Постанова
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 520/5745/18
провадження № 61-6811св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Держаний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов Ігор Олександрович; Комунальне підприємство «Реєстраційна служба Одеської області»; ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
14 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який згодом уточнила, та заявила вимоги до державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О., КП «Реєстраційна служба Одеської області» та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
27 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила заборонити органам та суб`єктам державної реєстрації прав Міністерства юстиції України, державним реєстраторам, які утворені та діють у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірного об`єкту нерухомості.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Заборонено органам та суб`єктам державної реєстрації прав, Міністерства юстиції України, державним реєстраторам, які утворені та діють у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалу суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходу забезпечення позову може призвести до відчуження спірного об`єкту нерухомості будь-яким способом, не забороненим законом, що у разі задоволення позову призведе до нових спорів між особами, за якими буде зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, та позивачем, а також можливим порушенням їх прав як законних набувачів.
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції обґрунтовано враховано зміст позовних вимог, співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та видом забезпечення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 грудня 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та відмовити у забезпеченні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли незаконні та необґрунтовані рішення, оскільки позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які можуть підтвердити наявність фактичних обставин щодо застосування забезпечення позову. Крім того, заява про забезпечення позову не відповідала вимогам статті 151, частинам сьомій та дев`ятій статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: відсутня пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення, суд першої інстанції не вирішив питання зустрічного забезпечення, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цьому факту.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 - адвокат Сопільняк В. Ю. у поданому відзиві на касаційну скаргу зазначив, що приймаючи 28 березня 2019 року ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Виходячи з фактичних обставин спору, позов ОСОБА_1 направлений на захист свого суб`єктивного майнового права, а саме права власності на домоволодіння.
Оскільки позивач оскаржує реєстрацію права власності на домоволодіння за ОСОБА_2 , то можлива реєстрація права власності за іншою особою, призведе до того, що рішення суду, навіть якщо воно буде винесено на користь ОСОБА_1 , не призведе до ефективного захисту порушеного права, оскільки скасована реєстрація буде стосуватися неактуального реєстраційного запису.
Саме для того, аби попередити внесення до державного реєстру нових реєстраційних записів щодо спірного майна, суд першої інстанції заборонив відповідним органам та особам вчиняти реєстраційні дії щодо домоволодіння.
Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тому вжиття заходів забезпечення позову є передчасним.
З цього приводу представник ОСОБА_1 - адвокат Сопільняк В. Ю. звертає увагу на наступне.
Відразу, як тільки ОСОБА_2 уклав з банком договори відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, ОСОБА_2 почав здійснювати дії з фактичного заволодіння спірним майном.
В подальшому ОСОБА_2 було направлено ОСОБА_1 вимоги від 23 березня 2018 року та від 21 червня 2018 року про виселення з домоволодіння, що свідчить про вжиття заходів на існування в нього мети реалізувати всі правомочності права власності.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, як на одну із підстав для скасування судових рішень про те, що в заяві про забезпечення позову не було зазначено пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення, а тому суд повинен був повернути заяву заявнику.
Однак заборона суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкту нерухомості, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_2 , оскільки обмежується лише можливість розпорядитися ним, тому відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення.
З урахуванням викладеного, представник ОСОБА_1 - адвокат Сопільняк В. Ю. просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення судів без змін.
07 лютого 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що ним доведено порушення судами норм матеріального та процесуального права, які містяться у касаційній скарзі.
З огляду на вищезазначене, просить суд задовольнити подану ним касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано виділені матеріали із Київського районного суду міста Одеси.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси на час розгляду заяви про забезпечення позову перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О., КП «Реєстраційна служба Одеської області», ОСОБА_2 , в якому позивач просить:
- визнати недійсним договір № 7063 купівлі-продажу майнових прав від 02 лютого 2018 року, укладений між ПАТ «ВіЕйБі Банк», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної М. А. та ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором домоволодіння, укладений 02 лютого 2018 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної М. А. та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В., зареєстрований в реєстрі за № 99;
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 40810707 від 25 квітня 2018 року, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності форма власності: приватна, на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом: ОСОБА_2 ;
- відновити становище, що існувало раніше, а саме: відновити реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,5 кв. м., житловою площею 56,5 кв. м за суб`єктом: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом позову є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, предметом якого є домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом ОСОБА_2 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, що невжиття заходу забезпечення позову може призвести до відчуження спірного об`єкту нерухомості будь-яким способом, не забороненим законом, що у разі задоволення позову призведе до нових спорів між особами, за якими буде зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, та позивачем, а також можливим порушенням їх прав як законних набувачів.
Так, забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що при вжитті заходів забезпечення даного позову враховано: зміст позовних вимог, співмірність вжитих заходів із вимогами та видом забезпечення.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Верховний Суд дав роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, оскільки такий спосіб забезпечення позову прямо передбачений чинним законодавством та є співмірним заявленим вимогам та ґрунтується на положенні статті 150 ЦПК України, за змістом якої позов може бути забезпечений забороною вчиняти певні дії.
Заявник в касаційній скарзі зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не вирішив питання зустрічного забезпечення, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цьому факту.
Відповідно до частини сьомої статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року (провадження № 61-11274 св 18).
Враховуючи наведене правило процесуального закону, суд має право, однак не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичними, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви (заяви) або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також у рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Повернення заяви про забезпечення позову могло б призвести до надмірного формалізму, чим суд фактично позбавив би заявника права на доступ до правосуддя.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Підсумовуючи вищенаведене Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська