ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

03 березня 2020 року

справа №520/6220/19

адміністративне провадження №К/9901/315/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.,

суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року (суддя - Рубан В.В.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року (судді - Старостін В.В., П`янова Я.В., Зеленський В.В.)

у справі № 520/6220/19

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Харківській області) (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просила, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року №00006181410, яким встановлено порушення пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстратором розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 453 512,02 гривень та №00006191410, яким нараховано штрафні санкції у розмірі 340, 00 гривень.

Позов обґрунтований тим, що за порушення підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України до позивача необхідно застосувати штрафну санкцію в розмірі 100 відсотків від вартості товару - тобто 235.00 гривень, а не в розмірі 453852,02 гривні, як було застосовано податковим органом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року № 00006181410 в частині нарахування штрафної санкції в розмірі 453 512,02 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що актом перевірки не встановлено, який саме товар реалізовано на суму 453353,12 гривні та факт віднесення реалізованого товару до Переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій. Судами зазначено, що відповідачем у справі не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України та правомірність винесення податкового повідомлення-рішення №00006181410 від 26 квітня 2019 року.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що на позивача, платника єдиного податку ІІ групи, як особи, яка реалізує технічно складні побутові товари не поширюється виключення щодо застосування РРО, відповідно, реалізація в перевіряємий період всього товару на суму 453512,02 гривні мала відбуватися з використанням РРО.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Касаційний розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу на проведення фактичної перевірки від 27 лютого 2019 року № 2615, відповідно до Податкового кодексу України, законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», постанови Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» проведено перевірку господарської одиниці - магазина, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1 , зареєстрованої в Київській ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з питань дотримання норм законодавства щодо порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.

Актом контролюючого органу встановлено порушення пункту 1 частини 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки податковим органом за порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстратором розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», винесено податкові повідомлення рішення №00006181410 від 26 квітня 2019 року, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 453 512,02 гривень та № 00006191410 від 26 квітня 2019 року , яким нараховано штрафні санкції у розмірі 340,00 гривень.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів у сфері торгівлі зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Пунктом 2 статті 3 зазначеного Закону передбачено обов`язок суб`єктів господарювання особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку видавати розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (крім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту) фізичними особами-підприємцями, які відносяться відповідно до Податкового кодексу України до груп платників єдиного податку, що не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

Відповідно до положень пункту 296.10 статті 296 Податкового кодексу України, реєстратори розрахункових операцій не застосовуються, зокрема, платниками єдиного податку другої - четвертої груп (фізичні особи - підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень. У разі перевищення в календарному році обсягу доходу понад 1000000 гривень застосування реєстратора розрахункових операцій для такого платника єдиного податку є обов`язковим. Застосування реєстратора розрахункових операцій розпочинається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується у всіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку.

Норми цього пункту не поширюються на платників єдиного податку, які здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Судами попередній інстанцій встановлено та сторонами у справі не заперечується, що позивач у справі є платником єдиного податку другої групи, який, окрім іншого, здійснює реалізацію технічно складних побутових товарів.

Враховуючи реалізацію позивачем технічно складних побутових товарів, зокрема навушників, які наявні в Переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 16 березня 2017 року № 231, на нього не поширюються положення пункту 296.10 статті 296 Податкового кодексу України щодо не застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Зазначене свідчить про необхідність позивачу у справі проводити всі готівкові розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Посилання позивача на неможливість застосування РРО у зв`язку з тим, що всі покупки за перевіряємий період оплачені у безготівковому порядку, спростовується пунктом 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яка передбачає необхідність при здійсненні розрахункових операцій в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів у сфері торгівлі проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.

Окрім того, підпунктом 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Приписи Глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Поняття доказів визначено положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього Кодекс адміністративного судочинства України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Окрім того, частина 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню. При цьому, суд також повинен враховувати вимоги щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Судами попередніх інстанцій, в порушення принципу всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, не встановлено підстави проведення та межі фактичної перевірки, в матеріалах справи відсутній наказ на проведення фактичної перевірки від 27 лютого 2019 року №2615, не надано жодної оцінки Книзі обліку доходів як доказу фіксації щоденного доходу позивача за підсумками робочого дня.

Окрім того, долучені до матеріалів справи світлокопії первинних документів належним чином у відповідності до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України не завіренні, що вказує на їх невідповідність критеріям належності та допустимості доказів.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів, які мають суттєве значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року, справу №520/6220/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

С. С. Пасічник

В. П. Юрченко