№ 520/7386/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 520/7386/16-ц

провадження № 61-1356св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи (первісний позов):

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

учасники справи (зустрічний позов):

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , державний реєстратор управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Каменська Олена Андріївна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 вересня 2014 року ОСОБА_6 належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

В подальшому, відповідно до договорів купівлі-продажу від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_9 вказаний будинок. Договори купівлі-продажу нотаріально посвідчені нотаріусом ОМНО Борисовою Н. В. та зареєстровані в реєстрі за № 2041, 2048.

ОСОБА_9 , як власник майна, приватизувала земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , а житловий будинок, який було на ній розташовано, зруйнувала.

15 грудня 2015 року вона придбала у ОСОБА_9 земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу було посвідчено нотаріусом ОМНО Черненко І. П.

Згодом їй стало відомо, що вже після знищення житлового будинку та отримання нею земельної ділянки у власність відповідачі звернулись до нотаріуса із заявами про отримання свідоцтв про право на спадщину, в результаті чого 26 березня 2016 року ОСОБА_3 видано свідоцтво на 1/6 частину та на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 видано свідоцтво на 1/6 частину та на 1/8 частину зазначеного житлового будинку, ОСОБА_4 видано свідоцтво на 1/8 частину вказаного будинку.

Також вказувала, що згідно відповіді КП «БТІ» Одеської міської ради від 08 червня 2016 року № 473286.72 поточною інвентаризацією від 06 липня 2015 року встановлено, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 нежитловий будинок знесено.

Зазначала, що видача свідоцтв про право на спадщину у вигляді нерухомого майна, якого на момент отримання спірних свідоцтв не існувало, не відповідає вимогам закону.

Враховуючи наведене просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-509, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-494, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-504, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-489, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-499, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_4 на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Також просила суд визначити спосіб виконання рішення, встановивши, що воно є підставою для скасування записів про права власності № 13984480, 13983897, 13982692, 13982086, 13981259, вчинених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі скасованих свідоцтв про право на спадщину.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Каменської О. А., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_6 незаконно отримав свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 , а тому не мав права на відчуження вказаного майна, отже і подальші реєстраційні дії є також незаконними.

ОСОБА_3 просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення від 19 вересня 2014 року, реєстраційний номер 15911891 про державну реєстрацію права власності державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області Каменської О. А.; визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер 27026160 від 19 вересня 2014 року, видане ОСОБА_6 державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області Каменською О. А.; визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені 23 жовтня 2014 року, зареєстровані в реєстрі за № 2041, 2048; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 25 червня 2015 року, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області ОСОБА_9 ; встановити спосіб виконання рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування записів про право власності № 30595460 від 22 липня 2016 року, № 30497759 від 18 липня 2016 року, № 30597447 від 22 липня 2016 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року первісний та зустрічний позови були об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-509, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-494, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/8 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-504, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/6 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-489, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 на 1/8 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-499, видане 26 березня 2016 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_4 на 1/8 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Визначено спосіб виконання рішення, встановивши, що воно є підставою для скасування записів про права власності № № 13984480, 13983897, 13982692, 13982086, 13981259, вчинених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі скасованих свідоцтв про право на спадщину.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що свідоцтва про право на спадщину, за якими звернулись ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , фактично були видані на нерухоме майно, яке було знищене, а тому такі були видані на об'єкт права, який не існує у матеріальному світі, що є підставою для їх скасування.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог ОСОБА_3 , суди виходили із того, що останній звернувся до суду із позовом про визнання недійсним правочинів до добросовісних набувачів майна, що свідчить про неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215 216 ЦК України, такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

Також судами зазначено, що позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності, яке видано ОСОБА_6 , та позовні вимоги щодо визнання недійсним та скасування рішення від 19 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_3 не надав доказів, які б були підставами для задоволення вказаних позовних вимог. Також зазначено, що у разі, як би ОСОБА_6 не мав усіх необхідних документів, то реєстратор відмовив би у вчиненні відповідної дії. Сам факт вчинення реєстраційних дій свідчить про наявність підстав для реєстрації нерухомого майна за ОСОБА_6 , допоки протилежне не буде доведено позивачем.

Також судами вказано, що ОСОБА_3 не довів, що він, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли спадщину після ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , оскільки такі не могли прийняти спадщину у вигляді будинковолодіння АДРЕСА_1 після ОСОБА_12 , тому що за останнім право власності на нього зареєстровано після його смерті.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що, відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, суди виходили із припущень та не врахували надані ним докази. Зазначає, що матеріали справи містять докази, які підтверджують наявність підстав для прийняття ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадщини після ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

В свою чергу ОСОБА_10 та ОСОБА_11 прийняли спадщину після ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Таким чином, вважає, що у нотаріуса були підстави для видачі свідоцтв про право на спадщину.

Крім того, вказує, що в документах, заявах спадкоємців зазначалось, що окрім них є ще один спадкоємець за законом - ОСОБА_6 .

Вказує, що незаконність дій ОСОБА_6 щодо реєстрації права власності на будинковолодіння встановлена ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року, постановленою в рамках кримінального провадження № 12015160480000845 від 22 лютого 2015 року. В ухвалі зазначено, що станом на час отримання ОСОБА_6 свідоцтва про право власності (19 вересня 2014 року) право на спадкування об'єкта нерухомості, а саме будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності померлому ОСОБА_10 , не оформлялось і свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6 не видавалось. Також вказане підтверджується довідкою, виданою державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори.

Зазначає, що згідно відповіді КП «БТІ» Одеської міської ради на запит державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори право власності на домоволодіння АДРЕСА_3 ) станом на 31 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_13 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 25 липня 1957 року № 2-9791, дата реєстрації 06 лютого 1979 року.

Таким чином, державний нотаріус Третьої державної нотаріальної контори обґрунтовано і законно видав кожному із спадкоємців свідоцтва про право на спадкування за законом.

Натомість державний реєстратор Каменська О. А. 19 вересня 2014 року незаконно зареєструвала право власності за ОСОБА_6 , прийнявши відповідне рішення і видавши свідоцтво про право власності, всупереч вимогам закону. Крім того, вказує, що ОСОБА_6 не надав державному реєстраторові документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, ОСОБА_6 не мав законних прав на реалізацію спірного об'єкта нерухомості ОСОБА_9 , а ОСОБА_9 не мала законного права на реєстрацію права власності на земельну ділянку та її продаж ОСОБА_1 , яка в свою чергу продала ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції від 19 вересня 2014 року, індексний номер 27026160, належав житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 93,4 кв. м, житловою 52,3 кв. м.

23 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н. В. за реєстраційним № 2041 було посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_6 , від імені якого діяла ОСОБА_16 , продав, а ОСОБА_9 купила 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з «А» - житлового будинку, «Б» - вбиральні, загальною площею 93, 4 кв. м, житловою 51,3 кв. м.

Також 24 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н. В. за реєстраційним № 2048 було посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_6 , від імені якого діяла ОСОБА_16 , продав, а ОСОБА_9 купила 1/2 частку житлового будинку під АДРЕСА_1 , який в цілому складається з «А» - житлового будинку, «Б» - вбиральні, загальною площею 93, 4 кв. м, житловою 51,3 кв. м.

Користуючись своїми правами власника майна, ОСОБА_9 приватизувала земельну ділянку, в результаті чого 25 червня 2015 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області їй було видано свідоцтво про право власності, яке було зареєстровано в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно за № 10179379.

Після чого ОСОБА_9 знищила придбаний нею у ОСОБА_6 житловий будинок, що в свою чергу підтверджується інформаційною довідкою КП «БТІ» Одеської міської ради від 08 червня 2016 року № 473286.72, згідно якої вбачається, що поточною інвентаризацією від 06 липня 2015 року встановлено, що на вищевказаній земельній ділянці житловий будинок літ. «А», з прибудовами літ. «а», «а1», вбиральня літ. «В» - знесені, а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 62149968 від 24 червня 2016 року.

15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненком І. П. було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, реєстраційний № 2033, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передала у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0486 га, в межах згідно з планом, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: капітальна - 0,0123, тимчасова - 0,001, прибудована територія - 0,0362, кадастровий номер 5110136900:20:026:0021.

26 березня 2016 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пінігіною Т. М. ОСОБА_3 видані свідоцтва на 1/6 частину та на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 видані свідоцтва на 1/6 частину та на 1/8 частину зазначеного житлового будинку, ОСОБА_4 видано свідоцтво на 1/8 частину зазначеного житлового будинку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Судами встановлено, що 15 грудня 2015 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_9 земельну ділянку по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0486 га.

26 березня 2016 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пінігіною Т. М. ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були видані свідоцтва про право на спадщину у відповідних частинах на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі знищення майна.

У довідці КП «БТІ» Одеської міської ради від 08 червня 2016 року № 473286.72 зазначено, що поточною інвентаризацією від 06 липня 2015 року встановлено, що на земельній ділянці, площею 0,0486 га, яка розташована по АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_9 , житловий будинок літ. «А», з прибудовами літ. «а», «а1», вбиральня літ. «В» - знесені (т. 1, а. с. 25).

Вказане також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 червня 2016 року (т. 1, а. с. 78-79), у якій зазначено, що вказаний житловий будинок знищено 06 липня 2015 року.

Таким чином, на час видачі ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідоцтв про право на спадщину майно, на яке вони були видані, не існувало, про що була наявна інформація у вищевказаному реєстрі з липня 2015 року.

Пунктом 1.2 Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначено, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Згідно пункту 4.14 Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Отже, відповідно до «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус зобов`язаний перевірити склад спадкового майна, на яке видається право на спадщину.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи те, що під час вчинення нотаріальної дії щодо видачі свідоцтв про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 нотаріус належним чином не перевірив склад спадкового майна, на яке видавались такі свідоцтва, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки на час видачі свідоцтв, майно, на яке вони були видані, не існувало.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп-2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звернутися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечить Конституції і законом України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл. Тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає , щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 просив суд, серед іншого, визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області Каменської О. А. від 19 вересня 2014 року, реєстраційний № 15911891, про державну реєстрацію права власності; визнати недійсним свідоцтво про право власності серія та номер 27026160 від 19 вересня 2014 року, яке видане ОСОБА_6 . Інші вимоги зустрічного позову є фактично похідними від зазначених вимог.

Разом із тим, вбачається, що ОСОБА_3 обрав спосіб захисту своїх прав, який не має наслідку поновлення порушених, на думку останнього, прав з огляду на те, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та свідоцтво про право власності, які він оскаржує, стосуються нерухомого майна (будинку), яке було знесено, а отже не є предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки у розумінні приписів статті 179 ЦК України.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1 й відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович