ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 520/4658/22

адміністративне провадження № К/990/30321/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Агросвіт"

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року (судді Біленський О.О.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року (судді: Бершов Г.Є., Ральченко І.М., Чалий І.С. )

у справі за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Агросвіт"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Агросвіт" (далі також - Позивач, ПОСП «Агросвіт») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2021 року №00202240710.

На обґрунтування позовних вимог вказувало, що:

- під час перевірки інвентаризація залишків пального не здійснювалась, та наявність пального станом на дату проведення перевірки не зафіксована; посадові особи контролюючого органу не з`ясували обставин фактичного зберігання Позивачем пального, з врахуванням напрямків господарської діяльності підприємства і наявної у користуванні Позивача техніки та використання палива шляхом заправки автотранспорту підприємства, та помилково ототожнив господарську операцію із придбання пального із фізичним зберіганням пального;

- доставка Позивачеві пального від ТОВ «Петроліум Імпорт» здійснювалась безпосередньо до транспортних засобів (до паливних баків), а не у стаціонарні ємності, що не спростовано у акті перевірки, зокрема, і на час проведення фактичної перевірки за вказаною адресою;

- в наказі про проведення фактичної перевірки Позивача відсутні конкретні підстави для її проведення, у зв`язку з чим вказана фактична перевірка Позивача призначена протиправно.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням від 19 вересня 2022 року Харківський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив з посиланням на таке:

- у наказі міститься посилання не лише на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), а прямо вказується на здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу пального, підпункти 191.1.14, 191.1.16, 191.1.17 пункту 191.1 статті 191 ПК України, частини першої статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (надалі також - Закон №481), тобто, безпосередньо у наказі зазначається підстава проведення перевірки та перераховуються норми податкового та іншого законодавства, з яких вони випливають;

- жодних первинних документів на підтвердження використання придбаного пального для експлуатації власної сільськогосподарської техніки ані на вимогу контролюючого органу, ані до суду Позивач не надав; твердження, що доставка Позивачеві пального від ТОВ «Петроліум Імпорт» здійснювалась безпосередньо до транспортних засобів (до паливних баків), а не у стаціонарні ємності, не підтверджується жодним доказом;

- маючи у розпорядженні лише один транспортний засіб з об`ємом баку 2,407 літрів, Позивач не мав можливості в день отримання пального у кількості 38611,04 літри його використати без його попереднього зберігання. Позивач не надав під час перевірки документів на транспортні засоби з об`ємом баків, що дозволяють вмістити одночасно такий об`єм пального (38 611,04 л), не надав й жодного документу, який підтверджує облік та використання пального в день його отримання, а не його зберігання протягом тривалого часу;

- об`єктивних даних про фізичну здатність Позивача використати таку кількість пального у межах однієї доби (що б виключало необхідність зберігання пального протягом наступного календарного дня і подальшого проміжку часу) матеріали справи не містять. Також Позивач не надав доказів, що придбане ним пальне закачувалося безпосередньо у паливні баки належних йому транспортних засобів та що використовувалося це пальне виключно у власній господарській діяльності;

- Позивач самостійно придбав 10 ємностей для зберігання пального загальним об`ємом 86,9 куб. метрів, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом ПОСП "Агросвіт" №69 від 1 вересня 2021 року. Призначення вказаних ємностей для зберігання саме пального визначено безпосередньо Позивачем у вказаному листі.

- враховуючи вищевикладене, діяльність Позивача підпадає під визначення зберігання пального, відповідно, у нього був обов`язок отримати ліцензію для здійснення такої діяльності;

- Позивач самостійно подав документи та отримав ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 15 квітня 2020 року, відповідно, він усвідомлював та визнавав необхідність отримання ліцензії на зберігання пального.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2023 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд погодився із зазначеними висновками суду першої інстанції та додатково вказав, що:

- Позивач в апеляційній скарзі вказав лише на порушення пункту 85.4 статті 85 ПК України, однак не обґрунтував який негативний вплив на права позивача потягнуло складання акту перевірки у день отримання позивачем запиту про надання документів від податкового органу, доказів звернення до податкового органу з питань продовження або зупинення перевірки позивачем не подавалося. Більш того, Позивач мав можливість подати документи після закінчення перевірки у порядку, визначеному пункту 86.7 статті 86 ПК України, чого не зробив, а тому посилання на порушення прав Позивача у цій частині є необґрунтованим та не заслуговує на увагу;

- положення частини другої статті КАС України встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень доводити правомірність власного рішення, проте не свідчить, що Позивач звільняється від доказування обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги. Так, в ході судового розгляду Позивач не надав доказів на спростування висновків акта перевірки, проте Відповідач підтвердив висновки належними та допустимими доказами.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив:

- рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022р. у справі № 520/4658/22 скасувати;

- постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі № 520/4658/22 скасувати;

- ухвалити нове рішення, яким скасувати податкове-повідомлення рішення №00202240710 від 28 вересня 2021 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області як відокремленим підрозділом ДПС України.

У відзиві на касаційну скаргу представник Відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без мін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що згідно з договором поставки нафтопродуктів, укладеного між ПОСП "Агросвіт" та ТОВ «Петроліум Імпорт», останнє взяло на себе зобов`язання передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти.

Згідно з видатковою накладною від 6 квітня 2020 року № НПИм-060426 та товарно-транспортною накладною від 6 квітня 2020 року № НПИм-20830 підтверджується факт отримання ПОСП "Агросвіт" пального у кількості 38611,04 літри від ТОВ «Петроліум Імпорт» за адресою: вул. Слобожанська, буд. 35-В, с. Катеринівка, Лозівський район, Харківська область.

Згідно з даними акцизної накладної від 6 квітня 2020 року №60427 Позивач від ТОВ «Петроліум Імпорт» отримав пальне, а саме важкі дистиляти (газойлі) у кількості 38611,04 літри (код згідно з УКТ ЗЕД 2710194300).

Позивач має ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 15 квітня 2020 року №20190414202001298 терміном дії з 19 квітня 2020 року до 19 квітня 2025 року, адреса: Харківська обл., Лозівський район, село Катеринівка, вулиця Слобожанська, будинок 35В.

25 серпня 2021 року Відповідач видав наказ «Про проведення фактичної перевірки ПОСП "Агросвіт" (код за ЄДРПОУ 30614081) на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 (здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу пального), підпунктів 19-1.1.4, 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України, частини першої статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Згідно з цим наказом:

- призначена фактична перевірка ПОСП "Агросвіт" (код за ЄДРПОУ 30614081) за місцем фактичного провадження діяльності у господарському об`єкті, розташованому за адресою: вул. Слобожанська, буд. 35-В, с. Катеринівка, Лозівський район, Харківська область, з 26 серпня 2021 року, тривалістю не більше 10 діб;

- перевірку провести за період діяльності з 1 квітня 2020 по день закінчення перевірки з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» Податкового кодексу України, Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі також - Закон №481».)

Під час проведення перевірки посадовій особі Позивача вручений запит від 1 вересня 2021 року про надання документів, які стосуються предмету перевірки.

Позивач надав документи: ліцензія на зберігання пального терміном дії з 19 квітня 2020 року, договір поставки нафтопродуктів від 16 вересня 2019 року № НПИм-00087, акцизна накладна від 6 квітня 2020 року № 60427, видаткову накладну від 6 квітня 2020 року № НПИм-060426, товарно-транспортна накладна від 6 квітня 2020, які підтверджують отримання ПОСП «Агросвіт» пального у кількості 38 611,04 л від ТОВ «Петроліум Імпорт».

Відповідно до наказу та на підставі направлень, які вручені директору Позивача 1 вересня 2021 року, ГУ ДПС у Харківській області провело фактичну перевірку господарського об`єкта, розташованого за адресою: вул. Слобожанська, буд. 35-В, с. Катеринівка, Лозівський район, Харківська область, де здійснює діяльність ПОСП «Агросвіт».

Згідно з наданими Позивачем під час проведення перевірки документами Відповідач встановив, що адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання не платник акцизного податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: вул. Слобожанська, 35-В, с. Катеринівка, Лозівський район, Харківська область.

Також суди встановили, що на території ПОСП «Агросвіт» за адресою: вул. Слобожанська, 35-В, с. Катеринівка, Лозівський район, Харківська область, знаходяться 10 ємностей для зберігання пального загальним об`ємом 86,9 куб. метрів, що підтверджується листом ПОСП «Агросвіт» №69 від 1 вересня 2021 року.

З урахуванням цього Відповідач дійшов висновку, що Позивач здійснює зберігання пального без наявності відповідної ліцензії на право зберігання пального.

За результатами виявлених порушень Відповідач склав акт перевірки від 1 вересня 2022 року №15232/20/19/880/30614081, згідно з висновками якого Позивач допустив порушення вимог статті 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі акта перевірки Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2021 року №00202240710, яким до Позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500000,00 грн.

Позивач не реалізував право на подання до контролюючого органу у порядку, заперечень на акт перевірки та надання додаткових первинних документів.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням, Позивач в звернувся зі скаргою до ДПС України, яка залишена без задоволення на підставі рішення від 22 лютого 2022 року №3448/6/99-00-06-03-01-06.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Підставами скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій Позивач визначив порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує про те, що (1) не дослідження судами акта перевірки та ненадання йому належної правової оцінки, (2) неврахування фактичних обставин перевірки та допущених порушень під час перевірки, (3) не перевірка фактів порушення прав платника податків щодо строків отримання запитів від контролюючих органів під час перевірки та права надання документів/інформації на запит контролюючого органу, (4) неврахування висновків Верховного Суду у аналогічних справах, (5) порушення вимог статтей 77 90 КАС України при розгляді справи у сукупності призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України.

Судом апеляційної інстанції не були застосовані висновки, викладені постановах Верховного Суду:

-«… для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.»; «(...) суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.» (постанова від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20);

- «для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.» (постанова від 31 травня 2022 року по справі №540/4291/20).

Як вважає Позивач, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності в діях Позивача складу податкового правопорушення за перевіряємий період, адже не досліджували питання щодо місця та способу його зберігання, мети придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Також суди, внаслідок незастосування наведених вище висновків ВС не звернули увагу на те, що під час фактичної перевірки ці обставини також не встановлювались Відповідачем. Зазначене призвело до неправильного застосування абзацу восьмого частини другої статті 17 ЗУ №481 та прийняття неправомірного податкового-повідомлення рішення про застосування штрафних санкцій.

Позивач вважає, що у випадку відсутності встановлення судом в діях платника податків складу податкового правопорушення, підстав для застосування судом абзацу 8 частини другої статті 17 Закону №481 немає, оскільки у цьому випадку відсутнє встановлення факту наявності в діях платника податків складу податкового правопорушення.

На думку Позивача, суди не надали належної оцінки доводам Позивача щодо порушення Відповідачем пункту 85.4. статті 85 ПК України та статті 19 Конституції України під час проведення перевірки й така поведінка контролюючого органу порушує гарантовані державою права платника податків, а передчасне завершення перевірки (до отримання запитаних документів та інформації або спливу строку для їх надання), призвело до протиправного складення акта перевірки та відповідного податкового повідомлення-рішення.

Також, за доводами, наведеними у касаційній скарзі, запит контролюючого органу про надання документів під час проведення перевірки суди не досліджували й не звернули уваги на те, що запит про надання документів фактично отримано скаржником менше, ніж за 2 дні до закінчення перевірки.

Наголошує Позивач і на тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно для цілей вирішення цього спори послався на положення пункту 82.5 статті 82 ПК України, адже його положення застосовуються щодо випадків проведення виїзної планової та позапланової перевірки.

Пункт 86.7 статті 86 ПК України, як стверджується у касаційній скарзі, апеляційний суд застосував не правильно, помилково прирівнявши право платника податків до обов`язку подавати відповідні документи документи.

Крім того, як наполягає Позивач, суди, вирішуючи спір, тягар доказування поклали на Позивача, що суперечить вимогам частини другої статті 77 КАС України, та неправильно застосували положення пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Вважаючи порушеними норми процесуального права при вирішенні спору, Позивач вважає, що єдиний доказ, який може спростувати або підтвердити наявність порушення, а саме акт перевірки, судами не досліджувався. Відсутність в акті перевірки інформації про встановлення складу податкового правопорушення є очевидною - акт перевірки містить лише позначку «порушено вимоги статті 15 ЗУ №481 й немає жодного зазначення, на підставі яких досліджень та яких встановлених фактів, зроблений такий висновок контролюючим органом у акті перевірки.

Стверджує Позивач, що й обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, встановлені на підставі недопустимих доказів та припущень, адже: отримання ліцензії на право зберігання пального не свідчить, що 6 квітня 2020 року пальне також зберігалось; ці обставини мали бути встановлені під час перевірки. Обстеження території під час перевірки посадові особи Відповідача не здійснювали.

3.3. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що відповідають вимогам процесуального Закону, а касаційну скаргу - необґрунтованою, Відповідач у відзиві наполягає на правильності встановлення обставин, що стосуються зберігання пального Позивачем без отримання відповідної ліцензії з посиланням на такі докази, як акцизна накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, а також повідомлень.

Наголошує, що пункт 85.4 статті 85 ПК України стосується права посадових осіб контролюючого органу отримувати у платників податків належним чином завірені копії (засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою) первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Натомість, відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Відтак, обов`язок щодо надання у повному обсязі документів, які стосуються предмету перевірки, виникає у платника податків одразу після початку перевірки. Проте, запит про надання належним чином засвідчених копій первинних документів, який повинен надаватися платнику податків не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки, подається на підтвердження вже встановлених перевіркою порушень.

Щодо твердження ПСОП «Агросвіт» у касаційній скарзі про те, що при проведенні перевірки не з`ясовані технічні характеристики транспортних засобів та спецтехніки, то Позивач до позову не подав документи на транспортні засоби з об`ємом баків, що дозволяють вмістити одночасно об`єм пального (38 611,04 л), не надав жодного документа, який підтверджує облік та використання пального в день його отримання, а не його зберігання протягом тривалого часу. Навпаки, подане Позивачем повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, або через які проводиться свідчить про відсутність транспортних засобів з об`ємом баків, що дозволяють вмістити одночасно такий об`єм пального. Об`єктивних даних про фізичну здатність позивача спожити таку кількість пального у межах однієї доби (що б виключало необхідність зберігання пального протягом наступного календарного дня і подальшого проміжку часу) матеріали справи також не містять.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначає Закон України №481/95-BP від 19 грудня 1995 року "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

Стаття 15 Закону № 481 визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Статтею 17 Закону № 481 встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.

Отже, стаття 15 Закону № 481 містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а 1 містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.

Відповідач стверджує, що штрафні санкції застосовані на підставі акта перевірки у зв`язку із порушенням Позивачем вимог Закону № 481 щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Позивач продовж усього розгляду справи стверджував, що посадовими особами Відповідача не зафіксовано ні загального обсягу пального, що зберігалось Позивачем станом на час проведення перевірки, ні місця зберігання та способу і характеристик споруд для цього.

Проте, суди вказали про не спростованість Позивачем засвідчених актом перевірки обставин зберігання пального.

З 1 січня 2016 року ПК України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.

З цього часу Закон № 481 почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481 звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481 встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно достатті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону № 481 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону № 481 встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону № 481).

Згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481).

Статтею 1 Закону № 481 надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон № 481 не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481 робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481 не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Верховний Суд у постановах від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20, від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20, на які покликається Позивач у касаційній скарзі, здійснив системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481 у їх взаємозв`язку та сформулював такий висновок.

Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Разом з тим, ухвалюючи рішення, суди хоч й послались на відповідні правові висновки, проте належним чином не з`ясували усі необхідні обставини для встановлення в поведінці Товариства складу правопорушення, а саме: зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, оскільки сама тільки наявність у Позивача ємностей для зберігання пального, факт придбання пального не свідчить про порушення Позивачем норм статті 15 Закону №481.

У постанові у справі №260/3859/20 Верховний Суд вказав таке:

«Під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії».

Як вказував Позивач під час судового розгляду, в акті перевірки Відповідач не зазначив даних, які б засвідчили обставини дійсного зберігання Позивачем придбаного пального без ліцензії, адже не встановлена інформація та дані щодо здійснення Відповідачем під час перевірки інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального; в акті перевірки Відповідач не відобразив і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей). Про такі недоліки Позивач звертав увагу у продовж усього розгляду справи, проте, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки таким доводам, а виходили лише із того, що Позивач не надав доказів на спростування зазначених в акті перевірки висновків.

Водночас мотивувальна частина рішень судів першої та апеляційної інстанцій не дає підстав вважати, що суди належним чином, як того вимагають передбачені КАС України правила, оцінили важливі й доречні аргументи Позивача, якими останній обґрунтував свою позицію щодо недоведеності Відповідачем факту порушення Позивачам вимог законодавства, як і обґрунтували мотиви їх відхилення.

Перевірка та встановлення наведених вище обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки останні безпосередньо впливають на встановлення чи спростування наявності у Позивача обов`язку щодо отримання ліцензії.

Отже, враховуючи наведені положення, зокрема, підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, встановлені судами обставини справи та правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилався Позивач у касаційній скарзі, колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що наявні підстави вважати, що сукупність зазначених у акті перевірки даних та наданих доказів свідчить, що діяльність Позивача підпадає під визначення «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481.

З урахуванням цього, колегія суддів вважає формальним підхід судів першої та апеляційної інстанцій до перевірки доводів сторін, про які йде мова в розрізі спірних правовідносин. При цьому повнота встановлення усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, є обов`язковою складовою судового процесу, й має бути дотримана судами у будь-якому спорі.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушені норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та, відповідно, вимагає скасування таких судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі.

Наведене утворює правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав

касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неврахування відповідних правових висновків Верховного Суду, дають підстави для направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 3 345 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Агросвіт" задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх