ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 520/6003/17

провадження № 61-13530св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Полімер-Граніт»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Граніт» на постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Граніт» (далі - ТОВ «Полімер-Граніт»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , про визнання недійсним правочину і визнання права покупця за договором.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 грудня 2010 року ОСОБА_5 з ТОВ «Полімер-Граніт» уклав договір купівлі-продажу майнових прав № А4-14, за умовами якого ТОВ «Полімер-Граніт» продає, а ОСОБА_5 придбаває майнові права на об`єкт нерухомості - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за будівельною адресою 7-й км Овідіопольської дороги.

Відповідно до пункту 4.2 цього договору загальна вартість майнових прав, які передаються продавцем покупцю, становить 38 672 доларів США, що еквівалентно на день укладення договору 309 376 грн. Вказана сума є остаточною та може бути змінена лише у випадках, передбачених договором або законодавством України.

8 жовтня 2011 року ОСОБА_5 з ТОВ «Полімер-Граніт» підписали акт прийому-передачі, за яким товариство передало, а ОСОБА_5 прийняв майнові права на об`єкт нерухомості за договором № А4-14, а саме на квартиру АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Позивач зазначає, що вона вселилась в спірну квартиру зі згоди ТОВ «Полімер-Граніт», постійно там проживає та сплачує житлово-комунальні послуги.

З письмового повідомлення ТОВ «Полімер-Граніт» їй стало відомо, що договір купівлі-продажу майнових прав № А4-14, укладений ОСОБА_5 та ТОВ «Полімер-Граніт» 16 грудня 2010 року, розірваний з 6 квітня 2017 року на підставі пункту 8.3.1 договору - порушення покупцем строку оплати майнових прав.

Позивач стверджує, що ТОВ «Полімер-Граніт» відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України мало вимагати оплату товару, проте товариство не зверталось ні до спадкодавця за його життя, ні до його спадкоємців з вимогами сплатити заборгованість за договором купівлі-продажу майнових прав, тому вважає, що товариство не мало права в односторонньому порядку розривати договір купівлі-продажу майнових прав.

З урахуванням зазначеного позивач просила визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № А4-14, укладеного ОСОБА_5 з ТОВ «Полімер-Граніт» 16 грудня 2010 року, оформлений письмовим повідомленням № 158 від 6 березня 2017 року і направлений спадкоємцю - малолітньому ОСОБА_2 . Оскільки спадкоємці покупця не відмовилися прийняти і оплатити квартиру, просила визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємцем ОСОБА_5 права покупця за договором купівлі-продажу майнових прав № А4-14 від 16 грудня 2010 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року, ухваленим у складі судді Васильків О. В., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з невиконання ні спадкодавцем, ні його спадкоємцями зобов`язань за договором, а також з відповідності дій товариства умовам і процедурі, визначеним договором.

Крім того, врахувавши правомірність дій товариства щодо одностороннього розірвання договору купівлі-продажу, з рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року суд першої інстанції встановив, що спадковою масою у складі спадщини, яка відкрилась після ОСОБА_5 , є грошова сума у розмірі 273 414,28 грн, сплачена ним на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав № А4-14, 1/3 частку якої успадкувала мати ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , отримавши відповідне свідоцтво.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання правочину недійсним скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № А4-14, укладеного ОСОБА_5 і ТОВ «Полімер-Граніт» 16 грудня 2010 року, оформлений письмовим повідомленням № 158 від 6 березня 2017 року і направлений на адресу спадкоємця - малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що підставою розірвання в односторонньому порядку договору купівлі-продажу майнових прав від 16 грудня 2010 року відповідач вказав несплату покупцем у повному обсязі грошових коштів за договором, проте вважав, що така обставина не тягне розірвання договору, так як смерть спадкодавця є припиняючим юридичним фактом і майнові права та обов`язки ОСОБА_5 перейшли до його спадкоємців, які в установленому законом порядку прийняли спадщину.

Встановивши зазначене, апеляційний суд вважав позовні вимоги в частині визнання недійсним правочину щодо одностороннього розірвання договору купівлі-продажу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню; в іншій частині погодився з рішенням суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ТОВ «Полімер-Граніт» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незаконності постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним правочину про розірвання в односторонньому порядку договору; доводів про незаконність судового рішення в іншій частині касаційна скарга не містить.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надав належної оцінки умовам договору, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, апеляційний суд залишив поза увагою умови договору купівлі-продажу майнових прав, зокрема, пункт 8.3.1, яким передбачено право продавця розірвати договір в односторонньому порядку, якщо порушення покупцем строків оплати майнових прав згідно з пунктом 4.3 цього договору складає більше, ніж тридцять календарних днів.

Частиною третьою статті 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Тобто на підставі пункту 8.3.1 договору та частини третьої статті 651 ЦК України товариство мало право на розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки покупцем порушено строки оплати вартості майнових прав.

Також вказує на те, що у зв`язку зі смертю покупця ОСОБА_5 у договорі купівлі-продажу майнових прав відбулася заміна сторони його правонаступниками - спадкоємцями першої черги за законом. Отже зобов`язання щодо оплати майнових прав за договором перейшли до спадкоємців з моменту відкриття спадщини, тобто з 26 вересня 2012 року, а, відтак, останній строк оплати майнових прав мав відбутися у жовтні 2012 року. Спадкоємці ОСОБА_5 обов`язок покупця, встановлений пунктом 8.3.1, не виконували більше чотирьох років.

З урахуванням зазначеного заявник вважає, що дії товариства щодо одностороннього розірвання договору купівлі-продажу майнових прав відповідають умовам договору та не суперечать нормам чинного законодавства.

Крім того, твердження позивача стосовно проживання її та сина у квартирі та сплати житлово-комунальних послуг не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки вказана квартира не входить до спадкової маси після ОСОБА_5 , що встановлено судовими рішеннями.

Посилаючись на зазначене, заявник просив постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Київського районного суду м. Одеси матеріали справи № 520/6003/17 і ухвалою цього ж суду від 1 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 грудня 2010 року ОСОБА_5 з ТОВ «Полімер-Граніт» уклав договір купівлі-продажу майнових прав № А4-14, за умовами якого товариство продає, а ОСОБА_5 придбаває майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру у готовності під ключ, яка розташована в об`єкті будівництва за будівельною адресою АДРЕСА_3 , паї НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 Авангардської сільської ради Овідіопольського району Одеської області , і має такі характеристики: секція «А4», квартира «НОМЕР_6», площа «48,34», кількість житлових кімнат «2», поверх «3».

Пунктом 3.1 договору визначено, що майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта не пізніше 25 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100% вартості майнових прав, визначеної пунктом 4.2 договору; введення об`єкта нерухомості в експлуатацію; здійснення розрахунків у відповідності до пункту 4.4 договору.

У разі часткової оплати вартості майнових прав покупець право власності на відповідну частину майнових прав не набуває (пункт 3.3 договору).

Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 договору загальна вартість майнових прав, які передаються продавцем покупцю, становить 38 672 доларів США, що еквівалентно на день укладення договору 309 376 грн. Вказана сума є остаточною та може бути змінена лише у випадках, передбачених договором або законодавством України, і має бути повністю внесена до 10 березня 2011 року.

Обов`язком покупця, передбаченим пунктом 5.4.1 договору, є здійснення оплати договірної ціни в порядку та на умовах, передбачених договором.

Наслідком порушення покупцем обов`язку своєчасного внесення вартості майнових прав у строки, визначені пунктом 4.3 договору, більш ніж на 30 календарних днів, пункт 8.3.1 договору встановлює його розірвання в односторонньому порядку за рішенням продавця, оформленим відповідним письмовим повідомленням, направленим покупцю.

8 жовтня 2011 року ТОВ «Полімер-Граніт» з ОСОБА_5 уклало додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав № А4-14, відповідно до якої товариство надало покупцю можливість поетапного погашення остаточної вартості майнових прав на об`єкт нерухомості протягом 365 днів з моменту введення об`єкта будівництва в експлуатацію, склавши відповідний графік, за яким покупець протягом листопада 2011 року - жовтня 2012 року мав сплатити 4 912,54 доларів США, що складало 39 349,45 грн.

ТОВ «Полімер-Граніт» з ОСОБА_5 8 жовтня 2011 року підписало акт прийому-передачі, за яким товариство передало, а ОСОБА_5 прийняв майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_5 у готовності «під ключ».

Того ж дня ТОВ «Полімер-Граніт» з ОСОБА_5 уклало договір № А4-14/1, відповідно до якого товариство передало, а ОСОБА_5 прийняв у тимчасове користування об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_5 . За цим договором покупець підтвердив свої зобов`язання з погашення заборгованості за майнові права на вказаний об`єкт нерухомості за визначеним додатковою угодою № 1 графіком. Сторони дійшли домовленості про передачу покупцю майнових прав на об`єкт нерухомості у повному обсязі після виконання покупцем всіх зобов`язань щодо їх оплати (пункт 2.2 договору).

Відповідно до пункту 2.3 договору № А4-14/1 ОСОБА_5 зобов`язаний нести у повному обсязі витрати, пов`язані з утриманням об`єкта нерухомості.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції.

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 суди встановили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

З витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі суди встановили, що після ОСОБА_5 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегенюк С. Б. заведено спадкову справу № 32/2012.

З листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегенюк С. Б. від 3 березня 2017 року суди попередніх інстанцій встановили, що спадкоємцями ОСОБА_5 є його мати - ОСОБА_3 , малолітня дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітній син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у рівних частках.

Судом першої інстанції встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та до березня 2017 року спадкоємці не зверталися до ТОВ «Полімер-Граніт» із пропозицією виконати умови договору від 16 грудня 2010 року і сплатити борг за договором.

Встановлено судом і те, що 6 серпня 2015 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального Сегенюк С. Ю. видав ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку грошових коштів - 273 414,28 грн, які сплачені ОСОБА_5 ТОВ «Полімер-Граніт» на виконання умов договору № А4-14.

6 березня 2017 року ТОВ «Полімер-Граніт» направило на адресу спадкоємців ОСОБА_5 листи з повідомленням про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № А4-14 від 16 грудня 2010 року.

Також судами встановлено, що за життя спадкодавець ОСОБА_4 в порядку статей 328 331 392 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не набув право власності на спірну квартиру, оскільки не виконав належним чином умови договору та не сплатив у повному розмірі вартість майнових прав.

Учасники справи не заперечували того факту, що право власності на спірну квартиру на час розгляду справи ні за ким не зареєстроване; вартість майнових прав у повному розмірі не сплачена.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частини перша, друга статті 526 ЦК України передбачають, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (стаття 608 ЦК України).

За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Та обставина, що правовідносини, які виникли з договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного з ОСОБА_5 , допускають правонаступництво, є встановленою.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною першою статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою і належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1220 ЦК України).

Частина перша статті 1222 ЦК України визначає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (частина перша статті 1278 ЦК України).

У частині першій статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Дійсний позов поданий ОСОБА_1 як законним представником ОСОБА_2 - спадкоємця ОСОБА_5 ; іншими його спадкоємцями є ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з невиконання ОСОБА_5 або його спадкоємцями зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав від 16 грудня 2010 року з урахуванням укладених у подальшому сторонами цього договору угод, договорів та актів, та визнання сторонами цієї обставини.

Такі висновки суд касаційної інстанції вважає правильними з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (стаття 651 ЦК України).

Досліджуючи договір купівлі-продажу майнових прав, суд першої інстанції встановив, що пунктом 8.3.1 договору передбачено розірвання договору у разі порушення покупцем строків оплати майнових прав відповідно до пункту 4.3 договору більш ніж на 30 днів.

Встановив суд і те, що спадкодавець ОСОБА_5 за життя порушив зобов`язання та до березня 2017 року спадкоємці останнього до ТОВ «Полімер-Граніт» з питань виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав не звертались.

У пункті 8.4 цього ж договору зазначено, що одностороннє рішення товариства про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав оформляється у вигляді письмового повідомлення, яке направляється покупцю.

Матеріалами справи підтверджено, що 6 березня 2017 року ТОВ «Полімер-Граніт» направило на адресу спадкоємців ОСОБА_5 листи-повідомлення про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № А4-14 від 16 грудня 2010 року, один з яких 10 березня 2017 року отримав адвокат Тітов В. Г., що діє в інтересах ОСОБА_3 , а інший - 28 березня 2017 року - ОСОБА_1 .

Того ж дня ТОВ «Полімер-Граніт» направило на адресу спадкоємців ОСОБА_5 листи з повідомленням про необхідність отримання грошових коштів у розмірі 91 138,09 грн кожний, звернувшись до 1 квітня 2017 року в офіс ТОВ «Полімер-Граніт».

10 липня 2017 року ТОВ «Полімер-Граніт» звернулось до начальника служби у справах дітей Одеської міської ради в Київському районі із заявою про внесення боргу на депозит нотаріусу, мотивуючи тим, що мати спадкоємця отримала свідоцтво на право на спадщину за законом, проте ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які є законними представниками дітей спадкодавця, не отримали належну дітям частку у спадщині.

Встановивши, що пункт 8.3.1 договору купівлі-продажу майнових прав надавав продавцеві право в односторонньому порядку розірвати цей договір шляхом направлення покупцеві відповідного письмового повідомлення і ОСОБА_5 за життя своєчасно, а його спадкоємці - до березня 2017 року не вжили заходів до своєчасного виконання зобов`язань за договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність погодження сторонами договору умов для одностороннього його розірвання і відсутність підстав для визнання недійсним правочину щодо одностороннього розірвання договору, вчиненого з додержанням процедури.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 2 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності відмовлено, у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , про стягнення боргу відмовлено (справа № 521/2931/13ц).

Крім того, з урахуванням встановлених рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що спадщиною, яка відкрилась після ОСОБА_5 , є грошова сума у розмірі 273 414,28 грн, сплачена спадкодавцем ТОВ «Полімер-Граніт» згідно з договором № А4-14, а не майнові права за цим договором (справа № 509/1286/16ц про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частку нерухомого майна та стягнення грошових коштів).

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обставини, встановлені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 2 червня 2014 року у справі № 521/2931/13ц та рішенням Овідіопольського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року у справі № 509/1286/16-ц, не підлягають доказуванню при вирішенні даного позову.

Матеріали справи містять свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 6 серпня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегенюк С. Б. та зареєстроване за № 529 ОСОБА_3 , на 1/3 частку грошових коштів у розмірі 273 414,28 грн, сплачених ОСОБА_5 на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав № А4-14 від 16 грудня 2010 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спадкодавець та його спадкоємці порушили більш ніж на 30 днів строки оплати майнових прав, що є передбаченою договором підставою його розірвання з ініціативи продавця, і такий висновок відповідає нормам матеріального права та узгоджується з дослідженими судом доказами.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання правочину недійсним, помилково виходив з того, що несплата покупцем чи його спадкоємцями відповідної вартості майнових прав не є правовою підставою для розірвання договору.

Викладений у постанові суду касаційної інстанції правовий аналіз законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції спростовує наведений висновок апеляційного суду.

Крім того, на обставини, встановлені рішенням Овідіопольського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року, суд першої інстанції не посилався як на підставу відмови у позові, як вважав апеляційний суд.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а суд апеляційної інстанції належної оцінки зібраним у справі доказам не надав, і, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним правочину із залишенням у цій частині в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року.

Доводів щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції в іншій частині касаційна скарга не містить.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на користь ТОВ «Полімер-Граніт» підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні касаційної скарги, у розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статями 400 413 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Граніт» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним правочину скасувати із залишенням у цій частині в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Граніт» у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, 1 536,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук