Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 520/5786/18

провадження № 61-13250св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Мастістого Іллі Андрійовича на рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що він проживав однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу більше 10 років. У період з 2009 року до 2010 року ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та приміщення 101, яке розташоване за цією ж адресою.

При набутті права власності на спірну нерухомість, стороною відповідних правочинів виступала відповідач.

Він з відповідачем однією сім`єю не проживають, спільних дітей не мають, договору про визнання майна спільною сумісною власністю не укладали, розподіл майна не здійснювали.

У зв`язку з тим, що він не проживає однією сім`єю із відповідачем та не має наміру в подальшому проживати разом, звернувся до відповідача з пропозицією про поділ між ними, в рівних частках, спірної нерухомості, однак відповідач не визнає, що спірна нерухомість є спільним сумісним майном та взагалі не бажає здійснювати поділ спірного майна. Шляхом переговорів спір між ними врегулювати не вдалося.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати квартиру АДРЕСА_1 та приміщення 101, яке розташоване за цією ж адресою, що на праві власності належать ОСОБА_2 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 27/200 часток приміщення 101, що розташоване по АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 27/200 часток приміщення 101, що розташоване по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року позов задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 , та приміщення 101 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що на праві власності належать ОСОБА_2 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Залишено за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 27/200 часток приміщення 101, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Залишено за ОСОБА_2 право власності на 27/200 часток приміщення 101, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем надано докази того, що нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, тобто законні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину зазначеного у позові майна. Перебіг позовної давності у позивача рахується не з часу закінчення спільного проживання у грудні 2014 року, а у зв`язку із перериванням літом 2015 року, тому не є пропущеним зважаючи на звернення із позовною заявою до суду у травні 2018 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року залишено без задоволення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мастістий І. А. подав касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не навели обґрунтованого висновку про те, що саме є підставою переривання позовної давності. Обов`язок доказування поважності пропуску позовної давності покладається саме на позивача, проте ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували обставини переривання позовної давності. Судом першої інстанції не були досліджені письмові докази щодо пропуску позивачем позовної давності, а в основу рішення були покладені показання лише двох свідків (батьків відповідача), що були допитані в судовому засіданні. Також судом не було оцінено показання свідка ОСОБА_3 , про те, що під час одного із візитів до своєї доньки у 2015 році вона була свідком сварки між сторонами, під час якої позивач пред`являв різного роду претензії до відповідача. Показаннями свідків не може бути доведено факт спільного проживання сторін у 2015 році, а сам по собі факт знаходження позивача на території спірної нерухомості жодним чином не дає підстав вважати, що між сторонами були поновлені фактичні шлюбні відносини та відновлено спільне проживання або користування спільною власністю.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кувшинова В. П. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що сторонами було визнано факт набуття ОСОБА_2 спірного нерухомого майна, що також підтверджується договорами купівлі-продажу та заявами ОСОБА_2 . Посилання представника відповідача про пропуск позивачем позовної давності не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовані показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які підтвердили факт сумісного проживання та ведення господарства сторонами з 2010 року до грудня 2014 року. Крім того, відповідач фактично визнала право позивача на користування спільною власністю, оскільки не заперечувала проти того, що ОСОБА_1 літом 2015 року часто користувався спільним майном та керував проведенням ремонтних робіт спірного майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 грудня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 27/100 частин дачного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним номером 4939.

08 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 11/100 частин дачного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним номером 4312.

Згідно з пунктом 7 зазначених договорів ці договори укладено за згодою особи, з якою покупець, ОСОБА_2 проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, - ОСОБА_1 , які посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 08 грудня 2010 року за реєстраційним номером 4311 та 09 грудня 2009 року за реєстраційним номером 4938.

Згідно із заявами ОСОБА_2 , які були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 09 грудня 2009 року, реєстраційний № 4937, та від 08 грудня 2010 року, індекс 284/02-04, ОСОБА_2 заявила, що вона та ОСОБА_1 проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вона згодна та визнає, що 27/100 та 11/100 частин дачного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 купуються в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на спільні кошти, та є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

При укладенні зазначених договорів ОСОБА_6 було надано згоди на укладення договорів купівлі-продажу від 08 грудня 2010 року за реєстраційним номером 4311 та від 09 грудня 2009 року за реєстраційним номером 4938, що підтверджується заявами ОСОБА_1 , посвідченими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. 09 грудня 2009 року реєстраційний № 4938 та 08 грудня 2010 року реєстраційний № 4311.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.

05 вересня 2019 року справа № 520/5786/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що придбавши нерухоме майно під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, сторони набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується.

Також обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не пропущено позовну давність, з огляду на таке.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не пропущено позовну давність.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Дію оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мастістого Іллі Андрійовича залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська