ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа №520/4200/19
адміністративне провадження № К/9901/31725/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Бегунц А.О., судді: Ральченко І.М., Мінаєва О.М.) у справі № 520/4200/19 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченко Олександра Володимировича про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
25 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Шевченко Олександра Володимировича (далі відповідач або Уповноважена особа Фонду), в якому просив суд:
визнати протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича у прийнятті заявленої позивачем кредиторської вимоги про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів;
зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «ВТБ БАНК», а саме: включити кредиторські вимоги ОСОБА_1 у розмірі 1767908 (один мільйон сімсот шістдесят сім тисяч дев`ятсот вісім гривень вісімдесят три копійки) гривень, з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року позов задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Шевченко Олександра Володимировича задоволено.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року по справі № 520/4200/19 скасовано, провадження по справі закрито.
Роз`яснено позивачу право на звернення з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
12 грудня 2019 року від відповідача надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про протиправність відмови відповідача у прийнятті заявленої позивачем кредиторської вимоги про включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки сума коштів, яка залишається невиплаченою позивачу становить 1 767 908,83 грн.
Представник відповідача проти вимог заявленого позову заперечував та зазначав, що вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 квітня 2010 року між позивачем та АТ «ВТБ БАНК» укладено Договір на відкриття карткового рахунку, відкриття кредитної лінії, оформлення та видачу платіжної картки, відкриття депозитного рахунку та проведення розрахунків № НОМЕР_1.
На підставі рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» від 18 грудня 2018 року № 849-рш, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18 грудня 2018 року № 3392.
На підставі вказаного рішення в АТ «ВТБ БАНК» відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації строком на два роки з 19 грудня 2018 року по 18 грудня 2020 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «ВТБ БАНК», визначені статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також Закон № 4452-VІ) Шевченку Олександру Володимировичу , в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом № 4452-VІ, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку.
Станом на 15 листопада 2018 року загальна сума коштів на рахунку позивача складала 1967908,83 (один мільйон дев`ятсот шістдесят сім тисяч дев`ятсот вісім гривень вісімдесят три копійки) гривень.
Позивач звернувся до банку-агенту Фонду гарантування вкладів із заявою на виплату суми відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів, у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок та отримав зазначені грошові кошти 01 лютого 2019 року.
Таким чином сума коштів, яка залишилась невиплаченою позивачу становить 1767908,83 (один мільйон сімсот шістдесят сім тисяч дев`ятсот вісім гривень вісімдесят три копійки) гривень.
31 січня 2019 року позивач направив на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора та включення вимог позивача за Договором на відкриття картрахунку, відкриття кредитної лінії, оформлення та видачу платіжної картки, відкриття депозитного рахунку та проведення розрахунків від 21 жовтня 2010 року до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК».
У квітні 2019 року на адресу позивача надійшов лист (вих. № 2005/1-2 від 02 квітня 2019 року), у якому відповідачем повідомлено, що оголошення про ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» опубліковано в газеті «Голос України» № 247 від 22 грудня 2018 року.
Відповідач вважає, що кредиторські вимоги ОСОБА_1 не можуть бути прийняті Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК», оскільки такі вимоги пред`явлені після закінчення строку заявлення вимог, визначеного Законом та надіслані до Банку засобами ПАТ «Укрпошта» 31 січня 2019 року, про що свідчить штамп на поштовому конверті, а тому задоволенню не підлягають і вважаються погашеними.
Вважаючи, що відмова відповідача у включенні кредиторських вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів є незаконною та протиправною, та такою, що порушує його законні права та інтереси як вкладника АТ «ВТБ БАНК», позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги та розглядаючи справу в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції зазначив, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спірні в даному разі правовідносини з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року №11-126апп18 (справа № 813/921/16).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції з покликанням на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 809/654/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 813/799/16, дійшов висновку, що спір про акцептування вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу, враховуючи суб`єктний склад правовідносин, даний спір належить до підвідомчості судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважає, що спір є публічно -правовим, який має самостійний характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а отже на такі спори, за позицією позивача, поширюється юрисдикція адміністративних судів.
В свою чергу відповідач у відзиві на касаційну скаргу наполягає на тому, що спір про акцептування вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а враховуючи суб`єктивний склад підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі правовідносини стосуються невключення кредиторських вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов`язання включити кредиторські вимоги у розмірі 1 767 908,00 грн з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.
Законом № 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону №4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону №4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону №4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону №4452-VI.
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та юридичною особою АТ «ВТБ БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду.
Відповідно до статті 1 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З огляду на наведене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
За подібних правовідносин аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 25 березня 2021 року у справі № 826/19064/16, від 17 червня 2021 року у справі № 826/11102/16.
Важливо, що на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції, Верховним Судом України у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15 була висловлена правова позиція, яка полягає у наступному: оскільки відповідно до пункту 6 статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства, спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.
За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 520/4200/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
В.М. Бевзенко
О.П. Стародуб