штаті, як того потребує законодавство.

Оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-81а13) з посиланням на норми Закону № 875-ХІІ дійшов висновку про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв`язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Така ж правова позиція міститься і у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі № 812/1164/18.

Оцінюючи висновки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті доводів касаційної скарги, слід зазначити, що суди правильно встановили обсяг та зміст фактичних обставин справи, та не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів, а тому правового значення не мають та правильності висновків судів не спростовують.

В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341- 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко