Постанова
Іменем України
27 березня 2020 року
м. Київ
справа № 520/4502/14-ц
провадження № 61-47395св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року у складі судді Пучкової І. М. та постанову апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір
№ ML-500/191/2006, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 64 300 дол. США.
Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-500/191/2006.
Внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором у останнього утворилась заборгованість. Неодноразові звернення банку до відповідачів про погашення заборгованості залишені без належного реагування.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML 500/191/2006 від 23 листопада 2006 року, договором поруки № SR-500/191/2006 від 23 листопада 2006 року.
У зв`язку з цим ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 408 465,31 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 4 848 516,23 грн, яка складається із заборгованості за кредитом
у розмірі 742 684,34 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 300 009,43 грн, заборгованості за пенею у розмірі 3 805 832,36 грн.
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якому просив визнати договір поруки
№ SR-500/191/2006 від 23 листопада 2006 року припиненим з 25 березня
2008 року.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня
2018 року,позовну заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором
№ ML 500/191/2006 від 23 листопада 2006 року у розмірі 2 042 693,77 грн.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що позичальник свої зобов`язання за кредитним договором № ML 500/191/2006 від 23 листопада 2006 року не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направляло позичальнику та поручителю листи з повідомленням суми такої заборгованості та необхідність її погашення, які останніми залишені без належного реагування. А тому на підставі статей 526 553 559 610 - 612 1046 - 1049 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) необхідно стягнути
у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача суму заборгованості. При цьому суд, враховуючи розмір пені, яку нарахував позивач, значно перевищує розмір тіла кредиту та заборгованість за процента, дійшов висновку про необхідність стягнення пені у розмірі 1 000 000,00 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 14 червня 2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати
у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року
в частині позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою - скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м .Одеси від 20 листопада 2017 року
у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг» відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано Договір поруки
№ SR 500/191/2006 від 23 листопада 2006 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 - припиненим з 25 березня 2008 року.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року - залишено без змін.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , керувався тим, що рішення суду є законним і обґрунтованим. При цьому зазначив, що на підставі статей 512 514 516 ЦК України відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому його сторонами є первісний кредитор і новий кредитор. Боржник не є стороною у договорі купівлі-продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року, а тому укладенням цього договору не порушено права, свободи та інтереси ОСОБА_1 як відповідача
у справі.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати
в частині стягнення з неї заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволені позовних вимог.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами невірно застосовано норми статті 517 ЦК України, оскільки позивач не надав доказів, підтверджуючих про її повідомлення як боржника про заміну сторони кредитора у кредитному договорі. А тому вона має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові і саме новий кредитор - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, що свідчить про відсутність порушеного права позивача з боку ОСОБА_1 на момент подання позовної заяви.
Судові рішення оскаржуються в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором, тому
в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив іншим учасником справи на касаційну скаргу не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
05 лютого 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
МОТИВУВАЛЬНАЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 23 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-500/191/2006, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 64 300 дол. США з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2024 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML 500/191/2006 від 23 листопада 2006 року.
Для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалася плаваюча процентна ставка, яка визначається як фіксований відсоток, та FIDR, де фіксований відсоток дорівнює 5,49 % річних.
Банк виконав свої зобов`язання щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів, проте остання своїх зобов`язань з повернення кредиту у строк не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, згідно розрахунку позивача станом на 05 червня 2014 року, у загальній сумі 4 848 526,13 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 742 684,34 грн; заборгованості за відсотками у розмірі 300 009,43 грн; заборгованості за пенею 3 805 832,36 грн.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора
у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно з частиною другою статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
У постанові Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що «тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним». Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від
23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.
За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило
є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так
і недоговірних зобов`язань.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;
(2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;
(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішень суду першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналогічні вимоги визначені частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України.
Судами установлено, що ОСОБА_1 не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого утворилася заборгованість. Тому суди зробили обґрунтований висновок про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє виконання зобов`язання за кредитним договором.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення
в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального
і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції тапостанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ? без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року у частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат