ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 520/7440/21

адміністративне провадження № К/990/5928/23, К/990/6466/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В. М.,

суддів: Кравчука В. М., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я України

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 (головуючий суддя Рєзнікова О.О., судді Бегунц А.О., Курило Л.В.)

у справі № 520/7440/21 за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров`я України,

третя особа - Харківська медична академія післядипломної освіти,

про визнання протиправним та скасування розпорядження,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМ України, КМУ, відповідач-1), Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України, відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження КМ України від 08.02.2021 № 103-р «Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти» (далі - Розпорядження).

У вказаному Розпорядженні КМ України погодився з пропозицією МОЗ України щодо реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти (далі - ХМАПО) шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Розпорядження прийняте з порушенням законодавства, зокрема, порушена процедура його прийняття, не вчинено дій, передбачених Регламентом КМ України, що є обов`язковими для видання будь-яких актів КМ України, зокрема індивідуального характеру, яким і є спірне Розпорядження.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 позов задоволено.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 ХМАПО залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 скасовано зазначене рішення та ухвалено постанову, якою позовні вимоги задоволено:

- визнано протиправним та скасовано Розпорядження КМ України від 08.02.2021 № 103-р "Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку , що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, які мають значення для справи, а також порушено норму процесуального права, а саме адміністративний позов всупереч частини 1 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглянуто одноособово.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючі позовні вимоги, дійшов висновку про те, що ХМАПО є науковою установою в розумінні пункту 16 частини 1 статті 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 № 848-VIII (далі - Закон України № 848-VIII) і до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок утворення, реорганізації та ліквідації державних наукових установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2018 № 529 (далі - Порядок № 529).

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг:

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, КМ України подано касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 у справі № 520/7440/21, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі КМ України, як на підставу для касаційного оскарження ухваленого у цій справі судового рішення, посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положення пункту 16 частини 1 статті 1 Закону України № 848-VIII, статті 31 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (далі - Закон України № 1556-VII), пунктів 1, 3 Порядку № 529.

В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ХМАПО є науковою установою в розумінні пункту 16 статті 1 Закону України № 848-VIII і до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок № 529.

На підтвердження своїх доводів вказує, що ХМАПО не є науковою установою, оскільки науковою установою відповідно до пункту 16 частини 1 статті 1 Закону України № 848-VIII може бути лише та установа, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною. Зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ХМАПО є інші види освіти н.в.і.у КВЕД 85.59. Відповідно до Класифікації видів економічної діяльності (Національний класифікатор України, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457) належність закладу до закладу освіти визначається наступними видами економічної діяльності за кодами, починаючи із 85. Натомість, здійснення наукової та (або) науково-технічної діяльності визначаються за кодами 69 - 74.

Зазначає, що ХМАПО є вищим навчальним закладом та наполягає на процедурі реорганізації, визначених статтею 31 Закону України № 1556-VII та Регламентом КМ України, затвердженим постановою КМ України від 18.07.2007 № 950 (далі - Регламент) та Законом України "Про Кабінет міністрів України" від 27.02.2014 № 794-VII (Закон України № 794-VII).

Вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності у позивача права на оскарження Розпорядження, оскільки воно є актом індивідуальної дії і такий акт можуть оскаржити особи, щодо яких цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів яких він стосується, проте ОСОБА_1 до вказаних осіб не належить.

Скаржник також стверджує про неправильне застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 4 статті 328 цього Кодексу (пункт 4 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України).

На переконання відповідача-1 суд апеляційної інстанції встановив право представництва та захист позивачем трудових прав та інтересів профспілки на підставі недопустимих доказів, а саме: копії Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Харківської медичної академії післядипломної освіти на 2022-2026 роки, копії Статуту професійної спілки працівників охорони здоров`я України (нова редакція), затвердженого постановою Ради Профспілки від 17.06.2021 № Р8-3-1ог відповідно до постанови VIII З`їзду Профспілки від 08.12.2020 №3-УІІІ-6, копії свідоцтва про належність Первинної профспілкової організації Харківської медичної академії післядипломної освіти до Профспілки працівників охорони здоров`я України та довідки від 09.12.2022 № 13.

Зазначає, що статтею 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 № 1045-XIV (далі - Закон України № 1045-XIV) визначено, що у питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Звертає увагу, що у матеріалах справи відсутній саме Статут Первинної профспілкової організації ХМАПО, що унеможливлює встановлення повноважень позивача, як члена цієї профспілки, на звернення до суду з цим позовом, а також повноваження діяти в інтересах профспілки.

Окрім того, наголошує, що судом апеляційної інстанції не досліджено наявну в матеріалах справи виписку із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо інформації про основний вид діяльності ХМАПО.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу КМУ, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 залишити без змін.

Також МОЗ України подало касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи МОЗ України на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Загалом вимоги скарги, підстави для відкриття касаційного провадження, а також доводи на обґрунтування касаційної скарги є подібними до вимог, підстав та доводів, викладених у касаційній скарзі КМ України.

Окрім того, відповідач-2 зазначив, що суд апеляційної інстанції не розглянув та не надав оцінку доводам МОЗ стосовно необхідності розгляду цієї справи Окружним адміністративним судом міста Києва за правилами виключної підсудності відповідно до приписів статті 27 КАС України, оскільки, на думку МОЗ, предметом розгляду у цій справі є оскарження Розпорядження яке є нормативно-правовим актом;

Позивач подав відзив на касаційну скаргу МОЗ, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1 та 2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом розгляду цієї справи є розпорядження КМ України від 08.02.2021 № 103-р «Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти».

Щодо доводів, викладених в касаційних скаргах КМ України та МОЗ України, стосовно відсутності у позивача права на оскарження Розпорядження.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України (тут і надалі в редакції, чинній на час ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення) позивач -особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.

Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Проте, суд апеляційної інстанції при розгляді цієї адміністративної справи взагалі не встановив сферу дії оскаржуваного Розпорядження в контексті впливу на права, свободи або законні інтереси позивача, не дослідив наявності порушеного права позивача та, відповідно, обґрунтованості підстав звернення останнього до суду, обмежившись зазначенням того, що позивач є членом Первинної профспілкової організації ХМАПО, що підтверджується довідкою від 09.12.2022 № 13 та відповідно до мети та завдань Статуту Професійної спілки працівників охорони здоров`я України має право на представництво та захист трудових прав та інтересів членів профспілки.

Проте такий висновок є незрозумілим та недоречним, оскільки, як вбачається із позовної заяви, позивач не звертався із позовом в інтересах профспілки та/або її членів. Окрім того, Статут Первинної профспілкової організації ХМАПО судом апеляційної інстанції не досліджувався, оскільки він відсутній у матеріалах справи.

У апеляційних скаргах КМ України та МОЗ України звертали увагу апеляційного суду стосовно відсутності у позивача права на оскарження Розпорядження, проте зазначені доводи були проігноровані судом апеляційної інстанції та їм не була надана належна правова оцінка.

Щодо доводів касаційних скарг КМ України та МОЗ України з приводу висновку суду апеляційної інстанції щодо належності ХМАПО до наукової установи і відповідно застосуванні до спірних правовідносин Порядку № 529.

З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що у разі встановлення права позивача на звернення до суду із цим позовом слід врахувати таке.

Законом, що встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти є Закон України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 № 1556-VII.

Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України № 1556-VII заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Приписами частини 1 статті 2 Закону України № 1556-VII визначено, що законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Статтею 22 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (далі - Закон України № 2145-VIII) визначено організаційно-правовий статус закладів освіти.

Згідно із частиною 1 статті 22 Закону України № 2145-VIII юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

Абзацом 3 частини 1 статті 22 Закону України № 2145-VIII визначено, що освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця).

Відповідно до частини 6 статті 22 Закону України № 2145-VIII статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.

Права і обов`язки засновника закладу освіти визначені статтею 25 Закону України № 2145-VIII.

Відповідно до приписів частини 1 цієї статті права і обов`язки засновника щодо управління закладом освіти визначаються цим Законом та іншими законами України, установчими документами закладу освіти.

Частиною 2 статті 25 Закону України № 2145-VIII встановлено, що засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа), зокрема: приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом.

Абзацом 2 частини 6 статті 25 Закону України № 2145-VIII визначено, що засновник закладу освіти зобов`язаний у разі реорганізації чи ліквідації закладу освіти забезпечити здобувачам освіти можливість продовжити навчання на відповідному рівні освіти;

Порядок утворення, реорганізації та ліквідації закладу вищої освіти визначений статтею 31 Закону України № 1556-VII.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України № 1556-VII визначено, що рішення про утворення, реорганізацію чи ліквідацію закладу вищої освіти державної форми власності приймається КМ України.

Частиною 2 статті 31 Закону України № 1556-VII встановлено, що реорганізація чи ліквідація закладу вищої освіти не повинна порушувати права та інтереси осіб, які навчаються у цьому закладі вищої освіти. Обов`язок щодо вирішення всіх питань продовження безперервного здобуття вищої освіти такими особами покладається на засновника (засновників) закладу вищої освіти.

Закон України № 848-VIII визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Пунктом 16 частини 1 статті 1 Закону України № 848-VIII визначено, що наукова (науково-дослідна, науково-технологічна, науково-технічна, науково-практична) установа (далі - наукова установа) - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України № 848-VIII в Україні діють наукові установи державної, комунальної та приватної форм власності, які мають рівні права у здійсненні наукової, науково-технічної та інших видів діяльності.

Наукова установа діє на підставі статуту (положення) чи іншого установчого документа, що затверджуються в установленому порядку (абзац 3 частини 1 статті 7 Закону України № 848-VIII).

Частиною 2 статті 7 Закону України № 848-VIII встановлено, що утворення, реорганізація та ліквідація державних наукових установ здійснюються в установленому КМУ порядку.

Порядок утворення, реорганізації та ліквідації державних наукових установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2018 № 529.

Пунктом 1 Порядку № 529 визначено, що цей Порядок визначає процедуру утворення, реорганізації та ліквідації державних наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ, у тому числі подвійного підпорядкування, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету, а також державних комерційних підприємств та казенних підприємств, організацій, які відповідно до статті 1 Закону України № 848-VIII належать до наукових установ.

Пункт 3 Порядку № 529 визначає, що утворення, реорганізація, ліквідація державних наукових установ погоджується КМ України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері.

Пунктом 4 Порядку № 529 встановлено, що проект акта КМ України про погодження утворення, реорганізації, ліквідації державної наукової установи розробляється заінтересованим органом в установленому порядку та подається КМ України. До проекту акта додаються: обґрунтування щодо утворення, реорганізації, ліквідації державної наукової установи (далі - обґрунтування); рекомендації (у разі наявності) Міжвідомчої ради з координації фундаментальних і прикладних досліджень в Україні.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ключовим питанням для правильного вирішення цієї справи є необхідність встановлення статусу ХМАПО і його приналежності до закладу вищої освіти або наукової установи, що, зі свого боку, буде впливати на застосування до спірних правовідносин норм спеціального законодавства, яке встановлює та регулює порядок процедури реорганізації ХМАПО (як закладу вищої освіти або наукової установи).

Суд апеляційної інстанції, задовольняючі позовні вимоги, дійшов висновку про те, що ХМАПО є науковою установою в розумінні пункту 16 статті 1 Закону України № 848-VIII і до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок № 529.

До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов у результаті аналізу та дослідженні головних завдань ХМАПО, які визначені у останній редакції статуту ХМАПО прийнятому Конференцією трудового колективу ХМАПО від 21.02.2006 та затвердженого наказом МОЗ від 29.06.2006 №425.

Проте, на переконання колегії суддів, такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, з огляду на те, що апеляційний суд дослідив виключно головні завдання ХМАПО (зазначені у статуті), а не основний вид діяльності, який також може бути зазначений у статуті ХМАПО.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що суд апеляційної інстанції розглядаючи цю справу, керувався редакцією статуту ХМАПО, прийнятим Конференцією трудового колективу ХМАПО від 21.02.2006 та затвердженого наказом МОЗ від 29.06.2006 №425. Проте, з наявного у матеріалах справи Державного контракту на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів від 25.08.2021 № 147 укладеного між МОЗ та ХМАПО вбачається, що нова редакція статуту ХМАПО затверджена наказами МОЗ від 13.04.2016 № 367 та від 13.05.2021 № 16-О.

Отже, при розгляді цією справи суд апеляційної інстанції керувався неактуальною редакцією статуту ХМАПО, що призвело до встановлення обставин, що мають істотне значення на підставі недостовірних і неналежних доказів.

Окрім того, суд апеляційної інстанції не розглянув та не надав оцінку доводам МОЗ, викладених у апеляційній скарзі, стосовно необхідності розгляду цієї справи Окружним адміністративним судом міста Києва за правилами виключної підсудності відповідно до приписів статті 27 КАС України, оскільки, на думку МОЗ, предметом розгляду у цій справі є оскарження Розпорядження, яке є нормативно-правовим актом.

Варто відзначити, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані сторонами докази, суд повинен в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх визначених законом заходів та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і не дослідив усі зібрані у справі докази, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку по суті справи. Вказане унеможливлює формування судом касаційної інстанції правового висновку щодо застосування положення пункту 16 частини 1 статті 1 Закону України № 848-VIII, статті 31 Закону України № 1556-VII , пунктів 1, 3 Порядку № 529.

Водночас, обсяг повноважень суду касаційної інстанції, визначений статтею 341 КАС України, не дозволяє Суду встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.

З огляду на те, що вказані порушення під час розгляду справи допущені судом апеляційної інстанції, ці порушення неможливо виправити в суді касаційної інстанції, то постанова суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно урахувати висновки, викладені у цій постанові.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я України задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 у справі № 520/7440/21 скасувати

Справу № 520/7440/21 направити на новий судовий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Судді В. М. Шарапа

В. М. Кравчук

С. М. Чиркін